Після поїздки у Венецію і Флоренцію — повернення у Варшаву, і наступного дня чергова поїздка: Мірка — в Афіни, а я — у сентиментальну подорож на схід Польщі. Спочатку Вайків — село на північному березі Бугу за кілька кілометрів від кордону з Білоруссю і за три кілометри від колись православного містечка Мельник. 1253 року князь Данило Галицький кілька днів гостював у Мельницькому замку дорогою до Дорогочина, де від папського легата він прийняв корону короля Галицько-Волинської Русі. Нині православні становлять половину мешканців містечка, але церква Різдва Пресвятої Богородиці досі домінує над навколишнім пейзажем. У Вайкові останню чверть століття разом з родиною живе мій друг, художник та архітектор Андрій. У них трохи як у казці, навіть важко повірити, що може бути так гармонійно, традиційно й дуже сучасно водночас. Це талант Андрія та Анни дав змогу перетворити шматок трохи банальної сільської природи в природу по-доброму приручену й водночас таку, що не втратила своєї первісної оригінальності. Наступні кілька днів — довгі розмови про все на світі в цьому сільському бузькому ландшафті. Ми не бачилися п’ять років, тож назбирали багато тем. Потім подорож на південь — у Люблін, місто, у якому я народився й провів перші, можливо, найважливіші для становлення моєї особистості 20 років свого життя. Люблін — це магічне місто, і тільки в ньому міг з’явитися, як у романі Іцхака Башевіса Зінґера “Чарівник із Любліна”. Моя дружина часто повторює: “Можна вивезти хлопця з міста, але міста з хлопця не вивезеш”.
У Любліні зустрічі з друзями молодості, які аніскілечки не змінилися, хоча вигляд мають тепер цілком інакший, але не менш прекрасний, ніж 50 років тому. Відчуття реалізації та психологічного комфорту. У неділю — повернення швидким сучасним поїздом «Інтерсіті» у Варшаву, а ввечері чергова подія — презентація «Академії руху» з нагоди 50-річчя їхньої творчої діяльності. «АР» — це один з найважливіших авангардних театрів моєї молодості, я тісно з ними співпрацював і дружив, це шматок мого мистецького досвіду, який сформував мої бачення й розуміння сучасного театру та мистецтва перформансу. Тепла зустріч з незмінно прекрасними й вічно молодими духом друзями.
Читайте також: Повернення. Флоренція. Кіфер
Сьогодні в мене чергова дуже інтенсивна мистецька подія. У Бібліотеці королівського замку у Варшаві відкрили виставку Владислава Гасьора «Стійкість виживання». Гасьор (1928–1999) — це, на мою думку, найвидатніший польський художник другої половини XX століття. Митець відомий і навіть скандальний за часів своєї творчої активності, потім забутий і знову відкритий. Можливо, цього разу його позиція як безсумнівного лідера польського мистецького авангарду нарешті підтвердиться. Народжений у підкарпатському селі, Гасьор був незручним для польського мистецького істеблішменту художником, бо не мав комплексів щодо світових мистецьких метрополій, хоча надихався найрізноманітнішими мистецькими традиціями. Гасьор — це «окремий художник», бо не вписується в мистецький мейнстрим. Про себе він казав: «Я себе не вигадав, я не авангардний гайдабура, я — традиціоналіст, належу до нашої культурної спільноти. Свою фантазію я треную, підслуховуючи-підглядаючи за вами, Шановні глядачі».
Моя нещодавня зустріч із величною творчістю Ансельма Кіфера в палацо Строцці у Флоренції відкрила мені, наскільки Гасьор і Кіфер близькі, як кожен зі свого місця на землі дивиться на наше заглиблення в насичену культурну традицію: і цю глибоко універсальну, архетипну, і цю глибоко локальну, хоча не менш архетипну. Виставка Кіфера називається «Упалі янголи», а на виставці Гасьора я знайшов щонайменше дві роботи, названі «Упалі янголи», і не думаю, що цей збіг випадковий. Іконосфера Кіфера — це глибоко європейська традиція, що сягає коренів християнства, грецького й римського мистецтва, Візантії, ренесансного мистецтва і так до сучасності з усіма її викликами, з якими ми невпинно маємо справу. Це посилання до міфології, релігії, філософії та літератури.
Як і Кіфер, Гасьор виходить назустріч універсальним питанням, але говорить про них мовою членів своєї локальної спільноти. Він також каже про доброчесність і бунт, про красу і потворність, запитуючи, як і будь-який великий художник, чи колись вдасться примирити ці дихотомії.
У каталозі виставки про Гасьора написали:
«Класик сучасності. Авангардний, але не елітний. Він ішов власним творчим шляхом, але, наче шаман, черпав енергію з пластів сучасного досвіду. Викликав захват, але й раптовий супротив. Поєднував протилежності. Його творчість — це промовисте свідчення екзистенційних досвідів і творчих пошуків XX століття, але й досі живе послання, що напрочуд резонує з актуальними тенденціями в культурі. Послання, позачасовий вимір якого береться з фізичною твердістю матеріалу, але й має здатність постійно впливати на глядача».
Сам про свій метод він писав так:
«Звинувачувати мене в тому, що я не сприймаю свої роботи серйозно, тому що роблю їх нібито фізично крихкими, лише свідчить про глибоке переконання в матеріальній цінності. А це своєю чергою випливає з того, що люди частіше відвідують ювелірні виставки, ніж виставки сучасного мистецтва. Де праці представлені не через те, що вони багаті й довговічні, а за їхню здатність викликати відлуння гуманістичних проблем, ставити глядача перед дилемою, провокувати мислення. Мені дуже хотілося б, щоб саме ці рефлексії та враження, викликані моїми об’єктами, були довговічнішими, ніж їхня фізична міцність».
У своїх роботах Гасьор показує поколіннєві травми, механізми соціального тиску, стосунки між людиною і природою, індивідуальним і колективним, сакральним і профанним, універсальним і постійним, локальним і швидкоплинним — творчість художника створює захопливий та глибокий дискурс про людське буття, сповнений посилань до найважливіших текстів культури. Асамбляжі, прапори, бетонні скульптури, відлиті в землі, — кожна із цих форм вираження, притаманних художнику, представлена на виставці.
Ця незапланована зустріч із творчістю Гасьора після довгої перерви дала мені відчуття великого задоволення, що мистецтво може, ой, як багато воно може… А Гасьор, як і Кіфер, — проникливий посланець важливих змістів.