Повне занурення

Наука
28 Грудня 2021, 10:30

Цифрові технології дедалі частіше використовують у сфері охорони здоров’я для підтримки вже наявних структур допомоги. Раніше ми розповідали про застосування новітніх технологій у психотерапії (див. Тиждень № 39/2020). Наука не стоїть на місці, і сьогодні окремої уваги заслуговує терапія тривожних розладів за допомогою віртуальної реальності.

За даними Німецького товариства психіатрії та психотерапії (Deutsche Gesellschaft für Psychiatrie und Psychotherapie), у Європі від тривожних розладів страждають близько 60 млн людей. Ці недуги охоплюють соціальні та специфічні фобії, панічні атаки, сепараційну тривогу, вибіркову німоту, а також панічний, посттравматичний стресовий та генералізований тривожний розлади. Звісно, кожен із нас може боятися певних речей, але коли йдеться про діагностований розлад — це насамперед означає сильну та тривалу за часом тривогу, яка значно погіршує якість життя.

Для їх лікування терапевти нерідко використовують експозиційну терапію, або, як її ще називають, терапію тривалого впливу. Її суть полягає в тому, що під час лікування терапевт поступово вводить пацієнта в ситуацію, яка викликає в нього страх. Разом із лікарем пацієнти протистоять своїм страхам та вчаться їх долати. Але чи можливо дозволити постраждалим балансувати на канаті, натягнутому між хмарочосами, або мандрувати пустелею, повною отрутних змій чи павуків, або — як у поширеному випадку з посттравматичним розладам — знову опинитися в зоні бойових дій? Саме тут на допомогу приходить технологія віртуальної реальності (VR). Спеціально розроблені імітовані подразники можуть викликати справжні страхи, дуже схожі на досвід у реальному світі.

Читайте також: Олексій Фурман: Віртуальна реальність може допомогти боротися з пропагандистськими міфами про розстріли на Інститутській

Коли ми дивимося на якийсь об’єкт, наш мозок обробляє два зображення: одне з лівого ока й одне — з правого. Мозок накладає два зображення, створюючи тим самим тривимірну картинку. VR-окуляри працюють так само: пара вбудованих лінз створює два трохи різні зображення, завдяки чому побачене видається тривимірним. Воно не обмежене з боків, як той самий телевізор чи дисплей, і це дає змогу відчути себе частиною світу, який ми бачимо крізь окуляри. Таке відчуття занурення в симульоване зображення називається імерсією, і завдяки їй наш мозок реагує на зоровий подразник й не розрізняє реальне та віртуальне. Саме явище імерсії останнім часом використовують у медицині, зокрема в психіатрії. Сценарії лікування акрофобії (страх висоти), арахнофобії (патологічна боязнь павукоподібних), клаустрофобії (страх замкненого простору), аерофобії (страх польотів), акрофобії (страх висоти) чи розладів соціальної поведінки можна дуже добре моделювати у віртуальному світі. Звучить знайомо через науково-фантастичні фільми, де героям під час випробувань пропонують віртуальні симуляції. Отже, майбутнє ближче, ніж ми уявляємо.

Віртуальну реальність легко контролювати, у неї немає непередбачуваних зовнішніх впливів. Саме ця керованість і забезпечує почуття захищеності постраждалих. Окрім цього, за допомогою VR-технології можна моделювати ситуації, до яких важко отримати доступ у реальності

