З початком повномасштабного вторгнення, за даними ООН, Україну покинули приблизно шість мільйонів громадян. Українські урядовці говорять про навіть вищий показник — 7,5 мільйона. У будь-якому разі ця цифра значна.
Хоча частина українців повернулася додому, ми не знаємо точно скільки. За кордоном досі залишається багато громадян України. Це питання — нині великий виклик для держави, адже Україні потрібні люди для підтримки економіки, участі в майбутній відбудові й поліпшення демографічної ситуації, яка тепер одна з найгірших у світі через низьку народжуваність і високу смертність.
Тоді як за кордоном очевидно безпечніше, часто українці обирають залишитися вдома, поруч зі своїми людьми, бо вони творять усе навколо: думки, розмови, ідеї, що потім переростають у спільнотворення чогось більшого. «Людина хоче бути там, де вона бачить, що може щось міняти у своєму суспільстві й у своїй громаді», — зазначає Тижню Оксана Лемішка, дослідниця медіа та культури, соціологиня. «Навіть на Сході країни, у регіонах, де є міграція через високий ризик для життя, одним з найбільших стимулів залишатися вдома є можливість впливати на життя спільноти».
Свої люди всюди. Інвестиції в культурний обмін з діаспорою — це інвестиції в майбутнє України
КУЛЬТУРНА ІНТЕГРАЦІЯ ЧИ АСИМІЛЯЦІЯ?
Brain drain, або відплив мізків, — один із двозначних аспектів виїзду українців за кордон. Здавалося б, усе очевидно: освічені професіонали покидають країну, значить, наш потенціал зменшується. Насправді ж у час складних безпекових загроз ця проблема має два боки.
Україні потрібні професійні голоси за кордоном. І не лише їх існування, а щоб їх щиро почули — не через відчуття жалю до країни в стані війни. Один з таких випадків описує українська соціологиня Оксана Лемішка: «За місяць до повномасштабного вторгнення в Мюнхенському камерному театрі я разом з режисеркою Наталкою Ворожбит коментувала роль мистецтва під час конфліктів. А після лютого 2022-го вони мене запрошують на сцену вже не як соціологиню, не як людину, яка тямить щось у мистецтві, а як українку».
Для успішної адаптації в новому середовищі українцям важливо не злитися з натовпом, а радше стратегічно інтегруватися, оберігаючи свої корені. Треба вивчити місцеві звичаї, традиції та особливості спілкування, щоб використовувати цю інформацію для досягнення своїх цілей. Це дасть змогу не лише ефективно працювати й навчатись, а й будувати тривалі партнерські відносини з іноземними спільнотами, що будуть основані на довірі й комунікації замість асиміляції та відчуття жалю. Змога розуміти культурний код іноземних спільнот — наш ключ до того, щоби бути почутими на рівні з іншими. Наші протести дієві лише тоді, коли ми хочемо звернути увагу, що проблема війни в Україні досі є. Це досі актуально, і ми не можемо знецінювати зусилля протестувальників, але це перший, поверховий рівень прийняття. Щоби бути прийнятими на вищих рівнях — інтелектуальному й культурному, ми просто змушені виважено, глибоко й розумно пояснювати, що ми проживаємо нині і як. Обізнаність слугує мостом діалогу українців та іноземців, без неї наш крик перетворюється на ображений монолог.
Водночас хитким і небезпечним є прошарок між національно свідомими й асимільованими українцями за кордоном. Оксана Лемішка зазначає: «По суті, багато людей може роками працювати за кордоном, не інтегруватися в тамтешнє суспільство й водночас ніяк не бути активними в українському суспільстві». Тут часто йдеться про економічних мігрантів, або ж заробітчан, які через небажання чи обставини так і не змогли знайти своє місце за кордоном, але вже встигли втратити зв’язок з Батьківщиною.
ОСВІТА ЯК ЧИННИК НЕПОВЕРНЕННЯ
Багато українських родин, які виїхали за кордон, зауважують значно кращу якість освітніх послуг для своїх дітей, зокрема, у садочках і школах.
