Портрет incognito із купюри

 

За два століття вченим вдалося визначити, як коло вірогідних портретів гетьмана, так і перелік зображень, які не є такими. Зокрема, творами, які не відображають портретних рис гетьмана Івана Мазепи, є низка так званих «польських портретiв». Це різноманітні варіації зображень літнього чоловіка з роздвоєною бородою на взірець гравійованого портрету, виконаного рукою відомого польського художника та гравера Я.П. Норбліна. Насправді це був портрет «жида-орендаря» з маєтку Чарторийських, прозваного Мазепою. Або портрети літньої людини, під загальної назвою «портрети «підгорецького» типу». Встановлено, що це портрети Станіслава Ревери Потоцького.

 

Окрім згаданих «польських портретів», з часом виявилося, що також не є портретом Івана Мазепи зображення «Напольного гетмана малороссийских войск» роботи відомого російського художника І. Нiкiтiна. Досить неочікуваним для багатьох українських дослідників виявилося ототожнення портретів «Мазепи» з картинної галереї в замку Грипсгольм (Швеція) та з Державного історичного музею (Росія) з постаттю Казиміра Павла Яна Сапіги – великого гетьмана литовського. Водночас висновки сучасних досліджень переконали вчених, що шукати достовірні зображення Івана Мазепи варто виключно серед прижиттєвих портретів, або серед копій портретів, втрачених внаслідок наказу Петра І про знищення будь-якої згадки про гетьмана, після того, як він виступив проти російського царя й перейшов на бік Карла ХІІ.

 

 

Реконструюючи справжній образ гетьмана Мазепи, історики та мистецтвознавці неодноразово порівнювали різні зображення та накладали один на один ті, які вважали достовірними. Вперше таку практику використав відомий український художник М. Підгорний, коли працював над власним образом гетьмана для експозиції Музею історії Полтавської битви. Цей досвід виявився цікавим і наштовхнув на пошуки інших, науковіших, методик, результати яких дали б змогу наблизитися до відповіді на питання про перелік достовірних портретів та питання, наскільки зображення відповідають описам зовнішності гетьмана. Зрештою це привело істориків до справжніх фахівців із подібних реконструкцій – криміналістів. Ця співпраця дала доволі цікаві результати, які трохи прояснили це давнє питання. Прагнучи дізнатися правду, спонукало дослідників поєднати висновки іконографічних досліджень із сучасними методами судово-криміналістичної експертизи.

 

Реконструкція полягала у виборі кількох зображень, відомих як портрети Івана Мазепи, візуально-порівняльний аналіз яких підтверджував би наявність у них спільних рис. Було обрано кілька зображень, виконаних за життя гетьмана на гравюрах чи полотні та копій прижиттєвих втрачених портретів. Усі зображення мали хоча б частково співпадати з описами зовнішності гетьмана. Порівнявши описи, отримали такі загальні риси: середнього зросту, стрункий – стан тонкий; руки тонкі, білі, з довгими пальцями; на голові повно кучерів, або «польських кіс»; гладке високе чоло; очі темні, блискучі, пронизливі, жваві; погляд гордий, суворий, розумний; вуста вузькі, тонкі; вуса на польську моду – довгі, обвислі. Нарешті, перед експертами, якими стали фахівці з судово-криміналістичної експертизи Національної академії СБУ України І. Гора та В. Колесник, було поставлено завдання визначити: на наданих портретах зображено одну й ту ж саму особу чи різних людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для експертизи було відібрано 5 фотографічних копій:

 

– зображення зі стіни Успенського собору Києво-Печерської Лаври – відомо, що воно було створено за життя Івана Мазепи (№3);

 

– зображення з Літопису Самійла Величка – незважаючи на те, що Літопис був написаний 1720 року, його автор особисто знав гетьмана і пам’ятав, як він виглядав, хоча й не був автором малюнку (№2);

 

– портрет Івана Мазепи XVII ст., що зберігається у Дніпропетровському художньому музеї – «Портрет Івана Мазепи в латах з Андріївською стрічкою». Відомим ще з ХІХ ст., тривалий час зберігався в колекції Дмитра Яворницького. Після візуального обстеження виявилося, що він був значно більшим та імовірно мав іншу композицію (№5);

 

– портрет із зібрання Бутовичів, яким опікується Національний музеї історії України у Києві. Цей портрет на перший погляд несхожий на попередні зображення, але за додаткового обстеження виявилося, що він є копією попереднього зображення, однак, суттєво сплюндрованого «підмальовуваннями» і «підновленнями» майстра-самоука ХІХ ст. та «реставрацією» середини 1950-х років (№1);

 

– гравюри роботи Мартіна Бернігерота, виявленої Т. Мацькiвом. Вперше вона була опублікована у відомому європейському журналі XVIII ст. – Die Europaische Fama (№4).

