За даними соціологічного дослідження, проведеного в грудні 2015 року Фондом «Демократичні ініціативи» (ФДМ) та Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), уже 60% населення вважає, що події в Україні розвиваються в неправильному напрямку, тоді як у грудні 2013-го таких було лише 52%. І головні аргументи тих, хто дотримується цієї думки, — падіння рівня життя (68,9%) та високий рівень корупції (57%).
Падіння рівня життя більшості громадян справді стало безпрецедентно значним за такий короткий проміжок часу. Зафіксоване Держстатом у грудні 2015-го 43,3% зростання споживчих цін до відповідного місяця 2014-го та 79,0% до грудня 2013-го — це лише верхівка айсберга з огляду на особливості методології та споживчого кошика, які використовує статистичне відомство. Натомість індексація заробітних плат і пенсій більшості громадян за той самий період була в рази меншою. Наприклад, для працівників бюджетної сфери чи державного управління вони зросли лише на 25%.
Уже в листопаді 2015 року (наразі найновіші дані), навіть за офіційною оцінкою Мінсоцполітики, фактичний розмір прожиткового мінімуму становив для працездатних 2875 грн, для дітей віком від 6 до 18 років — 2930 грн, для пенсіонерів — 2052 грн. При цьому в Держбюджеті на 2016-й закладено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378 грн (з 1 травня — 1450 грн), а мінімальну пенсію — 1074 грн (1130 грн), тобто в обох випадках вони не покриватимуть і половини навіть розрахованого Мінсоцполітики фактичного прожиткового мінімуму.
Понад те, і середні заробітні плати в бюджетній сфері вже зараз на межі прожиткового мінімуму (у листопаді 2015 року в освіті — 3426 грн, в охороні здоров’я — 3168 грн) навіть для самих працюючих, тобто без урахування дітей, що перебувають на утриманні. А їх підвищення на 10% з 1 грудня 2015-го кардинально на ситуацію не вплине з огляду на очікувану експертами в 2016-му реальну інфляцію 25–30% навіть за базового сценарію.
Якщо в грудні 2014-го 43% населення були готові терпіти певні матеріальні труднощі заради здійснення реформ, то в грудні 2015-го таких було тільки 33%, причому лише 8% — «скільки буде потрібно», а 25% — «не більше ніж рік». Не готові терпіти 59%, із них 39% причиною цього називають уже зараз «злиденне матеріальне становище». У 2016 році запас міцності заощаджень і терпіння вичерпається ще в більшої частини громадян.
У разі згасання бойових дій на Донбасі на передній план вийде потужний запит більшості суспільства на соціальний патерналізм держави. Результати дослідження, проведеного КМІСом і ФДМ у жовтні, виявили, що від держави громадяни України очікують насамперед соціального забезпечення (38,7%), справедливості й правосуддя (37,2%), захисту від зовнішньої агресії (32,1%), безплатного медичного обслуговування (29,8%), забезпечення робочими місцями (29%).
Водночас тільки 18–20% опитаних хочуть від держави «не риби, але вудки»: захисту своєї фізичної безпеки, правопорядку, рівних правил для всіх за мінімального втручання в економіку. При цьому готові сплачувати податки з усіх своїх доходів також лише 18,4%. Більшість громадян явно менше зацікавлені у виконанні свого обов’язку перед державою (та рештою суспільства), ніж в отриманні благ від неї. А це формує високу загрозу маніпуляції ними з боку популістів, зокрема й координованих із Росії, та передумови для «розтягування ковдри на шматки».
Тож якщо владі не вдасться цього року створити базу для підвищення рівня життя та появи в громадян більшої певності у змінах на краще в найближчому майбутньому, то ймовірність небезпечних для країни соціально-політичних процесів і загроз самому існуванню держави різко зросте. Водночас очевидно, що ці передумови не можна формувати популістськими «легкими» кроками, які дуже швидко ще більше погрішать ситуацію.
Тому владі доведеться шукати можливості уникнути соціального вибуху та тріумфу популістів і реваншистів в умовах об’єктивної обмеженості бюджетних ресурсів та виправдано жорстких вимог МВФ і західних партнерів щодо неприпустимості нарощування дефіциту бюджету та й без того непомірно великого державного боргу.
Читайте також: Дух близьких і світлих перемін
Олігархи та великий бізнес, як і раніше, продають своїм-таки офшорним компаніям вироблені в Україні товари за значно нижчими від собівартості цінами, щоб ухилитися від оподаткування. Чиновницька верхівка й далі завдає багатомільярдних збитків державним фінансам та бізнесу через зловживання з держзакупівлями, надання дозволів, покривання контрабанди та махінації з відшкодуванням ПДВ.
Бодай часткове закриття пробоїн, через які бюджет та економіка загалом втрачають щороку сотні мільярдів гривень, є небажаним для чиновників і політичної еліти, однак безальтернативним шляхом стабілізації ситуації.
Джерелом відновлення соціальної справедливості могли б стати й вищі податки та збори на товари й послуги, що асоціюються з розкішшю (дорогі авто, речі, житло, коштовності, сервіс готельно-ресторанних закладів преміум-класу тощо), а також більш диференційована та прив’язана до ринкової вартості, а не лише площі ставка фіскального платежу на нерухоме майно.
Такий підхід — дієва альтернатива дотеперішнім малоефективним спробам провести примусову детінізацію неофіційних доходів, щоб обкласти їх податком. Хоча запуск ефективніших механізмів рівномірнішої сплати податків різними категоріями зайнятих так само важливий. Адже явно дискримінаційною і несправедливою є ситуація, коли з осіб, які формально вважаються зайнятими, лише трохи більш як половина повноцінно платить податки та соціальні відрахування й утримує всю соціальну та державну інфраструктуру.
Очевидно, що доведеться активізувати й процес бодай часткового офіційного перекладання видатків на освіту та медицину з державного бюджету на безпосередніх споживачів відповідних послуг. Відмова від конституційного атавізму про «безкоштовну медицину та освіту» є не менш, а навіть більш важливою, ніж судова реформа чи децентралізація. Адже всім давно очевидно, що й охорона здоров’я, й освіта в країні вже давно не є безплатними, однак їх оплата зараз відбувається в потворній формі, яка не здатна зарадити деградації цих сфер та якості надаваних ними послуг.