Насправді дослідження з різними формами VR тривають уже 25 років. Федеральне міністерство освіти та досліджень Німеччини (Bundesministerium für Bildung und Forschung) наразі фінансує проєкт EVElyn VR у межах програми «Дослідження здоров’я». Мета його — впровадження «найсучаснішої технології віртуальної реальності в амбулаторну психотерапію тривожних розладів». Професор клінічної психології та психотерапії Андреас Мюльбергер з Університету Регенсбурга вже 20 років займається VR-терапією тривожних розладів. Найважливішу перевагу VR-терапії він бачить у тому, що люди можуть впоратися зі своїми страхами в знайомому оточенні: «Ідея протистояти своїм страхам у захищеному середовищі для багатьох пацієнтів легша та менш стресова». На сайті університету детально пояснено, як саме проходять терапевтичні сеанси за допомогою віртуальної реальності. Для сеансу потрібні комп’ютер, монітор для терапевта, датчики, які фіксують рухи пацієнтів, а також гарнітура з навушниками та VR-окулярами. Процедурний кабінет максимально порожній, щоб пацієнт міг безперешкодно пересуватися в ньому. Під час терапії пацієнти одягають VR-окуляри й під керівництвом фахівця стикаються з об’єктами та ситуаціями, які викликають у них страх. Поступово пацієнт звикає до них, заспокоюється та отримує новий досвід, тобто сприймає свої страхи вже не так критично.

У процесі терапії змінюється не лише емоційний спектр, а й фізичні реакції, наприклад, частота серцебиття повертається до нормального рівня, зменшується потовиділення, знижується тиск тощо. Лікарі з Регенс­бурзького університету доповідають, що віртуальну реальність легко контролювати, у неї немає непередбачуваних зовнішніх впливів. Наприклад, павук чи змія будуть поводитися саме так, як їх запрограмували, і за необхідністю їхню активність можна точно «дозувати» та коригувати відповідно до прогресу пацієнта. Саме ця керованість і забезпечує почуття захищеності постраждалих. Окрім цього, за допомогою VR-технології можна моделювати ситуації, до яких важко отримати доступ у реальності. Найкращим прикладом для цього є страх перед польотом. Було б дуже дорого та й довго щоразу здійснювати справжній рейс у терапевтичних цілях. До того ж літак не може зупинитися, якщо пацієнт більше не в силі витримати свого страху, а за допомогою VR усім може керувати терапевт.

Читайте також: «Сторінка не знайдена»: заборона російських соцмереж

Інший приклад — терапія соціальних фобій. Пацієнти з цим видом тривожного розладу критично реагують на певні ситуації, які передбачають взаємодію з іншими людьми. Наприклад, вони бояться публічно виступати або взагалі говорити з незнайомими людьми. Навіть, здавалося б, такі буденні речі, як оплата покупок у магазині, можуть викликати в таких пацієнтів значний стрес. Через це вони намагаються уникати критичних ситуацій, що нерідко суттєво обмежує їхні дії в повсякденному житті. Але за допомогою віртуальної реальності й так званих аватарів моделюють соціальні ситуації, наприклад, пацієнт має виступити перед віртуальною аудиторією, реакцією якої також можна повністю контролювати.

Окрім цього, VR-технології ефективно використовують у педіатрії. За допомогою VR-окулярів діти занурюються у віртуальний світ та відволікаються, наприклад, у межах онкологічної терапії чи в стоматолога. Сценарії віртуальної реальності, які забезпечують розслаблення або показують дихальні та рухові вправи для імітації, можуть покращити якість життя людей із деменцією чи прикутих до ліжка. Також учені досліджують використання віртуальної реальності в терапії залежності та розладах харчової поведінки.

Водночас область досліджень терапевтичних ефектів віртуальної реальності ще відносно мала. Так само через новизну технології та форми терапії нині досі немає довгострокових досліджень, які б розглядали всі можливі наслідки для пацієнтів протягом кількох років. Варто також згадати про ризики. Попри численні переваги віртуальної реальності, цей метод лікування підходить не всім. Близько 10% користувачів окулярів віртуальної реальності страждають від так званої кіберхвороби з такими симптомами, як нудота або запаморочення. Люди з деменцією також можуть остаточно втратити зв’язок із реальністю, а при лікуванні соціальних фобій є ризик, що пацієнти розвинуть емоційний зв’язок із віртуальними людьми й дедалі більше віддалятимуться у позареальний простір. Тому віртуальна реальність може лише доповнити традиційну терапію, але ніколи не замінить її. 

98