Лондон у питанні підписання Угоди про асоціацію з Україною на листопадовому саміті Східного партнерства у Вільнюсі має одну із ключових позицій – поряд із Берліном та Парижем. У розмові з Тижнем британський посол в Україні Саймон Сміт розповів, на що може розраховувати наша держава у Вільнюсі і що їй іще потрібно зробити.
У. Т.: Як ви оцінюєте ситуацію в Україні і який політичний імідж має наша держава в очах британців? Наскільки серйозно сприймає Лондон наміри Києва щодо наближення до ЄС?
– У Великій Британії є загальна й поінформована громадськість. Гадаю, кожна з цих груп сприймає політику України по-своєму. Більша частина першої, очевидно, має дещо штучне уявлення: може пригадувати фотографії депутатів, які б’ються в парламенті, й асоціювати їх із країною. А щодо поінформованої громадськості, то вона переконана: політика в Україні – досить конфронтаційна й агресивна справа. Наскільки мені відомо, на думку цих людей, жодна з партій у Верховній Раді досі не прийняла результатів виборів, що відбулись у жовтні 2012 року. З погляду осіб, які звикли до британської політики, схожі підсумки голосування могли бути і в Сполученому Королівстві й, хоча політсилам вони не подобалися б, їхні представники вже виробили б конструктивний і прагматичний підхід до ситуації, що склалася. Було б добре, якби українські публічні діячі трохи менше конфронтували і трохи більше досягали консенсусу в справді важливих питаннях, наприклад щодо успішних відносин із ЄС.
Є чимало свідчень того, що дедалі більша частина українського політичного істеблішменту справді дуже серйозно сприймає відносини з об’єднаною Європою. Як мені бачиться, чимало людей зосередились на цій справі, усвідомивши, що листопадовий саміт у Вільнюсі – дуже важлива подія і що обом сторонам слід зробити все можливе для максимізації шансів його успішності. В останні два-три місяці Україна не раз здійснювала такі спроби: скажімо, продемонструвала, що в деяких моментах судова й інституційна реформи зрушують із місця, а також що влада готова розглянути важливі перетворення таких інституцій, як Генеральна прокуратура. Було звільнено Юрія Луценка, це також важливий крок на тлі занепокоєння європейських партнерів вибірковим правосуддям. Гадаю, нинішня ситуація в Україні свідчить про серйозне прагнення її уряду забезпечити успішність Вільнюського саміту в листопаді.
У. Т.: Декотрі з країн Євросоюзу вже заявили, що готові підтримати підписання Угоди про асоціацію з Україною. А яка офіційна позиція Лондона?
– Я був присутній на травневій зустрічі очільника британського МЗС Вільяма Гейґа з його українським колегою Леонідом Кожарою в Лондоні. Тоді наш міністр фактично підсумував незмінну позицію держави: для листопадового саміту у Вільнюсі реалістичними є два варіанти розвитку подій. Цілком можливо, ближче до листопада ми побачимо: зробленого й досягнутого Україною замало, аби переконати європейських лідерів підписати цей документ. Однак якщо динаміка змін в останні місяці перед самітом буде позитивною і ми помітимо прогрес у питаннях, які найбільше турбують ЄС, то в листопаді лідери країн Євросоюзу скажуть, що Київ просувається у правильному напрямку і можуть зважитися на наступний крок у відносинах між ЄС та Україною.
У тривалій перспективі Лондон, звісно, хотів би підписання Угоди. Ми вже бачили, як ЄС може спонукати уряди до позитивних змін. Нещодавні приклади: країни Центральної та Східної Європи, які вступили до ЄС 2004 року (Угорщина, Словаччина, Чехія, Польща, країни Балтії та ін). Можна простежити позитивний ефект Угоди про асоціацію та наступного вступу до ЄС. Якщо зазирнути трохи глибше в історію, можна побачити, як членство у Євросоюзі вплинуло на такі західноєвропейські країни, як Іспанія та Португалія, що позбулися кількадесятирічної військової диктатури лише за кілька років до вступу. Саме цей ефект трансформації пояснює нашу впевненість у тому, що прогресивна асоціація з ЄС, із його стандартами та практиками буде надзвичайно корисна Україні й допоможе їй розкрити свій потенціал. Участь у найбільшому в світі єдиному ринку Євросоюзу може дати істотний поштовх її економіці й дасть змогу країні реалізувати свої можливості. Відповідно змінюються базові умови життя: люди живуть довше, дороги стають значно безпечнішими, поліпшується якість товарів і послуг тощо.