Про низьку якість освітніх послуг в Україні свідчать результати міжнародного дослідження PISA. У 2022 році вони показали, що українські школярі демонструють нижчі результати з математики, читання й природничих наук, як порівняти з їхніми однолітками з країн ОЕСР. З математики українські учні відстають на 31 бал, що еквівалентно півтора року навчання. Із читання — на 48 балів, а отже, майже на два з половиною роки навчання, а з природничих наук — на 35 балів.
Лише 58 % українських учнів досягли базового рівня математичної грамотності, 59 % — базового рівня читацької грамотності й 66 % — природничо-наукової грамотності. Це гірше за середні показники країн ОЕСР, де базового рівня досягли 69 %, 74 % й 76 % учнів відповідно.
Звичайно, варто взяти до уваги, що українські учні виконували завдання в жовтні 2022 року — час, коли вже вісім місяців тривала повномасштабна війна й тривали активні обстріли міст, що могло стати стресовим фактором.
Навесні 2024-го також стали відомі результати тестування з нової дисципліни — креативного мислення. Україна в оцінюванні PISA–2022 з креативного мислення показала середній результат — 27 балів із 60. Цей результат на шість балів нижчий за середній показник країн ОЕСР. Водночас показники України статистично не відрізняються від результатів Греції та Колумбії, які є членами ОЕСР.
З огляду на всі вказані чинники найбільшою втратою України можуть стати саме діти, адже вони вже інтегруються в закордонні суспільства — навчаються в школах, заводять друзів, вивчають мови. Ця втрата буде відчутною для українського суспільства, адже воно помітно старіє. Водночас те, чи не втратимо ми їх як українців, залежить лише від того, чи стане Україна країною, у яку згодом захочеться повертатись.
ФАКТОРИ ДЛЯ ПОВЕРНЕННЯ
Питання повернення українців надзвичайно складне й потребує комплексного підходу. Основний фактор стримування в тому, що немає гарантій безпеки. Водночас важливу роль відіграють реформи, інтеграція з ЄС та економічна ситуація в країні.
Поняття безпеки, утім, дуже суб’єктивне: через усвідомлення природи й обсягу загроз вона не завжди дорівнює закінченню війни чи повному припиненню ворожих обстрілів. Ольга Токарюк, дослідниця Chatham House, у коментарі Тижню ділиться прикладом, який зафіксувала під час власного дослідження: «Одна з учасниць моєї фокус-групи розказувала, що для неї безпека в Україні й можливість повернутися в Україну будуть пов’язані з тим, що над її регіоном, а це Одеська область, буде потужна ППО. Тобто для неї безпека — це просто відчуття, що є серйозний захист, що є протиповітряна оборона саме над її регіоном проживання».
Чисте небо. Безпека — є одним із ключових факторів для повернення українців
Як видно з опитувань у фокус-групах, які проводила Ольга Токарюк, крім безпеки, важливими факторами для повернення українців на Батьківщину є євроінтеграція, продовження демократичних реформ і передусім боротьба з корупцією. Економічна стійкість України, навіть у воєнний час, — іще один чинник для збереження національної ідентичності. Завдяки зусиллям уряду та міжнародних партнерів українська економіка й далі функціонує, що дає надію на краще майбутнє. Водночас інфляція пришвидшується й немає впевненості, що економічна допомога триватиме стільки, скільки потрібно, щоб економіка країни відновилася й могла функціонувати самостійно.
Ще один не менш важливий фактор — доступність житла. Дехто покинув країну вже протягом повномасштабної війни, бо їхнє житло було знищене або пошкоджене. Для цієї категорії людей виїхати за межі країни стало логічним рішенням, адже фізичний дім в Україні вони вже втратили й були змушені його шукати деінде — усе одно життя довелось би починати спочатку. Велику частину ресурсів державі варто спрямувати на те, щоб разом із житлом люди могли знаходити й роботу в інших порівняно безпечніших регіонах країни, і це також може стати стимулом повернутися для тих, хто вже виїхав. Принцип «у гостях добре, а вдома — краще» може спрацювати лише в такому випадку.
