На ринку радіо з’явився новий потужний гравець: на останньому конкурсі Національна рада з питань телебачення і радіомовлення віддала одразу 55 частот ДП «Новий обрій». Інтрига в тому, що 55 частот – це одразу потужна FM-мережа, а ДП «Новий обрій» – нікому не відомий мовник, котрий подав на конкурс банальну концепцію музично-інформаційного радіо (80% музики, 20% інформації, логотип – «Суперрадіо»), чого в ефірі не бракує і без нього. Водночас частотним ресурсом на користь новачка поступився «ветеран» – радіо «Мелодія». Після рішення Нацради ця компанія взагалі ризикує зникнути з ефіру. Тиждень спробував розібратись у хитросплетіннях цієї сфери.
Що сталося
Прикметно, що представники найбільших радіомереж ситуацію жодним чином не коментують. Заяви «Нового обрію» ясності теж не вносять. За словами директора підприємства Олексія Карпенка, засновниками «Нового обрію» є ТОВ «Об’єднана медіа група» й особисто він. Проте зрозуміло, що Карпенко хоч і є добре відомим менеджером, проте він явно не в тій ваговій категорії, щоб одним махом отримати на конкурсі величезну мережу. «Об’єднана медіа група» належить кіпріотській «Ванковіар холдінгс лімітед», однак хто стоїть за офшорною компанією-засновницею, можна лише здогадуватись – комерційні таємниці охороняються надійно.
Є дві версії того, кому Національна рада зробила такий щедрий презент.
Перша – комерційна. Її висунула радіостанція «Мелодія» у своєму публічному зверненні до голови Служби безпеки України Валерія Хорошковського. Зокрема, «Мелодія» натякає на те, що засновники «нікому не відомої» компанії «Новий обрій» можуть бути пов’язані з членами Нацради, і просить СБУ з’ясувати це питання. Попри те що ця версія на ринку є непопулярною, такі припущення мають підстави: у спекуляції частотами цілком доказово підозрювали попередній склад Національної ради. Тоді розіграний на не менш жорсткому конкурсі цифровий мультиплекс МХ-4 (вісім цифрових каналів) отримав невідомий гравець, який за деякий час знову спробував перепродати канали за, так би мовити, комерційною ціною – приблизно $20 млн за кожен канал.
Утім, популярнішою версією походження нового суперрадійника є те, що мережа відійшла під потужний політичний дах. Хто саме є тією людиною, якій регулятори без сумнівів і коливань та ще й під найбанальнішу концепцію виділили готову мережу, більшою за яку є хіба що «Ретро FM», – таємниця. Проте є два припущення, які наразі не підтверджуються. В одному згадують родину президента Віктора Януковича, в другому – СКМ Ріната Ахметова. У будь-якому разі люди, дотичні до сфери радіо, переконані: йдеться якщо не про першу особу держави, то принаймні про другу-третю.
Схоже, на ринок радіо прийшли великі політики. І, ймовірно, позаринкові гроші. Це доволі дивно, але не випадково. Дивно, бо радіобізнес ніколи не був надприбутковим. Це не нафта, не сталепрокат і навіть не телекомунікації. За даними Всеукраїнської рекламної коаліції, усе радіо за минулий рік заробило приблизно 200 млн грн. На всіх. «Тепер малу кількість грошей доведеться ділити на більше гравців», – констатує Катерина М’ясникова, виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ).
Які перспективи може мати нова мережа? Припустімо, побудувати і впливати. Й тоді інвазія перших осіб українського політикуму на ринок радіо не дивує – телевізійні частоти вже скінчилися.
Якщо в цьому разі все-таки йтиметься про політичний вплив, то новому гравцеві під брендом «Суперрадіо» варто змінити програмну концепцію, адже «балалайкою» (як називають музичний формат у фаховому середовищі) багато не навпливаєш. «Логічно було б зробити на цих частотах talk-радіо», – вважає Катерина М’ясникова, аргументуючи тим, що мейнстримові музичні напрями у радіоефірі представлені й без того добре, та й суто музична пропозиція стає нецікавою: слухачі тяжіють до формату «музика +».
Проте набагато простішим є інший варіант: побудувати і продати. За оцінками Анатолія Євтухова з Вusiness radio group, інвестувавши $1 млн у технічний ресурс тепер, уже за рік мережу такого рівня можна буде продати за $20 млн.
Звісно, останній варіант найпростіший і найцинічніший, проте «монетизацією політичного впливу», як дипломатично називають такі спекуляції, медіа-ринок не здивуєш.
