24 січня 2019-го Оболонський райсуд виніс вирок колишньому президентові Віктору Януковичу. Справу слухали понад півтора року. Казати про крапку в цій історії не доводиться. Станом на кінець лютого захисники екс-президента подали щонайменше п’ять апеляційних скарг на рішення суддів. Чотири від адвокатів Януковича за договором та одна від безоплатного захисника Юрія Рябовола, якого забезпечила держава. Адвокати Януковича не визнають повноважень Рябовола та стверджують, що той співпрацює з обвинуваченням.
Окрім розслідування дій верхівки колишньої влади в Україні є також міжнародний бік цих справ. Заяви про те, що стратегія адвокатів Януковича спрямована передусім на оскарження вироку українського суду в європейських інстанціях, пролунали від самого початку процесу в Оболонському суді. Можливе звернення до Євросуду не заперечили й самі захисники Януковича. Ще в травні 2017-го один з адвокатів екс-президента Віталій Сердюк повідомив, що клієнт передав їм звернення до ЄСПЛ, «оскільки вважає незаконним його заочне засудження за статтею про держзраду та заявляє про відсутність доступу до участі в процесі». Боротьбу ведуть не тільки на юридичному фронті. Для створення Віктору Януковичу репутації жертви політичних репресій намагаються використати інститути громадянського суспільства та журналістів.
Читайте також: Нестримне бажання Януковича
Німецька правозахисна організація Internationale Gesellschaft für Menschenrechte (IGFM) в Україні майже незнана. Мало про що скажуть більшості також англійська та українська назви цієї організації: International Society for Human Rights (ISHR) та Міжнародне товариство прав людини (МТПЛ). Однак принаймні торік організація дістала підтримку федерального уряду Німеччини в межах програми розширення співпраці з громадянським суспільством у країнах Східного партнерства та Росії. Зокрема, за підтримки німецького МЗС у 2018-му активісти провели регіональні зустрічі в Путивлі та Полтаві, присвячені темі прав людини та популяризації своєї роботи.
«Основними питаннями, які обговорювали під час зустрічі, стали: проблема з незалежністю судів у області, тиск місцевої влади на судову систему, тиск обласної влади на ЗМІ», — узагальнили в офіційній документації про зустріч у Полтаві.
Куди більше інформації про неї можна знайти у звіті на сайті humanrights-online.org. Цей майданчик також створено IGFM і за підтримки МЗС Німеччини. Виявилося, що в центрі уваги опинилися проблеми з правосуддям не так на Полтавщині, як загалом по країні. Більшість із них пов’язана з двома статтями Кримінального кодексу: ст. 258-3 («Створення терористичної групи чи терористичної організації») та ст. 110 («Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»).
Читайте також: Історичний процес. Суд візьметься за розгляд держзради Януковича
«У своїх виступах учасники торкнулися проблем, що виникають у кримінальних справах із політичною складовою проти журналістів Павла Волкова та Василя Муравицького, керівника телеканалу «Візит» Олександра Мельника та екс-президента України Віктора Януковича. Як з’ясувалося під час обговорення, у більшості таких справ окрім порушення прав обвинувачених часто нехтують правами адвокатів, на яких здійснюють напади й відкривають кримінальні справи через їхню «занадто активну» позицію під час захисту своїх клієнтів», — ідеться у тексті.
З усіх перерахованих імен із Полтавщиною безпосередньо пов’язаний тільки Олександр Мельник — обвинувачений у вбивствах мера Кременчука Олега Бабаєва та місцевого судді Олександра Лободенка. В інших трьох випадках ідеться про державну зраду, посягання на територіальну цілісність та інформаційну підтримку сепаратистів, а місця, де, можливо, було скоєно злочини та розташовані суди, далеко від Полтави.
Таким є профіль української секції Міжнародного товариства прав людини — вони здебільшого відстежують справи, пов’язані з Майданом та російською агресією. Спостерігачів часто можна зустріти на судових засіданнях. Їх вирізняють наліпки із символікою IGFM на ноутбуках. У самому факті такого моніторингу нічого поганого немає. Проблеми виникають, коли організація заявляє про свою об’єктивність у політичній справі, а насправді підіграє одній зі сторін процесу. І саме тут до правозахисників з’являється чимало запитань.
