Однак днями полісмен у Колумбусі, штат Огайо, застрелив 16-річну чорношкіру дівчину, яка напала з ножем на іншу дівчину-підлітка. Якщо хтось вважає, що один навіть найпоказовіший вирок полісменові в Америці змінить динаміку стосунків поліції з чорношкірими громадянами, то мушу розчарувати. Я не сподіваюся на легкі, а там паче безпомилкові рішення, хоча в повітрі, безперечно, можна відчути прагнення швидких і нерідко радикальних постанов.
Президент Путін виступив із цьогорічним зверненням до народу і світу.
У контексті міжнародної кризи, спричиненої нагромадженням великої кількості військ на кордоні з Україною, послання Путіна до США, ЄС, НАТО звучало так:
— Ми самі визначаємо, що є червоною лінією, коли йдеться про порушення корінних інтересів Росії.
— Ми самі визначаємо, як відповімо на загрозу, але, звичайно, асиметрично.
Читайте також: Мудрість на п’ятницю
Заява зрозуміла, дарма що, очевидно, цілком незрозуміла, а отже, можна сподіватися на будь-що, будь-де й будь-коли. Безперечно, постає питання, чому ми маємо споглядати на світ очима людини, яка не тільки не хоче зрозуміти цей світ, а ще гірше — не хоче навіть пізнати його. І це єдиний висновок, який я можу зробити з виступу Путіна. Увечері, переглянувши чергові й вочевидь першорядні новини на дуже важливих телеканалах, ми закінчили родинний бенкет, забезпечений нам понад тижневим переглядом ізраїльського телевізійного серіалу «Штісель» (Shtisel, 2013). Цей трисезонний серіал разом налічує 21-годинну серію.
«Штісель» створено в найкращих драматургічних традиціях BBC — це неспішний, продуманий фільм, що дає багато матеріалу для роздумів. Але серіал «Штісель», поширений на Netflix, вирізняється завдяки факту, що героями є чоловіки в чорних капелюхах, із довгими бородами й ретельно закрученими пейсами, та жінки в перуках з ультраортодоксальної гілки юдаїзму, відомої в гебрайській мові як харедим.
Харедим провадять паралельне життя щодо решти ізраїльтян. Становлять невіддільну частину національної матерії, а водночас і цілком самодостатній, замкнений у собі мікрокосм. Люди, належні до цієї частини суспільства, дотримуються суворих звичаїв, порушення яких призводить до подиву, нерозуміння й часто хаосу в родині та серед громади одновірців.
Серіал оповідає про життя патріарха Шулема Штіселя, рабина місцевого хедеру, і членів його родини, що живуть у тісних, приземкуватих, занедбаних кам’яницях кварталу Геула в Єрусалимі. Віссю оповіді є стосунки між недавно овдовілим Шулемом, директором школи Талмуду й Тори, і його наймолодшим сином Аківою, що живе з ним. Водночас ми стежимо за клубком родинної історії доньки Шулема Ґіти, другого сина Цві Ар’е, брата Нухема й матері Малки. Зв’язок Шулема й Аківи дуже глибокий, інтенсивний, але сповнений напруги. Причиною є, по-перше, неодружений стан сина, а також його незрозуміла для харедим пристрасть творити мистецтво замість вивчати й викладати Тору.
Конфронтація між батьком і сином посилюється, коли твори Аківи привертають увагу успішного власника комерційної мистецької галереї, який забезпечує Аківі майстерню, стипендію, клієнтів і навіть індивідуальну виставку в Ізраїльському музеї. Успіх у світі мистецтва становить для митця різновид самореалізації, але для харедим цей різновид реалізації не має значення, бо досягнення оцінюють не крізь призму індивідуального успіху. Якщо щось не слугує загальному добру або підтримці релігійної установи, то у світі харедим для нього, безперечно, місця немає.
Читайте також: Могилянська твердиня знань
Велика цінність цієї оповіді полягає в незвичайній мові, насиченій поетично-філософською традицією багатовікового студіювання Тори. Герої розмовляють то івритом, то ідишем, а то створюють свій родинний суржик. Повільний ритм оповіді — адже куди спішити, якщо за вікном 5780 рік, нехай спішать ті, у кого лише 2021-й, — надає їй додаткової глибини. Коли ми вже добре зануримося в майстерно відтворений світ харедим, то пливемо далі разом з героями родинної саги. Пізнаємо їхнє минуле, беремо участь у повсякденні, думаємо про майбутнє, дарма що воно й так у руках Всемогутнього.
Продюсер фільму Дікла Баркай так схарактеризувала завдання, яке поставили перед собою його творці: «Мета — перебувати в [ультраортодоксальній] громаді за відсутності точки зору зовнішніх спостерігачів». Співавтор сценарію Орі Елон так сказав про свій твір: «Штісель» — це передусім лист любові до людей і туги за ними, хоч де вони є». У передостанній сцені фільму патріарх родини Шулем Штісель, його брат Нухем і син Аківа сідають до столу, демонструючи єдність родини. Згадують ближніх, які вже відійшли.
Шулем із властивою йому схильністю до роздумів і з гумором перефразовує слова письменника Ісаака Башевіса Зінґера, що наша пам’ять — наш найбільший цвинтар. Цієї миті до родинного столу сідають на хвилину «воскреслі», тобто один за одним померлі герої родинної саги. Усі знову разом. Остання надто вже коротка сцена на кількадесят секунд — народження правнучки Шулема, доньки Рухами й онучки Ґіти з роду Штіселів. Життя триває, а отже, триватиме й пам’ять, і це послання переказали нам єрусалимські харедим, чоловіки в чорних капелюхах, із довгими бородами й ретельно закрученими пейсами та жінки в перуках. Коли дивишся серіал «Штісель», то смієшся і плачеш, а зрештою хочеш іще.