Проблема розколу й нерішучості альянсу загубилася в тіні Трампа
Боягузтво не личить військовому альянсу. Але саме боягузтвом позначився нещодавній саміт НАТО в Гаазі. Лідери альянсу, які зібралися в столиці Нідерландів, показали, що Дональда Трампа бояться більше, ніж Владіміра Путіна. Щоб улестити президента США, вони скоротили порядок денний, відсунули Україну на другий план, применшили загрозу з боку Росії, дали порожні обіцянки й ухилилися від ухвалення термінових рішень. Це подіяло — поки що.
Князь Григорій Потьомкін схвалив би цю тактику. Щоб вразити Катерину Велику і її оточення в подорожі до щойно завойованого Криму 1787 року, російський придворний (за легендою) збудував бутафорські села, за фасадами яких було порожньо. Тепер його сучасні колеги прагнуть вразити іншого володаря, імператора Дональда I.
Найбільш активним був генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Колишній прем’єр-міністр Нідерландів підняв національний прагматизм на новий рівень у своєму улесливому ставленні до президента США. Його текстове повідомлення (звісно ж, опубліковане найвпливовішим лідером світу в соціальних мережах) тягне на пародіювання Трампового стилю. Політик подякував «Дональду», який змусив союзників погодилися на новий ліміт витрат на оборону обсягом 5 % ВВП, а також висловив захоплення: «Європа, як і належить, платитиме ВЕЛИКІ гроші, і це буде ваша перемога». А потім Рютте ще й виправдав вживання нецензурної лексики президентом США: «Тато потребує сильних слів». Колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт відверто зауважив, що замість «застарілих» спільних цінностей і реагування на загрози Атлантичний альянс тепер єднатиметься на «улесливості».
Країни під сильним тиском, розташовані поблизу Росії, вже досягли або навіть перевищили рівень 5 %. Але не можуть компенсувати зволікання деінде. «Литва може витратити 100 %… але цього все одно не вистачить, щоб покрити витрати тих, хто не виконує зобов’язань», — каже Ґабріелюс Ландсберґіс, колишній міністр закордонних справ Литви. Іспанія заявляє, що виконає вимоги НАТО, витрачаючи менше. Бельгія і Словаччина не приховують вагань; інші потай нарікають, що планка зависока.
На щастя для них і для Путіна, простору для маневрувань удосталь. У 5 % включено 1,5 % на інші витрати на безпеку. Це може покрити похвальні зусилля з надання допомоги Україні, посилення стійкості й викриття російських шпигунів. Утім, це також зручна лазівка для охочих підробити бухгалтерські книги. Ще зручніше те, що дедлайн — 2035 рік, а до того часу мало хто з політиків, які цього тижня заполонили Гаагу, залишиться на посаді. Ще важливіше: надмірні військові витрати є ознакою провалу, політично непопулярні й економічно згубні. «Це знищило Радянський Союз», — зауважив один із учасників саміту. Європейські союзники в НАТО сукупно вдесятеро багатші за Росію. Якби вони належно витрачали наявні оборонні бюджети, цього б цілком вистачило. Обіцянки витратити багато грошей у майбутньому не заповнюють небезпечних нинішніх прогалин в обороні й стримуванні.
Читайте також: Підтримка України та визнання Росії як довгострокової загрози: підсумки саміту НАТО
Піднесений настрій цього тижня був зумовлений передусім усвідомленням, що вдалося уникнути ще страшніших катастроф. По-перше, саміт відбувся; ще кілька місяців тому його проведення видавалося ризикованим. Трамп з’явився. Не втратив самоконтролю. Він і його адміністрація все ще принаймні на словах підтримують оборону Європи. Незважаючи на мінливу дружбу Трампа з Путіним, комюніке саміту хоча б назвало Росію «довгостроковою» загрозою (багато хто сказав би радше: «нагальною», але менше з тим); Трамп відмовився відверто це підтвердити і лише назвав російського лідера «оманливим». На саміті не повторювали попередніх обіцянок НАТО для України, але й не скасовували їх. Володимира Зеленського не залучили до зустрічі лідерів, але скрізь героїзували. Навіть особиста зустріч українського лідера з президентом США минула у ввічливому тоні. Він був «напрочуд приязним», сказав Трамп, натякнувши, що може продати Україні конче необхідні системи протиповітряної оборони Patriot.
Ця приємна новина пролунала на прес-конференції, де президент США був у вельми веселому й самовдоволеному гуморі. Головне, він визнав, що колеги з НАТО змінили його погляд на альянс, адже «ці люди дійсно люблять свої країни; це не здирництво». З огляду на те, що Трамп десятки років зневажливо відгукувався про НАТО, такі слова можна вважати схвальним відгуком. Утім, за кілька годин до цієї заяви президент спричинив бурхливу реакцію, поставивши під сумнів визначальне зобов’язання НАТО щодо колективної оборони. За його словами, зобов’язання США захищати Європу залежить від того, яке з «численних тлумачень» статті 5 застосовується. Як і в більшості заяв Трампа, у цій теж була частка правди. Найчастіше цитована стаття Атлантичної хартії на 145 слів лише заохочує, а не зобов’язує членів альянсу захищати один одного в разі атаки на одну з країн.
Якщо оцінювати ситуацію з точки зору масштабів виклику, а не потенційної катастрофи, картина виглядає інакше. Прискіплива увага до настроїв Трампа і вибору слів засвідчує вразливість альянсу до примх президента. НАТО покладається на США у заповненні численних прогалин, зокрема в таких питаннях, як брак боєприпасів і запчастин, протиповітряна і протиракетна оборона, вогнева потужність великої дальності, а також із такими життєво необхідними «засобами», як розвідка і логістика. Ці ресурси вже майже вичерпані: маємо «всього по одному», каже генерал Бен Годжес — колишній командувач армії США в Європі. Та найголовніший висновок: якщо союзники вважають підхід Трампа бентежним, Путін теж так вважатиме. Іноді козир двозначності б’є карту ясності.
Але затримки й вагання досі глибоко вкорінені. Як зазначив Ландсберґіс, «Україна провалюється крізь тріщини». Поки на саміті вирували балачки, російські безпілотники й ракети вбили десятки українських цивільних, і ці удари майже не потрапили в новини. Боягузтво видається дешевим, коли інші сплачують рахунки.