РОБОТА З ДІАСПОРОЮ
Для багатьох українців, які вже давно проживають за кордоном, питання повернення додому досі актуальне. Однак законодавчі обмеження часто ускладнюють цей процес.
Законопроєкт про поновлення громадянства, що нині розглядають у Парламенті, має на меті розв’язати кілька важливих завдань. По-перше, він дозволить легалізувати статус українців, які вже мають паспорти інших країн, але хочуть зберегти зв’язки з Україною. По-друге, цей закон надасть можливість отримати українське громадянство вихідцям з української діаспори, тобто наступним поколінням українців, які народилися за кордоном. Це дасть їм змогу легше інтегруватися в українське суспільство, працювати й жити в Україні без зайвих бюрократичних перешкод. Тож ухвалення цього закону сприятиме як поверненню українців додому, так і зміцненню зв’язків між Україною та діаспорою.
Свої люди всюди. Інвестиції в культурний обмін з діаспорою — це інвестиції в майбутнє України
Інвестиції в культурний обмін з діаспорою — це інвестиції в майбутнє України. Досвід Греції та Ірландії показує, що літні табори для молоді діаспори — ефективний інструмент для цього. Учасники таких таборів (наприклад, ірландського The Gathering) можуть не лише познайомитися з Україною, а й сформувати міцні зв’язки з іншими молодими українцями. Це особливо важливо для тих, хто ніколи не був в Україні й має обмежене уявлення про свою Батьківщину. Інвестиції в такі програми можуть дати значні результати, зокрема сприяти залученню молоді діаспори до життя української громади.
УРОКИ ВІД УКРАЇНИ
Без упину в Україні звучить питання, чого ще нам варто навчитися в Європи, щоб стати її частиною не лише офіційно, а й ідеологічно, і ці уроки, беззаперечно, важливі для нашої подальшої євроінтеграції, яка є ключовою для повернення частки людей. Однак через перенасичення вироблений роками утисків комплекс меншовартості починає проситися назовні, і ми поступово втрачаємо з поля зору те, що в нас уже є. Наше суспільство не потребує «євроремонту», і поняття євроінтеграції має означати радше взаємообмін цінностями, ніж наше ставлення до ЄС як до батьківської рольової моделі. Інколи ця зміна оптики потрібна нам хоча б для того, щоби бути вдячними самим собі й відчувати силу не лише боротися далі, а й використовувати здобуті за 30 років незалежності знання на практиці.
Попри всі байки про марудну українську бюрократію, Україна є чи не найбільш цифровізованою країною. За даними Міністерства цифрової трансформації, Україна стала лідером у цифровізації документів, першою у світі прирівнявши їх до паперових аналогів. Ми також серед перших країн упровадили електронні водійські посвідчення й спростили процедуру реєстрації ФОП. Понад 21 мільйон жителів України користується застосунком «Дія», що становить більш ніж половину загального населення країни. Крім того, застосунок дає українцям змогу повністю укласти шлюб онлайн, чого немає в жодній іншій країні світу. Також через «Дію» можна повідомити про пошкодження майна внаслідок обстрілів, купити або продати авто й записатися до підрозділів, що працюють з безпілотниками. Досвід українських військовиків у війні проти Росії — важливий складник європейської архітектури безпеки.
Через постійні обстріли електромереж українці, як ніхто інший, готові до надзвичайних ситуацій. Через умовний технологічний розрив під час здобуття незалежності здатні швидко вчитися на помилках і впроваджувати небачені раніше інноваційні рішення. Європейці можуть вразити своєю стабільністю, тоді як українці — адаптивністю.
«У світі постнацій ми боремося за націю. І ми робимо це щиро й з конкретної причини: на нас нападають. Ця констеляція дуже цікава для Європи, яка хотіла вже відмовлятися від нації як конструкту», — коментує Оксана Лемішка.
Матеріал опубліковано у спільному спецпроєкті “Українського тижня” та Школи журналістики та комунікацій УКУ. Повну електронну версію спецвипуску можна переглянути за посиланням.