Ростислав Павленко директор Інституту стратегічних досліджень

Пошук ван дер Люббе

Політика
14 Січня 2011, 11:56
27 лютого 1933 року було підпалено німецький Рейхстаг. Підпал вчинив голландський піроманіяк, колишній «незалежний комуніст» Марінус ван дер Люббе. Однак до суду крім нього за наполяганням виконавчої влади на чолі з Адольфом Гітлером було притягнуто лідера парламентської фракції Компартії Німеччини Ернста Торглера і трьох болгарських комуністів. Суд був публічним, відбувався у вересні – грудні 1933-го. Було доведено провину лише ван дер Люббе. Підпал став офіційним виправданням ухвалення декрету «Про захист народу і держави», яким фактично скасовувалися громадянські права та свободи. Було заборонено Компартію, мандати якої, здобуті на виборах 5 березня, відійшли нацистам, що отримали всю пов­ноту влади. Наслідки відомі.
4–16 вересня 1999 року Росія і весь світ були шоковані зухвалими й жорстокими підривами житлових будинків у Москві та інших містах. Війна в Чечні виглядає вже не як безглузде посилання на смерть російських вояків і катастрофа в маленькій кавказькій республіці, а як війна справедлива, проти жорстокого ворога. 22 вересня 1999-го в Рязані у під’їзді одного з будинків виявлено мішки з підозрілою речовиною. Знайдено вибухівку. 
Порушено кримінальну справу щодо «замаху на тероризм». Російська влада рапортує про успіхи, але вже 24 вересня ФСБ заявляє, що проводила «навчання», тема заминається. Вибухи також припиняються. Натомість воєнна операція в Чечні розгортається, а прем’єр Путін 31 грудня стає в.о. президента, щоб у 2000 році бути обраним абсолютною більшістю голосів.
20 серпня 2004 року на Троєщинському ринку в Києві лунають вибухи. Правоохоронці затримують особу, яка має при собі… партійний квиток однієї з правоцентристських політсил. ЗМІ починають говорити про націоналістичну загрозу. У вересні в кампанії провладного кандидата Януковича на перший план виходить не реклама «економічного зростання і соціальних здобутків», а теми, які сіють розбрат у суспільстві: поділ України на три сорти, спекулювання питаннями мови, релігії, історії. 
1 січня 2011 року в Запоріжжі невідомі підірвали пам’ятник Сталіну, який стояв на території обкому КПУ. Від вибуху постраждав також охоронець. Практично відразу міліція схопила представників ВО «Свобода», але не змогла довести їхню причетність до вибуху. Почалися масові затримання представників організації «Тризуб» із повідомленнями про вилучення в них зброї тощо. У тональності провладних коментаторів знову зазвучала нотка про «тероризм». Слідство офіційно триває, однак можна очікувати швидких результатів. ЗМІ вже наводили відомості про те, як нинішній міністр Могильов міг проводити затримання «для звіту», «під дату».
Після невдалої спроби 2004 року, коли тема тероризму, започаткована троєщинськими вибухами, закінчилася фарсом «яєчного теракту», використовувати її як виправдання «жорстких дій» в Україні не наважувались. Однак це не означає, що навколо влади немає охочих порадників, яким шкода відмовлятися від заманливих сценаріїв. 
Передчуваючи неспокійний рік, упродовж якого стандарти життя значно знизяться і буде ухвалено цілу низку непопулярних рішень, влада намагається відбити в громадян бажання протестувати. З цим можуть бути пов’язані й затримання активістів «податкового Майдану», і кримінальні справи проти представників опозиції. Якщо ж до цієї палітри додасться ще й мазок «тероризму», керівництво країни почуватиметься вправі не оглядатися на думку навіть міжнародних організацій, мовляв, українська влада також є жертвою «синдрому 9-11», тож і намагається протистояти терористичній загрозі.
Пошук терористичної загрози в нашій країні виглядав би смішно, якби це не стосувалося життя і долі конкретних людей, які потрапляють під прес державної машини.