Приводом для цього став лист посла США в Берліні Річарда Ґренелла, розісланий німецьким компаніям. У ньому він чітко дав зрозуміти, що фірми, залучені до реалізації проекту близького до Кремля енергетичного концерну «Газпром», мають зважати на санкції Сполучених Штатів.
Політики різних партій і представники економіки сприйняли це як погрозу та засудили ініціативу посла, назвавши її нападом на суверенне право Німеччини самостійно вирішувати питання власного енергопостачання. Критика Ґренелла така різка ще й тому, що його агітаторські виступи вже не раз викликали роздратування німецької громадськості. Так, торік, уже невдовзі після вступу на посаду, у своєму твіті він закликав німецькі підприємства розірвати ділові відносини з Іраном. А в інтерв’ю правопопулістській американській інтернет-платформі Breitbart заявив, що хоче зміцнити «нові консервативні сили» у Європі проти «політичного істеблішменту» ЄС.
Але незалежно від оцінки політичної позиції Ґренелла та його незвичного розуміння дипломатії тиск, який Вашингтон чинить на Берлін у справі «Північного потоку-2» і який офензивно артикулює посол, має вирішальний вплив на те, що дискусії про російсько-німецький газовий бізнес глибше, ніж досі, проникають у німецьку суспільну свідомість. Хоча втручання Ґренелла негайно використали лобісти й апологети «Північного потоку-2», щоб підбурити антиамериканські настрої, його різкий крок чітко, як ніколи досі, дав німецькій громадськості зрозуміти, наскільки серйозні США у своєму запереченні розширення німецько-російської енергетичної співпраці та наскільки реальна міжнародна ізоляція ФРН через цю політику.
Читайте також: Меркель заявила, що Німеччина не відмовиться купувати російський газ
Німецький федеральний уряд постійно намагався знизити вибухонебезпечність суперечки, наголошуючи, що «Північний потік-2» — справа виключно економічна. При цьому він неправдиво накидав думку, що лінія конфлікту з цього питання проходить між Америкою з одного боку та Європою з другого. Наприклад, федеральний міністр закордонних справ Гайко Маас на ініціативу Ґренелла вкотре відповів стандартною формулою: питання європейської енергетичної політики повинні вирішуватися в Європі, а не в США.
Водночас Маас відвертає увагу від того, що більшість європейських урядів, а також Європейська комісія та Європейський парламент скептично ставляться, ба навіть відкрито відкидають «Північний потік-2». Адже додатковий імпорт російського газу з огляду на продовження агресивної політики Москви проблематичний не лише з безпеково-політичних міркувань. Він також підриває кліматичні та енергетичні цілі ЄС, які передбачають до 2030 року різке зменшення споживання горючих корисних копалин. Ігноруючи застереження європейських партнерів щодо її особливих енергетично-політичних відносин із Росією, Німеччина дискредитує своє постійно пропаговане намагання дотримуватися принципу багатосторонності проти Трампової політики «Америка передусім». Щодо «Північного потоку-2» Берлін сам дотримується строго національно орієнтованої політики інтересів за невисловленою максимою «Німеччина передусім».
Щоб виправдати свою позицію, Берлін радо наголошує, що його згода на «Північний потік-2» залежить від того, чи погодиться Росія зберегти транзит газу через Україну. Але жодних конкретних зобов’язань, поза сумнівними запевняннями про бажання й надалі постачати природний газ через Україну, — звісно, лише доти, доки це економічно вигідно, — Путін перед Берліном ніколи не брав. Особливо в актуальній ситуації, коли в Азовському морі Москва намагається економічно перекрити Україні повітря, непохитна прихильність федерального уряду до газового бізнесу з Кремлем стає дедалі дивнішою.
Читайте також: "Північний потік-2" вбиває Україну – Чапутович
Утім, широкий консенсус у німецькій політиці й серед громадськості, на який федеральний уряд досі міг спиратися у справі «Північного потоку-2», починає поступово розвалюватися. Хоча досі лише «Зелені» чітко висловилася проти проекту, але застереження з’являються вже й у ХДС — силі Анґели Меркель. Заперечення лунають і від німецької економіки. Впливовий Deutsche Institut für Wirtschaftsforschung — інститут економічних досліджень — нещодавно порахував, що в разі реалізації «Північного потоку-2» ФРН не зможе досягти цілей Паризької кліматичної угоди. На початку січня Вольфґанґ Зайбль, політолог із Констанца, у ліволіберальній газеті Süddeutschen Zeitung поставив під сумнів не лише політичну раціональність, а й економічну рентабельність газопроводу. Німеччина, підсумовує він, у цьому питанні доманеврувалася до такого становища, у якому нічого не виграє, але через національну короткозорість і дипломатичну неспроможність може ще багато втратити.
Спротив «Північному потоку-2» уже виникає й на рівні громадянського суспільства. Суспільно-правовий телевізійний канал ZDF показав цього тижня сюжет про німецького журналіста, якому належить невелика ділянка у федеральній землі Бранденбург, через яку мають прокласти труби газопроводу. Власник, противник проекту, відмовляється надавати свою землю для відповідних цілей. Майбутній судовий процес може стати сигналом того, що останнє слово про «Північний потік-2» ще не сказане.