Німецьку IGFM заснували 13 осіб, серед яких ключові ролі займали емігранти з Росії ще в 1972 році. Основною метою була протидія порушенням прав людини в країнах соцтабору. Але організацію складно назвати суто російською. Її членами були, наприклад, спадкоємець австрійської монаршої родини Отто фон Габсбурґ, канцлер ФРН Людвіґ Ергард та журналіст Ґергард Левенталь. Далі IGFM спіткала низка скандалів. Зокрема, її обвинувачували в однобокому висвітленні питання прав людини в країнах із правими політичними режимами. У 1987-му організацію навіть згадали в резолюції Генасамблеї ООН у контексті прихильності до правлячого режиму в Південній Африці, де відбувалася політика апартеїду: «[ООН] рішуче засуджує зловісну й наклепницьку дезінформаційну кампанію расистського режиму Південної Африки та його агентів, зокрема так званого Міжнародного товариства прав людини, проти справедливої боротьби народу Намібії з метою самовизначення та національної незалежності».
Читайте також: Таємниці офшорів Януковича
Після краху СРСР німецька організація розвиває діяльність на його колишніх теренах. Це роблять за допомогою інструменту «національних секцій». За даними міжнародного веб-сайта IGFM, для набуття статусу «національної секції» потрібно сформувати групу та подати заявку на розгляд Міжнародної ради організації. Після двох років успішної діяльності національна група набуває статусу «секції». Вона щороку сплачує членські відрахування до IGFM. Про умови, яких повинні дотримуватися національні організації, чітко не йдеться. Тиждень звернувся до німецького офісу організації за деталями, але на момент публікації статті так і не отримав відповіді.
Низка країн публікує в пресі звинувачення, що «національні секції» подають інформацію про ту чи ту ситуацію в зручному для влади світлі. Зокрема, схожі публікації виходили в узбецьких та білоруських ЗМІ. Українську секцію звинуватити у співпраці з чинною владою точно не можна. ГО «Міжнародне товариство прав людини — українська секція» (МТПЛ) зареєстрували ще 1994-го, а незмінним її керівником є Андрій Сухоруков. Однак на сайті організації вказано, що виконавчим директором є Антон Алєксєєв. Його імені немає в переліку членів правління в офіційному Реєстрі громадських формувань, однак уся публічна діяльність української секції відбувається через Алєксєєва. У ЗМІ він відомий своєю участю в заходах, організованих партією «Успішна країна» Олександра Клименка — екс-міністра доходів і зборів в уряді Януковича. Наприклад, у грудні 2017 року Алєксєєв брав участь у заході під назвою «Що відбувається зі свободою слова в Україні. Державна цензура і боротьба з інакомисленням», організованому саме партією Клименка. Також він був гостем на каналі Klymenko Time у YouTube, де розповідав, як «звичайні люди можуть потрапити під політичне переслідування державної машини».
Читайте також: Суд над Януковичем: протести захисту і трильйон гривень в обвинувальному акті
31 січня адвокат Віктора Януковича Віталій Сердюк та Алєксєєв спільно публікують на сторінках у мережі Facebook остаточний звіт МТПЛ після моніторингу справи екс-президента в Оболонському суді. У ньому йдеться про те, що спостерігачі МТПЛ зафіксували 46 епізодів, які порушують міжнародні норми, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Цей текст є витягом із конкретних звітів МТПЛ про судові засідання у справі. У ньому перераховано ключові, на думку спостерігачів, порушення прав Януковича та його захисників. Усі суперечливі моменти трактують виключно з позиції сторони захисту. Однак це не найбільша проблема цих звітів. Річ у тім, що виконавчий директор МТПЛ Алєксєєв та адвокати Януковича вже давно займаються спільною діяльністю.
У 2018-му виконавчий директор МТПЛ публікує доповідь «Беззахисні захисники», присвячену порушенням прав адвокатів в Україні. Співавтором доповіді стала Ольга Просянюк, яку підписують як «голова ініціативної групи із захисту прав адвокатів». У підписі не вказано, що Просянюк також є керівним партнером юридичної компанії Aver Lex, із якою у Віктора Януковича підписано договір на представництво його інтересів в Україні. Окрім того, на сайті-візитівці української секції МТПЛ, який не оновлювали вже давно, є згадка про пов’язані організації. У ній вказано адвокатське об’єднання «Актіо», де до 2012 року працювали партнерами Ольга Просянюк і Віталій Сердюк.
З огляду на такі факти об’єктивність МТПЛ під час моніторингу судових процесів над Віктором Януковичем — питання радше риторичне. Однак результати публікують на сайті, створеному коштом німецьких платників податків і під іменем німецької правозахисної організації. Звіти можуть пізніше використати як додаткові докази порушення прав Януковича під час розгляду його справи у ЄСПЛ. У вже згаданій доповіді «Беззахисні захисники» окремого значення надають процедурі подачі скарг до Євросуду. А також наголошують на можливості «інтервенції третьої сторони».