Читайте також: В екзиль. За яких обставин влада відпустить Тимошенко до Німеччини
Тож ми справді сподіваємося, що так і станеться, хоча жодних гарантій немає. Наступні кілька місяців будуть визначальними: Київ має і далі вирішувати проблеми, які непокоять ЄС, щоб у листопаді європейські лідери мали високий рівень довіри до нього. «Довіра» – справді важливе слово, адже всі розуміють, що немає сенсу очікувати, ніби до 29 листопада буде змінено кожен аспект усіх тих питань, у яких лідери євроспільноти вимагають від України поступу. Потрібно переконати керівників європейських держав, що, підписавши документ 29 листопада, вони намітять нову віху у відносинах між ЄС та Україною. Йдеться про готовність до роботи й відповідних результатів. Тут довіра – справді дуже важлива.
У. Т.: Юлія Тимошенко досі за ґратами, попри неодноразові заяви Брюсселя та членів Європарламенту про необхідність реформування судової системи й вирішення проблеми вибіркового судочинства на шляху України до ЄС. Наскільки важливий фактор екс-прем’єр-міністра, з погляду Лондона, для підписання й ратифікації Угоди про асоціацію?
– Справа Тимошенко важлива, бо це частина ширшої проблеми, відомої як питання вибіркового судочинства. Ми вважаємо її становище одним із наслідків дії системи селективного використання права. Але ми стежимо, як судова система обходиться не лише з високопоставленими особами, а й зі звичайними громадянами чи представниками малого бізнесу. Ми занепокоєні тим, що чули від багатьох людей у вашій країні. За їхніми словами, йдучи до суду для захисту своїх інтересів, вони не впевнені, що знайдуть там справедливість. Саме тому Сполучене Королівство завжди зосереджувало увагу на необхідності такої інституційної реформи в Україні, в результаті якої незалежна судова система гарантувала б захист прав і свобод людей, а також посилила роль закону в житті громадян.
Із цього погляду нас дуже цікавлять заходи у вашій країні, спрямовані на боротьбу з корупцією, розвиток незалежного судівництва та шляхи реформування правохоронних органів, зокрема Генеральної прокуратури. Остання також може діяти незалежно й бути гідною довіри людей, а не намагатися представляти дві різні гілки влади, як нині. Здається, що, з одного боку, ГПУ працює нині як виконавчий орган, а із другого – як правохоронний. Але, знову ж таки, це лише частина цілої низки судових реформ; ми сподіваємося, що вони продовжаться і фундаментально вирішать проблему вибіркового судочинства. Гадаю, при правильному підході до цих системних питань можна створити атмосферу, в якій люди, організації та підприємства в Україні будуть набагато успішніші. Знову постає питання створення умов, які допомогли б країні з таким величезним потенціалом реалізувати його в майбутньому.
У. Т.: Як британці оцінюють нинішній інвестиційний клімат України? У які сектори вітчизняної економіки вони готові вкладати гроші?
– Почнімо із другого запитання: варто згадати цьогорічне підписання масштабної угоди з Shell про видобуток сланцевого газу в Східній Україні та запуск цього важливого й неординарного проекту. Це приклад того, як британський інвестор оцінив потенціал нафтогазового сектору України й вирішив, що інвестувати варто. Іще один такий сектор – сільське господарство. В усьому світі визнано величезний потенціал вашої країни в аграрній сфері, і є безліч прикладів зацікавлення нею з боку інвесторів із Великої Британії. Варто згадати також фармацевтику та сектор інформаційних технологій, у яких теж активно задіяний британський капітал.
Однак, гадаю, бізнес-відносини між Сполученим Королівством та Україною, на жаль, досі малорозвинені, з огляду на розмір її території, кількість споживачів тощо. На мою думку, одна із причин такої ситуації – обережність британських інвесторів через тутешню ситуацію. Саме через занепокоєння проблемами з гарантуванням верховенства права, корупцією та непередбачуваністю бізнес-клімату британські підприємці інвестують в Україну порівняно небагато. Попри те, інвестори уважно стежитимуть за прогресом у подоланні таких проблем, як корупція та корпоративне рейдерство. Якщо вони справді побачать якісь зміни, це посилить довіру і принесе Україні більше інвестицій.
