Восьмий рік триває обговорення проблеми реінтеграції учасників АТО / ООС, але держава досі не спромоглася на системні рішення, щоб задовольнити потреби ветеранів, як-от психологічна реабілітація, професійна адаптація, відновлення й підтримка здоров’я через фізкультуру й спорт, участь у національно-патріотичному вихованні тощо. Нормативно-правові документи, які ухвалює влада, часто демонструють відсутність стратегічного підходу.
Названі проблеми загострюються у віддалених від обласних центрів громадах. Якщо ти живеш у маленькому місті чи селі, то точно не знайдеш фахового психолога, який спеціалізується на бойових травмах; нормальну роботу, щоб забезпечити сім’ю; місце, де можна корисно провести вільний час із родиною та друзями. Ініціативи, проєкти й ветеранські події зосереджено в Києві та містах обласного значення — й дістатися туди іноді буває досить складно.
Водночас ми спостерігаємо, як у відповідь на державну бездіяльність ветерани самостійно реалізують ініціативи, що допомагають їхній реінтеграції. Вони об’єднуються та знаходять можливість впливати на місцеву владу й так реалізують свої задуми, забезпечують права й законні інтереси. Цьому сприяє децентралізація, завдяки якій у громадах залишається більше ресурсів.
Одним із найкращих інструментів реінтеграції учасників бойових дій у громадах є ветеранські простори. Створені з ініціативи волонтерів і самих колишніх військовослужбовців простори концентрують у собі цю спільноту, втягують її в активне життя й спілкування та розв’язання проблем, зокрема за принципом «рівний рівному». На жаль, ці ініціативи в громадах не мають адекватної оцінки та підтримки від Міністерства у справах ветеранів. Таке ставлення суперечить цілям цього профільного відомства й навіть здоровому глузду.
Читайте також: Ворог несе втрати: які перемоги українського війська на фронті та поразки у окупантів (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
Інформацію про те, як ветерани в громадах розв’язують свої проблеми, ми оцінювали під час дослідження соціально-демографічного стану спільноти екскомбатантів АТО / ООС та проблем реінтеграції на прикладі Дніпропетровської й Житомирської областей. І хоча наше дослідження охопило дванадцять невеликих громад у вказаних областях, загальні висновки відбивають ситуацію по всій Україні.
Під час дослідження ми намагалися з’ясувати структуру ветеранської спільноти, її потреби, відносини з владою та місцевим населенням, а також бачення ветеранами шляхів розв’язання власних проблем. Ми також досліджували ресурси державного й місцевих бюджетів, які виділяли на ветеранські питання. Зіставляли ресурси з потребами і прагнули виявити білі плями, що надалі може вказати, як розв’язувати проблеми наших захисників.
Які вони — ветерани АТО / ООС у громадах? Середньостатистична картина така: здебільшого чоловіки (понад 92%), вік яких становить переважно 30–50 років (70%). У громадах учасників бойових дій 1–2% населення — це досить невелика соціальна група, але через свою активність вона доволі помітна. Сильною ветеранську спільноту робить її об’єднаність, дух братерства, взаємодопомога й загострене почуття справедливості. Ці риси сприяють впливу учасників бойових дій на місцеву владу й населення в громадах проживання. Адже внаслідок об’єднання ветеранам вдається не тільки розв’язувати питання розвитку громад, а й адекватно реагувати на тих, хто має антиукраїнські погляди.
Щодо потреб, які відчувають ветерани, варто вказати на великий вплив на них контексту регіону. Ми мали можливість порівняти різні області, як-от Житомирська й Дніпропетровська і за результатами отримали цікаві спостереження. Першочерговою потребою на Житомирщині виявилася робота. «Жодна психологічна допомога не спрацює, якщо вдома на тебе чекатимуть голодні діти», — приблизно такі відповіді ми чули від ветеранів, з якими спілкувалися. Область не є індустріально потужним регіоном, а тому не здатна забезпечити попит людей на робочі місця, люди змушені виїжджати на заробітки за кордон. Ось тут першочергово потрібні програми перекваліфікації, а також потужна підтримка ветеранського бізнесу.
