Безпосередня провина за катастрофу, що охопила Україну, лежить на злочинному режимі в Кремлі та його мстивому очільнику Владімірі Путіні, що живе в спотвореному ілюзіями світі. Але більш відповідальні за неї ті країни, що значно багатші й могутніші за Росію. Їм було до снаги запобігти її та стримати. Однак не вдалося. Якби західні лідери зрозуміли задуми Росії щодо своїх сусідів, десятки мільйонів українців просто зараз жили б собі вільно, безпечно і щасливо, як це було до 24 лютого.
Така смертельна зневажливість загадкова. Ті, хто приймають рішення в Берліні, Брюсселі, Лондоні, Парижі та Вашингтоні, не дурні. Немає у світі поінформованіших за них. Проте Росія десятиліттями привселюдно ставила собі різні неприпустимі цілі за допомогою злочинних убивств разом із обурливою брехнею. Чому ж західні лідери це ігнорували?
Читайте також: Межі компромісу
Насамперед через свою необізнаність. «Східна Європа» досі не зафіксована на ментальних мапах цих західних політиків і посадовців. Вони там не відпочивали. У них там не було друзів. Вони рідко читали тамтешню літературу. Науковий геній привласнили інші країни (Марія Кюрі втратила другу половину свого прізвища, Склодовська, і вважалася француженкою, а не полькою). Лише серед шанувальників класичної музики поневолені народи відвоювали цілий плацдарм у західних умах завдяки таким композиторам, як Фридерик Шопен, Бела Барток, Леош Яначек та Арво Пярт. Величезний і навіть задушливий вплив Росії, культурної наддержави, спромігся створити враження буквальної маргінальності менших країн довкола.
Ця ментальна пустеля — результат останніх ста років. Вона почалася зі сталінської ізоляціоністської політики у міжвоєнний період і була закріплена «залізною завісою». У попередні століття це могло видатися таким же дивним, як необізнаність Північної Європи щодо існування Південної її половини, або навпаки. Однак для повоєнних поколінь Західної Європи «Східна Європа» була — буквально — сірою зоною: відсталою та віддаленою.
Це був неприємний шок для людей, які після 1989 року виринули на поверхню з десятиліть катувань і викрадень. Їхні родини та сусіди у вільному світі переважно забули про них. Багато хто сприйняв їхню повторну появу як неприємність, що загрожує великими витратами та потенційними ризиками. Очікувалося, що незнайомі родичі з поганими зубами, дивним одягом, сильним акцентом і старомодними звичаями будуть тихими й вдячними, а не будуть висловлювати енергійні, добре обізнані погляди про майбутню безпеку континенту. Лише Вацлав Гавел із Чехословаччини зі своїми надзвичайним літературним обдаруванням і філософською прозорливістю на короткий час проштрикнув хмару непізнаванного.
Читайте також: Культура скасування
Росію, навпаки, розпещували. Зберігати безпечне «прозахідне» керівництво в Кремлі ставало набагато важливішим за будь-що інше.
Невігластво породжує зарозумілість. На людей із прилеглих територій, які попереджали Захід про, наприклад, використання Кремлем «російськомовних» (таке собі визначення!) як геополітичного важеля, дивилися із зарозумілістю, зневагою або радили вирішити проблему, надавши цій міфічній політичній категорії додаткові права.
Зарозумілість породжує самовдоволення. Коли Росія почала чинити свавілля в західних країнах, вони відреагували відкиданням проблеми як звичайного подразника.
Проблему ускладнювала жадібність. Як зазначав Марк Твен, важко пояснити суть справи тому, чий добробут залежить від віри в протилежне. Коліщата «Кевіар Експрес» [радянська компанія з постачання чорної ікри, що існувала з 1967 року – Ред.] котилися по західних коридорах влади, пропонуючи пасажирам спокусливі прибутки й розкішні годівниці. Убивства, кібератаки, енергетичний шантаж, корупція, бандитизм і більш за все повномасштабний реваншизм залишалися в основному безкарними, тоді як прийняття бажаного за дійсне заміщувало прийняття рішень.
Зараз, коли прапор України став модним аксесуаром, а президент Володимир Зеленський наслідує коротке перебування Гавела в центрі уваги в якості морального лідера вільного світу, колись білі плями на ментальних мапах Заходу яскраво замальовуються.
Але переважно відтінками криваво-червоного. Бо рахунки треба сплачувати. Та платять за них невинні, а не невігласи.