Одразу після кривавих подій у центрі Бангкока Британський інститут Адама Сміта провів опитування місцевих жителів. Більше 50% звинувачували в кровопролитті уряд, який звелів солдатам штурмувати барикади опозиції. І лише 2% покладали провину на монарха країни, бо він не припинив бої в місті. Король Пхуміпон Аульядет, за рейтингом журналу Forbes, залишається найвпливовішим монархом у світі. А його мовчання під час травневих подій тайці схильні виправдовувати проблемами зі здоров’ям.
Тим часом у червневій доповіді Ради із зовнішньої політики США зазначається, що населення різних за ступенем розвитку країн починає вбачати в монархії інститут вирішення політичних проблем, що актуалізується тоді, коли демократія неспроможна встановити мир.
Дослідники вважають, що з початком економічної кризи призупинився процес демонтажу монархій у країнах Азії та перехід європейських монархій на церемоніальні засади. Як приклади, тут можна назвати політичну кризу в Бельгії, коли її володар Альберт ІІ був призначений арбітром між різними національними громадами у власній країні, чи сприяння королеви Єлизавети ІІ Англійської, що допомогло сформувати новий кабінет міністрів. Все це нагадує дослідникам, що з посиленням глобалізаційного тиску чимало країн схиляються утвердити свою ідентичність через посилення влади королів.
Азіатська відданість
Події в Таїланді, коли уряд силою придушив протести опозиції та мовчання короля, стали найвищим проявом лояльності населення країни до монарха.
Обидві сторони до останнього чекали, коли посередником в їхніх переговорах виступить можновладець. Та навіть після кривавого розгону маніфестацій влада та опозиція вважають, що король не мав до цього відношення і залишається найбільшим авторитетним у суспільстві. Так, у лавах соціалістично-налаштованої опозиції ніколи не було закликів до повалення монархії, чи утвердження республіканського правління. Експерт Національного інституту Австралії Крейг Рейнолд вважає, що король забезпечив собі таку підтримку конкретними справами, адже з кінця 2008 року, коли криза вдарила по країні, почав вкладати власні кошти в розвиток сільських територій. За даними Центру Гувера такі капіталовкладення склали приблизно $150 млн.
Крім того з 2005 року монарх відкрито не підтримує жодну зі сторін політичного конфлікту. Він намагається виступати арбітром та утримувати супротивників від радикальних дій і подалі від себе. Хоча 1992 року, він став на бік правого уряду і тоді втратив підтримку жителів у центрі країни. Після цього монарх змінив політичний курс і повернув довіру населення.
Криза, на думку експертів Інституту стабільного світового розвитку, допомогла йому згуртувати громадян навколо себе. І не останню роль тут зіграло виснаження людей від політичної боротьби між правими та соціалістичними партіями. Одночасно, постать Пхуміпона Аульядета пов’язують з поміркованістю та економічними реформами. Це розповсюджується і на його сім’ю: спадкоємець трону Маха Ватчиралонгкорн також став відомим політиком, хоча раніше мав проблеми з законом. Але тайці швидко про це забули.
Подібне посилення азіатської монархії, на думку експертів Австралійського університету дослідження суспільства, зумовлюється не лише монархічними традиціями в Азії. Ендрю Ролкер, провідний спеціаліст цього дослідницького центру, вважає, що монархії, які не йдуть на компроміс із суспільством, навіть у країнах з традиційним світоглядом, приречені втрачати позиції. Так за останні роки суттєво похитнувся вплив королів Марокко, Йорданії та Брунеї. Хоча ці країни офіційно визнані ООН, як монархічні, там посилюється вплив соціалістичних рухів, які вже не вважають особу короля священною.
Найкращим прикладом цього є Непал, де населення ще в 2007 році проголосило республіку та вислало королівську родину з країни. Це сталося після того, як в уряд увійшли представники лівих маоїських повстанців. Таке рішення припинило багаторічну громадянську війну.
На думку дослідників центру Брукінгса, такий розвиток подій став наслідком того, що король постійно підтримував одну зі сторін конфлікту. Що й знизило його престиж у країні та привело до падіння монархії.