Хвилі впливу
Найбільший політичний вплив у сфері радіо мають Микола Баграєв і Віктор Пінчук, яким належить холдинг «Тавр». Проте в «Таврі», як і в інших медіа-активах Пінчука (і Пінчука – Баграєва), є жорстка установка на бізнес: ані шалених дотацій, ані бездонних фінансових потоків на «вирішення питань». До купівлі Українським медіа-холдингом (УМХ) «Нашого радіо» «Тавр» був безперечним лідером ринку.
Його конкурент УМХ не афішує своїх політичних зв’язків. Власниками пресових та радіоактивів холдингу офіційно оголошено Бориса Ложкіна та Валентина Резніченка (останній безпосередньо керує радіогрупою). Проте в багатьох проектах УМХ є так звана партнерська участь. Приміром, партнером у деяких радіоактивах на ринку вважають Петра Порошенка.
У другому ешелоні найбільшим учасником є Вusiness radio group («Шансон», «Шарманка», «Music Радіо» + київські «Бізнес Радіо», «Ренесанс» та DJFM), якою керує Анатолій Євтухов. Політичні впливи не простежуються.
З решти загальнонаціональних мереж – ТРК «Люкс», яка почала потроху розбудовувати другу мережу «Праймедіа» (остання має п’ять частот у західному регіоні), пов’язана з мером Львова Андрієм Садовим. Радіо «Ера», єдине розмовне радіо поміж комерційних мереж, є частиною медіа-холдингу Андрія Деркача «Телеграф». Gala Radio – маленька мережа з 18 станцій – належить громадянинові США Джозефу Леміру.
Особливе місце посідає холдинг Станіслава та Андрія Карпіїв – радіо «Мелодія», чию мережу розіграли на останньому конкурсі і яка має зникнути, та «Перець FM». Надійного даху компанія не має, отже, щодо неї працює «природний відбір по-українськи». Лише зазначимо, що це перший приклад в історії медіа-ринку, коли позбавлено ліцензії цілу мережу і швидко розіграно її частоти в конкурсі. Нацрада, між іншим, рекомендувала «Мелодії» брати участь у конкурсі на власні ж частоти, проте віддала їх… тому самому «Новому обрієві».
Ще є Національна радіокомпанія України (НРКУ), що належить державі. Керувати нею Кабінет Міністрів торік доручив Тарасові Аврахову, екс-очільникові медіа-холдингу Андрія Деркача. На ринку цей крок коментують як те, що НРКУ фактично віддано в управління «Ері», проте не варто забувати й про кар’єру самого Аврахова, котрий із грудня 2002-го по травень 2004-го був прес-секретарем прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Національне радіо покладало неабиякі надії на останній частотний конкурс, адже має дуже погане FM-покриття і мовить здебільшого в дротовій мережі. Дротове мовлення, яке й без того дихало на ладан, з продажем Укртелекому (є оператором дротової радіомережі) приватним інвесторам має взагалі примарні перспективи. Щоб виплутати з дротів усі три канали Національного радіо, потрібно 270 повноцінних частот. З таким проханням керівництво НРКУ зверталося і до Кабміну, і до Нацради. Проте на конкурсі Національне радіо отримало лише 17 вільних відрізків мовлення на частотах у невеликих містах і жодної повноцінної, хоча подало найбільше заявок – 102.
Квоти марні?
Іншу велику дискусію на ринку радіо спричинила спроба парламенту скасувати 50-відсоткову квоту на звучання української музики в ефірі. Радійна індустрія не відхрещується: вона була натхненником законопроекту, поданого народним депутатом Оленою Бондаренко (Партія регіонів).
«Українська музика» за визначенням музичних критиків і «українська музика», що потрапляє у відповідні квоти, – це дві не зовсім тотожні речі. Згідно з меморандумом, підписаним між радійниками та Нацрадою, українською стала вся музика, вироблена до 1991 року, як наше спільне й неподільне надбання. Не забули там і авторів (а це як виконавець, так і автор музики чи тексту), які народилися чи проживають в Україні, і музику, що вироблена в Україні. Тобто виходить, що в квоту потрапляє і гімн СРСР, і запис Зємфіри, зроблений на студії в Євгена Ступки.
З таким підходом скасування квоти передовсім надзвичайно невигідне тим авторам, які мають українські паспорти, проте пишуть пісні для російських поп-співаків, адже саме вони, враховуючи необхідність давати обов’язкові 50%, отримували найбільші преференції в ефірі і, як результат, найбільші авторські відрахування за публічне виконання своїх творів. Невигідне таке скасування й різноманітній «співочій білизні», якою опікуються потужні подюсери, бо квотування для них було одним із дієвих механізмів протискування своїх підопічних в ефір.
