Схоже, пандемія поглибила соціальну нерівність, але бракує точних, цифрових показників, щоб це стверджувати. Скидається на те, що пропорційно краще, ніж найбідніші, почуваються не лише найбагатші групи населення, а й ті, хто належить до профспілкових, асоціативних структур, хто може діяти в режимі групи тиску, спертися на громадську думку та здобути бюджетну допомогу, недосяжну для найзлиденніших. Згадаємо, приміром, медичних працівників Франції, що від початку пандемії, за одностайними відгуками, блискуче працювали, добре зорганізовані та здатні до колективної мобілізації. Унаслідок переговорів з урядом вони зуміли домогтися суттєвого підвищення зарплати. Натомість касири супермаркетів, збиральники сміття, водії доставки, частково зайняті, таксисти та інші незахищені наймані працівники, неорганізовані та низькооплачувані, про яких медіа писали як про героїв, наголошуючи на їхній відвазі та важливій ролі, взагалі нічого не отримали.
Пандемія не завадила організації світового антирасистського руху, зокрема й у формі загалом заборонених та ризикованих, у контексті санітарної безпеки, демонстрацій, що спалахнули після вбивства американськими поліцейськими Джорджа Флойда. Реакція на поліцейське насильство була глобальною, з вимогами до силових структур працювати відповідно до демократичних цінностей, тоді як багато хто вважав, що ситуація рухається в напрямку посилення авторитарних тенденцій: прагнення до соціальної справедливості та демократії залишається потужним фактором. Його підтверджує також нинішня, немислима ще зовсім недавно, мобілізація прогресистів проти Нетаньягу в Ізраїлі.
Загалом, усупереч поширеній донедавна гіпотезі, COVID-19 автоматично не зміцнив популістські сили. Принаймні цього не сталося в Західній Європі: ні в Італії, наприклад, де Маттео Сальвіні, лідер «Північної ліги», щойно втратив свою депутатську недоторканність; ні в Іспанії, де «Вокс» не підтвердила зростання своєї популярності, як 2019 року; ні у Франції, де результати «Національного об’єднання» на місцевих виборах 2020-го є посередніми. Злет націонал-популістів дещо загальмувався через своє катастрофічне правління під час санітарної кризи, а Дональд Трамп у Сполучених Штатах та Жаїр Болсонару в Бразилії послабили свої позиції.
Пандемія також виявила гострі теми культурного порядку, що можуть анонсувати прихід нової ери. У принципі, не мало б бути жодного зв’язку між санітарною мобілізацією в боротьбі проти COVID-19 та кліматичними змінами. Проте скрізь у світі екологічна політика та різні вимоги, що стосуються захисту природного середовища, дедалі гучніше резонують у суспільній думці, змушуючи публічних політиків «озеленювати» свої дії. Це може призвести до напруженості через підтримку, яку ті самі політики надають екологічно «важким» індустріям, наприклад авіації, автомобілебудуванню, повітряному транспорту.
Карантин додатково посилив протистояння в суспільному просторі, що до нього були не такими чіткими. Це стосується, зокрема, відносин між поколіннями. Виникає та збільшується відстань між молоддю, яка прагне повернутися до нормального життя, ходити на свята, вечірки, концерти і яка надто настрашена вірусом, та літніми людьми, обізнаними зі статистикою не на свою користь. Дистанція акцентується питанням праці: чому, чуємо ми тут і там, треба не давати наймолодшим ні працювати, ні пересуватися й карати їх економічно заради того, щоб найстарші люди були добре захищені, — чому за безпеку старих має платити молодь?
Попри пандемію, наші суспільства й далі розвиваються, що приводить їх до нової історичної конфігурації, у центрі якої опиняються різні культурні виклики: довкілля, взаємини між чоловіком та жінкою, етнізація колективного життя, зокрема й відносини між поколіннями. Сьогодні пандемія швидше заохотила або загострила як прагнення до змін, так і спротив, що спричиняють зміни, на тлі загрозливої економічної кризи. На нинішньому етапі це не призвело до ґрунтовного антропологічного розриву. Якщо завтра такий розрив станеться, треба буде в довготривалій перспективі навчитися жити і з ним, і з великими парадигматичними змінами. Але якщо суттєвих протистоянь не виникне, то, за логікою, до якої ми щойно вдавалися, життя триватиме без великої поправки на суспільні суперечності. Як воно буде, ми не знаємо, бо перебуваємо посередині.