Подібні невдачі монархія пережила і в інших країнах Азії. У Брунеї прокотилися заворушення, викликані невдалою економічною політикою правлячого дому. Натомість у 2007 році система соціальних гарантій у Саудівській Аравії була визнана ООН однією з найкращих. А ініціатива її створення походила з королівської родини.
Окремо серед азійських країн стоїть Афганістан – країна, яка в 2001 році ледь не стала монархією. Після повалення режиму талібів постало питання про подальшу долю політичної системи. Тодішній державний секретар Колін Пауел в інтерв’ю Financial Times заявив, що повернення короля Мухамеда Захір-шаха можливе. В 2002 році саме цей вигнанець відкривав перше засідання афганських установчих зборів – джирги. Тоді його кандидатуру, за даними Центру міжнародних відносин, на пост президента підтримали більшість голів племен.
Та колишній монарх усунувся від політичної боротьби і став радником Хаміда Карзая. Хоча тут, на думку експертів NBC, не останню роль зіграла позиція США, які вирішили поставити на більш прозахідного та демократичного Карзая. Президент поступово відсунув Захір-шаха на другий план і той помер у 2007 році. Хоча за останні кілька років його спадкоємець отримав підтримку значної частини населення. Експерти вважають причину такого успіху у втомі суспільства від правління Карзая, якого вважають занадто проамериканським.
Європейська свобода
Схожа картина спостерігається і в Європі, де монархічні традиції починають поступово скидати с себе пил церемоніальних нашарувань. У квітні 2010 року в Великобританії соціологічне опитування показало, що домінуюча частина опитаних довіряє королеві більше, ніж прем’єр міністру Гордону Брауну, на якого покладали провину за неспроможність протистояти економічній кризі.
Після парламентських виборів, коли тривалі переговори між політичними партіями могли затягтися на тривалий термін, Єлизавета ІІ закликала політиків поквапитися і не залишати країну без уряду. Вже через 3 дні був сформований новий кабінет міністрів.
Дослідник інституту Адама Сміта Елізабет Батлер вважає, що зараз можливо переглянути рамки законодавства, аби монархи виступали арбітрами та утримували країну від розпаду.
Найкращим прикладом цього є події в Бельгії, де з 22 квітня офіційно немає уряду, а країна перебуває на межі розколу. При цьому, за останніми соціологічними опитуваннями, 82% населення країни підтримують дії короля, який намагається зберегти єдність країни.
Тому саме монарх сьогодні розмірковує над тим, кого запропонувати на пост прем’єр-міністра та проводить переговори, аби втримати державу, яка розповзається на очах під ударами суперечливого «мовного» питання. Вплив монаршого дому в Бельгії сьогодні як ніколи великий, і від нього залежить майбутнє країни й монархії.
Компенсувати тиск
Європейський інститут політологічної думки вважає, що глобалізація сама підштовхнула людей до підтримки монархії. Адже глобальні процеси спрямовані на стирання кордонів та національної ідентичності і спричиняють широку міграцію та змішування населення. Тому корінні мешканці держав намагаються втримати свої історичні надбання, уособлюючи їх в інституті монархії. Бо ці традиції є загалом чужими мігрантам, але стають основою самоідентифікації багатьох європейців. Так, у Нідерландах монарха підтримують 70% населення, а уряд – лише 43%.
Окрім того, теперішні європейські політики здебільшого підтримують інтеграцію країн до ЄС і обмеження суверенних повноважень. Це спричиняє окремий тиск на самоусвідомлення населення країн. Президенти та прем’єри розглядаються, як загальноєвропейські політики, а не представники певної нації. Тому зростання впливу монархів, на думку громадян Європи, має компенсувати стрімку втрату власної ідентичності.
Економічна криза, лише підсилює ці прагнення. Адже звідусіль лунають заклики відкинути національні ідеї та працювати разом. А це породжує спротив і посилює віру в короля як носія національної ідентичності.
Цей процес зачепив і Азію, де в королівських родинах вбачають не лише національних лідерів, а й тих арбітрів, які зможуть створити поміркований діалог між діаметрально різними політичними силами, що роздирають країни на частини. Тому говорити про сутінки монархії ще рано.