Потрійний стрибок

 

 

Українські перемоги у спорті завжди чи майже завжди відбуваються не завдяки, а всупереч економічній ситуації в країні. Що гірше фінансування й мате­ріально-технічна база підготовки наших спортсменів, то значніші їхні успіхи на закордонних аренах.

 

На відміну від інших дисциплін, футбол давно осторонь цих проблем. Перетворивши гру №1 у світі на власну забаву, вітчизняні олігархи щедро фінансують свої команди, щоб переплюнути один одного в здобутках як внутрішніх, так і міжнародних.

 

 

Та от біда – обернено пропорційна закономірність залежності результатів від кількості вкладених ресурсів і тут працює справно: що більше грошей у свої клуби вкидали Рінат Ахметов, Ігор Суркіс чи Ігор Коломойський, то гірше в підсумку. Особливо це було помітно в єврокубках, де ні столичному «Динамо», ні донецькому «Шахтарю» вже давно не вдавалося бодай досягти весняної стадії цих змагань, не те щоб гідно в ній виглядати.

 

З приходом економічної кризи ситуація, схоже, почала виправлятися. Футбольні олігархи країни зважилися на значне скорочення своїх витрат. «Помаранчево-чорні» вперше за кіль­­ка років у трансферне міжсезоння не придбали жодного бразильця і навіть пішли на жертву – продали одного з віртуозів м’яча, Жозе Брандао, французькому «Марселеві».

 

Звільнившись від армії селекціонерів, які щоразу везли вагон футболістів, назбираних на пляжах Копакабани, «біло-сині» обмежилися одним скромним придбанням з цієї країни – Гільєрме. До київського новачка-легіонера додався також придбаний ще влітку в полтавської «Ворскли» півзахисник Сергій Крав­­ченко. Не назвеш, натомість, новачками команди бразильців Кореа та Діого Рінкона, а також Віталія Мандзюка – всіх трьох керівництво клубу повернуло з оренди.

 

«Металіст» і поготів не став удаватися до експериментів. Ще в грудні підписано контракт з Денисом Олійником, якому так і не дали справжнього шансу проявити себе у рідній команді – «Динамо». Згодом Харків докупив аргентинця Вальтера Асеведо. Подейкують, що незабаром у клубі може з’явитися ще один співвітчизник Хонатана Майдани та Асеведо – Пабло Баррієнтос, однак це з розряду прогнозів. Наразі відчутна економія та зменшення трансферних апетитів, як довели матчі 1/16 фіналу Кубка УЄФА, нам лише на користь.

 

 

Коли стало відомо про суперників вітчизняних клубів у лютневих матчах плей-офф Кубка УЄФА, за голови чи не разом схопились уболівальники всієї України. Наші важко відходять після зимової сплячки, і навіть активна підготовка до сезону в тепличних умовах Іспанії, Туреччини чи Еміратів дотепер не реанімувала їхньої волі до перемоги й уміння грати у швидкий командний футбол. А тут нам дісталися ще й представники трьох найсильніших, згідно з рейтингами УЄФА, країн |див. таб­ли­­цю| – Англії, Іспанії та Італії. Тамтешній сезон у цей час у розпалі, а в нас ще й друге коло не починалося.

 

Однак українські клуби заперечили попередню статистику. На перший погляд, найлегше завдання постало перед «Шахтарем». «Тоттенгем» хоч і англійська команда, але до грандів не належить. Зрештою, досвід багаторічних, хай і не надто успішних виступів у Лізі чемпіонів, нарешті ж мав прислужитися Мірча Луческу. Так і сталося. Все вирішив перший матч – гірники у ворота лондонців забили двічі й у нетиповій для себе манері не пропустили.

 

Протистояння «Металіста» й «Сампдорії» видавалося складнішим. Наші клуби ще жодного разу в історії єврокубків не здобували виїзної перемоги над італійцями. Виняток становила закономірна, але все ж технічна перемога 3:0 «Динамо» над «Ромою» у Лізі чемпіонів кількарічної давнини. Та команда Мирона Маркевича з легкістю впоралася із завданням переписати не лише власну, але й українську футбольну історію.

