«Де ваші інтелектуали? Де еліта нації? Чому їх так погано чути?» — французький колега, який щойно повернувся з відрядження до України, відбивався, як міг, від звинувачень у вибірковості. Загалом закиди не були персоналізованими. Ішлося про загальний імідж України, про термінологію, що вживають французькі медіа щодо подій на Сході, а також про особливості інформаційної війни, що її здійснює Росія проти України й цілого вільного світу.
Отже, про вибірковість. Французька якісна преса що далі, то більше вживає визначення, цілком співзвучні інтересам Кремля: «українська криза» замість російська агресія, «російськомовні повстанці» замість російські інтервенти з місцевими колаборантами, «сепаратистські території» замість окуповані… Слово за словом читач звикає сприймати війну на Сході як «внутрішній конфлікт», у якому Росія лише «підтримує сепаратистів». Як підтримує? Морально, психологічно, фінансово, збройно? Уточнення залишаються за кадром. Одночасно в підсвідомості фіксується образ похмурої держави, що ніяк не домовиться зі своїми «повсталими регіонами» через «радикальних націоналістів, котрі не хочуть миру». Цих затятих націоналістів у публікаціях не бракує, на відміну від відомих українських дипломатів, філософів, письменників, музикантів, політологів, активістів, правників, які теж не хочуть миру за будь-яку ціну й здатні грамотно аргументувати свою позицію.
Чи навмисне медійний західний мейнстрим багато пише про Нацкорпус і не помічає, скажімо, інтелектуалів з Руху опору капітуляції? Мабуть, що ні, бо тенденція сформувалася не вчора. Імовірно, то робиться на автоматі від підписання мінських угод, коли Росії вдалося уникнути в документах статусу агресора. Власне, десь з 2016-го всі ці «кризи» й «повстанці» добре прижилися спочатку в офіційному дискурсі західних переговірників, згодом — у повідомленнях провідних інформаційних агентств, звідки штампи й перекочовують до медіа. Проте саме нині, особливо після того, як Макрон заповзявся «перезавантажувати» взаємини з Росією, зручна Москві термінологія залунала з новою силою. До порівняння, українських речників та активних зарубіжних критиків Кремля чути значно менше.
Читайте також: Світ про Україну. Поліпшення бізнес-середовища та продовження "саги імпічменту Трампа"
«Преса дійсно, свідомо або ні, дещо солідаризується з офіційним баченням, — порозмисливши, визнав колега. — Особливо, коли йдеться про закордон, де ми не читаємо всі коди та не добре знаємо історію. От як у випадку з Україною. Увагу привертає або те, що виглядає геть екзотичним, або щось впізнаване, співзвучне. Усі ми шукаємо аналогій, орієнтуємося на власні, «домашні» виклики. Якщо у Франції на наступних президентських виборах крайні праві мають шанси пройти до влади, то саме французька преса автоматично придивляється до ультраправих в інших країнах. Навмисне чи ні, ми проектуємо власні проблеми на чужу реальність».
Що робити, щоб український меседж лунав адекватно й читабельно у західних медіа та на політичних майданчиках? Насамперед потрібний сам меседж. Ясний, зрозумілий, переконливий. «Щоб потрапити до рухомого рядка теленовин, треба мати суперподію й суперфарт», — кажуть телевізійники. Те, про що мовчить телевізор, для обивателя не існує в принципі.
Свого часу й помаранчевий Майдан, і Революція гідності були тими яскравими подіями, що зацікавили й здивували іноземну пресу. Українське стало модним, принадним, драйвовим. Романтика боротьби за гідність і свободу, сильні почуття, вогонь та кров… Але революції ніколи не тривають довго, а позиційна війна не обіцяє сенсацій. Якщо під час Майдану й у перші місяці війни світова преса переважно співчувала Україні, згодом інтерес до теми вистиг і випарувався, як роса на сонці. Капітал симпатій до України так і не переплавився на нову якість взаємин зі світом. Натомість російська пропагандистська машина працює без збоїв. Крапля за краплею вона обробляє західне колективне підсвідоме й формує недовіру до України.