У цьому контексті згадаю ще одне. Нещодавно мав розмови з кількома доброчинними організаціями, які забезпечують Україну гуманітарною допомогою, і мене непокоїть, що вони зіткнулися з раптовими й невиправданими вимогами – припинити ввезення речей. Це справді негативні сигнали, їх надсилають об’єднанням, які прагнуть посприяти зміні життя людей в Україні.
Нам хотілося б, щоб були подолані бюрократичні перешкоди в усіх сферах співробітництва. Ми всі усвідомлюємо, що для нормального ведення бізнесу відповідно до низки чітко визначених законів слід забезпечити належне регулювання й контроль. Але для цього треба недвозначно прописати закони й чітко їх застосовувати, вони не повинні бути вразливими до перекручення на користь конкретних бізнес-інтересів – через суди, які не мають достатньої незалежності, або корумповані схеми. Сподіваємося, що в різних сферах рівень довіри організацій та підприємств, які хочуть працювати в Україні, можна підвищити за допомогою реформування інституцій.
У. T.: Депутати від Консервативної партії нещодавно внесли законопроект стосовно виходу Сполученого Королівства з ЄС. У чому причини поширення серед політиків і суспільства євроскептицизму?
– Важливо зазначити, що британський уряд аж ніяк не розглядає питання виходу з ЄС. Прем’єр-міністр Девід Кемерон виголосив у січні важливу промову. Він дуже чітко дав зрозуміти, що про це не йдеться. Мова лише про те, щоб Євросоюз залишався об’єднанням, яке викликає довіру й відданість європейців. Саме тому нам здається, що статичний і незмінний він їм не дуже підходить. Нам потрібен динамічний Союз, який враховує потреби суспільства, який добре робить те, що робить, і продовжує в такому самому дусі, але визнає, що є сфери діяльності, в які йому не обов’язково втручатися.
Читайте також: Складна переправа через Ла-Манш
Один із проектів, ініційованих британським урядом, передбачає перегляд співвідношення повноважень ЄС. У деяких політичних сферах колективна діяльність робить нас сильнішими і впливовішими. Але є і такі, з приводу яких чимало людей подумають: «Чому це рішення приймають у Брюсселі, коли його цілком можна розглянути в Лондоні, Бристолі чи Ліверпулі, – словом, на місцевому рівні?» Гадаємо, керівним структурам Євросоюзу досить небезпечно й надалі розширювати свій горизонт та повноваження щодо ухвал, незважаючи на невдоволення громадян різних країн-членів. Якщо ЄС діятиме в тому самому дусі, то йому, на нашу думку, загрожує втрата довіри населення. Приблизно про це говорив Девід Кемерон у своїй січневій промові, а також у багатьох пізніших виступах. Він сказав, що заради успішності в майбутньому ЄС має зберегти довіру європейців, а для цього йому необхідно ефективно робити те, що в нього добре виходить, не втручаючись водночас у сфери, в яких його участь у прийнятті рішень не потрібна. Скажімо, є такі масштабні питання, як угоди про вільну торгівлю із Бразилією, США, Японією чи Україною, ведення переговорів щодо яких повинне належати ЄС як єдиному утворенню. Але багатьох європейців зовсім не влаштовує, коли він указує їм, як керувати збройними силами. Тож наш уряд намагається переглянути співвідношення повноважень і визначити, що Євросоюзові найліпше робити й далі, а в чому набагато краще – заради збереження рівня довіри громадян – перенести прийняття рішень на місця, розвантаживши Брюссель.
У. Т.: Як ставиться Велика Британія до диверсифікації енергопостачання за рахунок розвитку нетрадиційних методів видобутку газу й нафти? Чи точаться дебати в суспільстві щодо сланцевого газу як альтернативного джерела енергії?