 

Результат першого матчу 0:1 настільки приголомшив генуезців, що на повторну гру до Харкова наставник Вальтер Маццарі навіть не привіз своїх визнаних лідерів. І наші вдруге поспіль декласували італійців, лишившись у турнірі єдиною командою, яка, починаючи з групового раунду, досі не пропустила жодного гола.

 

Безперечно, сухими ворота «Металіст» зберігає не тільки завдяки голкіперові та захисникам, на чолі яких виокремлюється фактурний Папа Гуйє – тут і фортуна на боці українців. Але яке вражаюче у Маркевича відчуття потенціалу кожного спортсмена.

 

 

Його вміння реанімувати безнадійних уже обросло славою та легендами. Він повернув Олександра Горяїнова до клубу й дав можливість повірити у власні сили. Дніпропетровець Олександр Рикун, з пиятикою якого навіть покійний Євген Кучеревський не впорався, у Маркевича в Харкові зав’язав і повернувся до гри. Подейкують, що Мирон Богданович особисто марнував не один вечір із нинішнім плеймейкером «Металіста», аби в тому прокинувся здоровий інтерес до життя та футболу.

 

Молодий вихованець школи «Динамо» Денис Олійник, якого столичні тренери марудили по орендах чи в дублі, підписавши повноцінний контракт на чотири роки з «Металістом», одразу виправдав довіру переможним голом у Генуї. Чи мріяв футболіст у грудні про те, що втерти носа нинішньому керманичеві «Динамо» Юрію Сьоміну, який не розгледів його таланту, випаде нагода саме у матчах за Кубок УЄФА. І то вже в лютому.

 

 

Вочевидь, у те, що до 1/8 фіналу цього турніру потраплять три вітчизняні клуби, вірили тільки клінічні оптимісти. А перше в історії нашого футболу українське дербі на європейському рівні не снилося навіть їм.

 

Маючи найменше з-поміж усіх вітчизняних команд шансів на продовження єврокубкової весни, вдалою нагодою скористалися й «біло-сині». «Валенсію» подолали за правилом виїзного гола – забивши у ворота опонента більше на їхньому стадіоні, ніж пропустили на власному. Приємно, що команда не стала відсиджуватися в обороні. Та нікуди не зник давній ґандж – столичні гравці дотепер пітніють, щойно біля їхніх воріт виникають будь-які стандарти.

 

Після них і пропускають чимало – так двічі сталося в Іспанії. Однак «Динамо» продемонструвало характер. Показово й те, що дедалі частіше забивають власні вихованці клубу: голи Артема Кравця на ста­­діоні «Месталья» – це справжнє одкровення для вболівальників і нагорода Сьоміну за його терпіння. На жаль, такого самого кредиту довіри не отримують у російського наставника інші молоді футболісти.

 

Лава динамівців, готових вийти на заміну футболістам «основи», закоротка. Епізод із заміною Флоріна Черната, котрий побув на полі менше 20 хвилин, на Горана Сабліча в останні секунди матчу не розширить спектра психологічно стійких виконавців. А тут ще й чутки про конфлікт Юрія Палича з Олегом Гусєвим: спортсмен давно одужав, але досі не з’являється в команді.

 

Не зайве було б Сьоміну повчитися психологічних тонкощів у Маркевича. Але вчитися ніколи. В найближчі тижні відбудуться два матчі «Динамо» й «Металіста» на Кубок УЄФА і один у чемпіонаті України.

 

Та як би не повернулася доля, зрештою, вперше за багато років маємо приємну нагоду зазирнути до клубних коефіцієнтів УЄФА. За підсумками поточного сезону Україна впевнено втримує третє місце після Англії та Іспанії і вже здобула половину тих очок, які мала за підсумком чотирьох попередніх сезонів. Далі – більше. За умови подальшого успішного проходження по турніру ми вже до літа можемо випередити Румунію, Голландію та Португалію, наблизившись до шостої позиції. Це означає появу нашої третьої коман­­ди в кваліфікації Ліги чемпіонів. А додаткового представника у Лізі Європи, що прийде на зміну Кубкові УЄФА, за два сезони ми матимемо гарантовано.