Чого найбільше бракує для ефективної протидії російським впливам? Насамперед якісних іншомовних ресурсів: телевізійних проектів, англомовних, франкомовних, іспаномовних сторінок сайтів впливових українських медіа, що зверталися б до західної аудиторії без посередника в особі Google-перекладача. Скільки б британці не застосовували санкції проти Russia Today, не критикували б французи, не застерігали проти цього відверто пропагандистського ресурсу спеціалізовані моніторингові структури ЄС, аудиторія франкомовної й англомовної сторінок колишньої RT таки масова. Українська контрпропозиція явно не достатня.
Потрібна також співпраця з впливовими західними медіа, що регулярно пишуть про Україну. Справа ця тонка й делікатна, бо прямолінійна пропаганда à la russe лише відштовхує. Ідеться більше про тактовне, ненав’язливе створення можливостей поспілкуватися з тими ж «інтелектуалами, яких не чують», з яких почалася ця стаття. Щоразу, коли десь у світі перемагає українська збірна, коли успішний український стартап виходить на світові обрії, коли касовий український фільм перемагає на міжнародному фестивалі, прес-служби мусять відпрацьовувати на повну. Це не так дорого, як запустити іншомовний телеканал, але кількість гарно поданих історій українських успіхів колись обов’язково перейде в якість. Важливо гарно знати свої козирі й уміло ними грати. Скаргами, плачами, віктимністю, як і розкруткою власних корупційних скандалів, симпатій не завоювати, а от відштовхнути запросто!
Наступний рік, якщо казати про міжнародну політику, не буде легким. У листопаді американці обиратимуть нового президента, і світ вже лихоманить від передвиборчих скандалів, не без згадок про Україну. Французи готуються до муніципальних виборів у березні, і Макрон уже нервується через невпинне падіння рейтингів своєї партії. Він дуже потребує успішної історії для виборця, чому б і не в ролі миротворця в Україні. Глухий кут з Brexit зовсім не сприяє загальній стабілізації в Європі. Ясно, що увага світової преси буде прикута до подій у Штатах, у Британії, у таких потужних центрах європейського впливу, як Франція, Італія, Німеччина, Іспанія й Польща, а також до війни в Сирії, ситуації на Близькому Сході, у Лівії, Ірані, Гонконгу, Бразилії…
Читайте також: Світ про Україну. Роль в імпічменті Трампу та сумніви щодо ПриватБанку
Автентично лунати в усьому цьому багатоголоссі буде важко не лише Україні, але й успішнішим за неї в комунікаційному плані країнам Балтії, учасникам Вишеградської четвірки й балканським державам. І тим не менш. Несприятливі умови — це, у певному сенсі, також стимул. В України немає іншого шляху, ніж навчитися бути цікавою для світу, а для цього — напрацювати успішні економічні, суспільні, політичні проекти й професійно про них розповідати. Зона турбулентності, з якої ми не виходимо останні шість років, залишається дуже дискомфортною для поціновувачів спокійного життя. Але та сама турбулентність завжди принаджує буремні душі: всілякого роду пасіонаріїв, дослідників, письменників, митців, новаторів й екстремалів. Наш неспокій має свою магнетику.
Високий комунікаційний потенціал завжди мають мистецькі фестивалі, міжнародні конкурси, спортивні чемпіонати, книжкові салони… Загалом культурна й спортивна дипломатія заробляють державі більше балів, ніж ціле Міністерство інформаційної політики з незрозумілим завданням.
2019-й практично відмовився від шляхетного дискурсу у дипломатії. Realpolitik тягне назад, у ХІХ століття, коли світ поділявся на зони впливу декількох великих потужностей. Так звані великі нації, або принаймні частина з них, усе відвертіше сприймають менших як перешкоди на своєму шляху, не надто переймаючись стандартами міжнародного права. Красномовна ілюстрація до цього спостереження — повернення Росії до Ради Європи, без виконання жодних вимог, що передбачали санкції. Подальші кроки Макрона назустріч Путіну переконливо свідчать, що в 2020-му тенденція лише зміцниться. Україні буде зовсім не просто відстоювати свої інтереси й бути почутою. Але відмовлятися від боротьби не варто. Навпаки. Настав час змобілізуватися, сформулювати модерний національний проект і якісно його озвучити. Хто це буде робити — влада чи опозиція — не принципово, адже в українській історії все найважливіше завжди приходить несподівано.