– Так, дискусії тривають, і, гадаю, на досить поінформованому рівні. Впродовж останніх 40 років британська громадськість поступово дізнавалася про все, що стосується енергопостачання. Це закарбувалося в пам’яті людей, що, як і я, застали 1970-ті роки, коли Британія розпочала експлуатацію власних покладів нафти й газу в Північному морі. Суспільство добре розуміло, що це означає для національної економіки. Але воно, крім того, усвідомлювало, що згодом ресурси ставатимуть менш продуктивними й доведеться приймати інші рішення щодо енергопостачання. Водночас і атомна енергетика була предметом суперечок у нашому суспільстві упродовж 1950–1960-х років, різні уряди проводили консультації з громадськістю за участю експертів і доходили висновку, що атомна енергетика – це питання, яким британці занепокоєні особливо. Вони мають право на роз’яснення експертів щодо відповідних ризиків і можливостей розвитку цього джерела енергії. На цьому тлі дискусії щодо нетрадиційного газу зовсім не нові для жителів країни. Вони звикли до вкрай серйозних і відкритих дебатів щодо енергії та її джерел.
Приблизно одні й ті самі питання стосуються розгляду аспектів використання сланцевого газу, нетрадиційного газу або атомної енергії. Люди міркують: «Так, ми розуміємо, що потенційно це може бути нове джерело енергії, яке відіграє важливу роль у формуванні самодостатнього енергопостачання на необхідному рівні. Тому й думаємо, що важливо серйозно розглянути наявні можливості». Але водночас громадяни повинні бути об’єктивно і прозоро поінформовані про всі ризики. Зокрема, на перших етапах експериментальної експлуатації сланцевого газу виникли побоювання щодо зростання ризику землетрусів. Саме з таких питань люди мають почути об’єктивну експертну думку. Британський уряд прагне проводити публічні дискусії, демонструючи таким чином, що ми не приймаємо рішення на основі пліток чи міфів, а дбаємо про найраціональніші ухвали заради нашого майбутнього та безпеки населення, базуючись на фактах і наукових даних. У Великій Британії громадськість досить добре розуміється на можливостях використання нетрадиційного газу й усвідомлює, що ризики можна ефективно регулювати. Гадаю, багато хто забуває, що технології його видобутку були відомі досить давно. Деякі, як-от гідророзрив, застосовували в різних країнах світу, зокрема в колишньому Радянському Союзі та державах, що утворились після його розпаду. Отже, це не нова технологія, але така, що, як і багато інших у сфері видобутку нафти й газу, вимагає належного об’єктивного розгляду та ефективного управління ризиками.
У. Т.: Після нещодавніх інцидентів за участю ісламістів британці роблять суворішою імміграційну політику. Чи означає це, що ваша держава стала більш закритою для світу й іноземців?
– Зовсім ні. Гадаю, як і багато інших країн світу, ми не збираємось раптом урізати чітку й перевірену міграційну політику. Звичайно, наш уряд хоче мати достатнє уявлення про те, хто прибуває до країни, хто виїжджає з неї тощо. Крім того, він хоче переконатися, що Велика Британія – це країна, відкрита до людей з інвестиціями або талантами. Ми відкриті для студентів, підприємств і осіб, які просто хочуть відвідати наші терени.
Звісно, в нас є бажання переконатися, що Велика Британія адекватно захищена від сучасних загроз. Але це лише частина нашої політики. Ми прагнемо бути країною, відкритою до світу. Безумовно, чимало гостей повинні пройти процедуру здобуття візи. Але в результаті 92% українців, які подали запит на неї торік, її дістали. Гадаю, саме в цьому й полягає доказ відкритості Сполученого Королівства. Маючи що запропонувати своїм гостям, ми хочемо, щоб нас і надалі не оминали іноземці – інвестори, студенти, туристи, які прагнуть подивитись на цікаві місця, музеї чи футбольні матчі. Ми дуже щасливі, що вони приїжджають і, поза сумнівом, не збираємося чинити перешкоди.
Біографічна нота:
Саймон Сміт – британський дипломат, посол Великої Британії в Україні (від вересня 2012 року). Від 2007-го до серпня 2012-го – посол в Австрії і Постійний представник своєї країни в міжнародних організаціях у Відні. Розпочав кар’єру 1986 року в Департаменті дипломатичної служби Великої Британії, обіймав різноманітні посади, працюючи в Африканському, Європейському, Азійському й Тихоокеанському регіонах, а також у країнах СНД. Окрім Відня та Києва, представляв британські інтереси в Токіо та Москві.