А коли ми запитали ветеранів Дніпропетровської області щодо забезпеченості роботою, то отримали такі відповіді: «Якщо хотітимеш — роботу знайдеш завжди». Першочерговими вони вважали розв’язання проблем зі здоров’ям, адже «Здорова людина на хліб з маслом завжди зможе заробити». Гостроту потребам у відновленні здоров’я посилює те, що ветеранські госпіталі на Дніпропетровщині припинили свою роботу через COVID-19. Тут можна рекомендувати запровадити не тільки місцеві програми з охорони здоров’я, а й програми підтримки ветеранського спорту та активного відпочинку як способів профілактики захворювань.
Читайте також: Путін атакував, в Україні – воєнний стан. Ключові перевірені повідомлення за регіонами на цей момент (періодично ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
Тепер, коли розуміємо основні потреби, можемо розглянути, що держава пропонує. Здебільшого питання реінтеграції ветеранів фінансують з бюджетної програми, якою керує профільне міністерство. Це програма 1501040 «Здійснення заходів із соціальної та професійної адаптації, забезпечення санаторно-курортним лікуванням постраждалих учасників Революції гідності, учасників антитерористичної операції, осіб, які здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, та постраждалих учасників Революції гідності, членів сімей загиблих (померлих) таких осіб, виготовлення для них бланків посвідчень та нагрудних знаків». Бюджет програми 1501040 на 2022 рік становить близько 277 млн грн. З цієї програми, зокрема, фінансують професійну адаптацію. Однак аналіз використання коштів на професійну адаптацію показує, що під нею чомусь розуміють здебільшого навчання на водіїв. На жаль, це не той напрям, що справді забезпечує потреби в розвитку.
Щодо підтримання фізкультури і спорту ветеранів варто згадати Указ Президента від 23 серпня 2020 року № 342 «Питання розвитку національної системи фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів війни та членів їхніх сімей, сімей загиблих (померлих) ветеранів війни». Однак цей указ стосується саме реабілітації — складної процедури для відновлення втрат життєдіяльності через створення мультидисциплінарної команди, затвердження індивідуального плану реабілітації тощо. Питання фізкультури і спорту як способу підтримати здоров’я і здійснити профілактику захворювань жодним документом для ветеранів не визначено.
Серед позитивних державних рішень варто згадати Державну стратегію регіонального розвитку на 2021–2027 роки, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України № 695 від 5 серпня 2020 року. У цій стратегії окремим блоком виділено ветеранські питання. Досить прогресивним варто вважати визначене у стратегії:
• забезпечення виконання програм перекваліфікації та професійного розвитку;
• запровадження кредитно-фінансових механізмів для забезпечення житлом;
• стимулювання розвитку підприємницьких ініціатив ветеранів.
Далі необхідно забезпечити відтворення Стратегії в місцевих нормативних документах — і це основна мета роботи ветеранської спільноти в громадах. Адже досі ми бачили, що як основний спосіб підтримки місцева влада використовує надання матеріальної допомоги. Це негативна практика, яка не сприяє реінтеграції ветеранів, її можна вважати стимулом і шляхом до соціального утриманства. Влада має зрозуміти — не скасовуючи матеріальної допомоги тим, хто цього дійсно потребує (сім’ї загиблих, особи з інвалідністю), необхідно впроваджувати програми розвитку, адже ветерани — молоді й активні люди, здатні забезпечувати себе та сприяти розвитку громад.
Читайте також: Байден нарешті оголосив про спільні санкції західних країн проти Росії. Реакція світу на вторгнення
За результатом дослідження ми можемо надати певні рекомендації щодо того, як забезпечувати потреби ветеранів і допомогти їм з реінтеграцією. Насамперед не слід перетворювати їх на соціальних утриманців. В умовах обмеженості ресурсів концентрування саме на наданні матеріальної допомоги є досить неефективним. Варто звернути увагу на програми розвитку для учасників АТО / ООС: навчання, перекваліфікація, створення власного бізнесу тощо.
Слід зважати на контекст регіону. Залежно від нього потреби ветеранів відрізняються. А отже, мають відповідно відрізнятися й програми, які запроваджує влада. При розробленні документів і заходів загальнодержавного рівня варто залишати поле для маневру місцевій владі та ветеранській спільноті в регіонах, які здатні краще розуміти власні потреби у громаді та оптимальніше розподіляти ресурси відповідно до цього. Не варто розглядати учасників бойових дій як тягар для громади. Ветерани — потенціал для розвитку. Молоді й активні люди можуть стати рушійною силою реформ, якщо здобудуть елементарну підтримку від влади. Саме тому важливо запроваджувати програми підтримки, які допоможуть розкрити їхній потенціал.