«Це можливість для ініціативних груп адвокатського самоврядування та громадянського суспільства, які працюють із проблематикою порушення прав адвокатів, узяти активну участь у підготовці до подання і розгляду ЄСПЛ скарг щодо негативних тенденцій, що мають місце в сфері реалізації представниками адвокатури своїх прав», — пишуть автори. Якщо простіше, то йдеться про перспективу громадської організації виступити третьою стороною під час розгляду справи у Євросуді. Матеріали, надані нею, судді долучать до провадження і розглядатимуть під час винесення рішення. Процедура не нова. Її вже застосували, зокрема й під час розгляду українських справ у ЄСПЛ. Про «інтервенцію третьої сторони» останнім часом Алєксєєв почав згадувати й на власній сторінці у Facebook. Наразі незрозуміло: звіти МТПЛ збираються використовувати разом зі скаргою до Євросуду самого Януковича чи адвокати екс-президента звернуться до ЄСПЛ через порушення власних прав під час процесу. Тиждень звернувся за роз’ясненнями до Aver Lex і самого Алєксєєва, однак і там, і там проігнорували запити.
Читайте також: «Легітимна» спроба впливу
Окрім суто процесуального боку справи приязні стосунки правозахисників та адвокатів колишнього режиму можна використати для впливу на європейських політиків та медіа. На сторінці Алєксєєва у Facebook є фото із зображенням його самого, Ольги Просянюк та Олександра Горошинського (ще один адвокат Януковича, а також беркутівців, обвинувачених у розстрілах 20 лютого). Усі троє перебувають у приміщенні із символікою Європарламенту. Цю світлину використало брюссельське видання EU Reporter у новині за березень 2018-го під заголовком «Чотири роки Майдану: квест за правдою». У ній розповідають про захід у Європарламенті: «Щоб оцінити аргументи з різних боків, Європейська рада за демократію та права людини скликала круглий стіл у Європарламенті в Брюсселі 22 березня. Ізраїльський журналіст-розслідувач Анна Стефан надала свідчення, так само як українські адвокати Олександр Горошинський та Ольга Просанюк, а також низка представників громадських організацій, які базуються в Брюсселі та Варшаві. На конференції, зокрема, презентували розслідувальний документальний фільм італійського репортера Джана Мікалессіна».
Наведена цитата у двох реченнях зібрала всі фейки, які використовує захист можновладців епохи Януковича. Також вона фактично розкриває їхню мету: створити враження про неможливість встановлення правди про Майдан та справедливого покарання винних, а також переконати в цьому аудиторію за межами України. Якщо конкретніше, то починати слід з організації, яка зібрала круглий стіл. Про Європейську раду за демократію та права людини майже нічого не відомо. Однак її згадує публіцист Антон Шеховцов у книжці «Росія і західні крайні праві: танго-нуар». За його словами, організацію формально заснували польські крайньо праві активісти та політики, які відзначилися як спостерігачі на «виборах у Криму», але насправді вона існує під опікою голови Комітету Держдуми РФ у міжнародних справах Лєоніда Слуцкого. Що ж до фільмів Анни Стефан та Джана Мікалессіна, то йдеться про доволі відомі спроби поширення інформації про нібито грузинських снайперів, які розстрілювали людей на Майдані. Жодних свідчень цього, окрім показаних у самих фільмах інтерв’ю з невідомими особами, немає. До того ж у новині EU Reporter ідеться про таке: «Українські прокурори визнають, що 20 лютого 2014 року невідомі снайпери стріляли як по протестувальниках, так і по працівниках міліції». Тут слід зазначити, що йдеться про абсолютну брехню, адже прокурори в справах Майдану не раз заперечували наявність невідомих снайперів під час засідань судів.
Такі інформаційні диверсії спрямовані одночасно і на західну, і на українську публіку. Із найсвіжіших прикладів: публікація в ізраїльському виданні The Jerusalem Post, де революцію в Україні порівнюють зі скиданням режиму Чаушеску в Румунії. Тодішню румунську опозицію нині підозрюють у скоєнні злочинів, які призвели до масових жертв. Автор Eliezer Kotliar не має більше жодної публікації, а під заголовком чітко написано, що матеріал є рекламним. Однак це не завадило великій кількості українських ЗМІ включно з рейтинговою «Страна.ua» публікувати новини з ізраїльського матеріалу. Це відбулося після цьогорічного Різдва, коли суд у справі Януковича саме перебував у нарадчій кімнаті. Очікувати, що такі історії припиняться найближчим часом, навряд чи варто. Радше слід готуватися до збільшення їхньої кількості. Головне навчитися орієнтуватися у світі «правозахисників», «інститутів громадянського суспільства» та «нових чесних ЗМІ».