Для «чистоти експерименту», додатково було надано зображення «напольного гетьмана» роботи І. Нікітіна та «портрет Мазепи» роботи чернігівського художника С. Землюкова, які відрізнялися від перелічених (№7).

 

 

 

 

  

   

 

Після аналізування зображень було встановлено окремі елементи зовнішності, які збігалися, а потім визначено ті елементи, які не відрізнялися. Співставлення відбувалося за формою, розміром та конфігурацією брів, за розміром та формою перенісся, шириною і формою кінчика носу, за контуром облямівки нижньої губи, за висотою та формою підборіддя, за формою та товщиною мочки вуха, за розміром та контуром вушної раковини тощо. Як засвідчив «Висновок спеціаліста», наданий експертною групою Академії СБУ, на портретах № 1, 5, 4 співпали 10 ознак із 11 можливих. Отже, на підставі проведеного порівняльного аналізу ми можемо впевнено стверджувати, що на усіх трьох портретах з зображена одна людина. Враховуючи відомості про атрибуції цих зображень, можна вважати, що це портретні зображення гетьмана України Івана Степановича Мазепи, виконані у різний час.

 

Не менш цікавим виявився висновок спеціалістів і щодо порівняння портретів з Дніпропетровського художнього музею (№5), взятого за основу, тому що необхідні для експертизи ознаки були найвиразнішими, а також зображення з Успенського собору Києво-Печерської лаври (портрет №3) та зображення з літопису Самійла Величка (портрет №2). Із 8 ознак, за якими відбувалося порівняння, співпали 6. Виявлені відмінності могли бути зумовлені як суб’єктивним сприйняттям художника, так і переважно тим, що лаврське зображення є дещо схематичним та нечітким. Більше того, враховуючи, що це зображення взагалі загинуло (збереглася лише копія), то запропонувати для експертизи якісніше і виразніше зображення було не можливо. Не менш ускладненою виявилася ситуація із зображенням Івана Мазепи в Літописі Самійла Величка. Річ у тім, що з 8 ознак, за якими здійснювалося порівняння, об’єктивно наявними на портреті виявилися лише 4, що безперечно вплинуло на висновок експертів. Вони переконані, що встановлені збіжності ознак в групі портретів № 5, 2, 3, є «сталими, утворюють індивідуальну сукупність, але не є достатніми для категоричного висновку про те, що в даних портретах зображено одну й ту ж саму особу». Однак, ми можемо говорити, що це ймовірно та сама особа, тобто гетьман Іван Мазепа.

 

 

 

 

 

Особливу увагу привертало порівняння елементів зовнішності осіб з портрету гетьмана з андріївською стрічкою роботи невідомого майстра із зображенням «напольного гетьмана», роботи І. Нікітіна (портрет №6) та зображення «Мазепи» роботи С. Землюкова (портрет №7). Із 11 можливих ознак зовнішності, на цих зображеннях, не співпали 8. Серед тих ознак, що співпали на портретах №5 і №6, є форма мочки вуха, облямівка нижньої губи та форма підборіддя; на портретах №5 і №7 – це лише форма мочки вуха та лінія облямівки нижньої губи. Отримані результати засвідчили, що особи, зображені на портретах №6 та №7, не є тією ж самою особою, зображеною на портреті №5, а отже, зображують різних осіб.

 

Впевнено можемо стверджувати, що із 7 портретів, поданих на експертизу, справжнього Мазепу зображують портрет «Портрет Івана Мазепи в латах з Андріївською стрічкою» з Дніпропетровська, портрет гетьмана Івана Мазепи з колекції В. Бутовича (щоправда, із врахуванням пізніших нашарувань, що значно зашкодили зображенню) і портрет гетьмана у виконанні Мартіна Бернігерота. Портрет з Успенського собору Києво-Печерської лаври також вірогідно зображує Івана Мазепу, але у молодому віці – орієнтовно 35–40 років. Портрет же з Літопису Самійла Величка ймовірно також може вважатися достовірним. Зображення з полотен, що зберігаються в Російському музеї у Санкт-Петербурзі (роботи І. Нікініна) та Чернігівському художньому музеї (роботи С. Землюкова), є зображеннями різних осіб і не відповідають зображенню Мазепи на згаданих достовірних портретах. З’ясувалося, що усі портрети, що стовідсотково чи з певними застереженнями зображують гетьмана, давно відомі дослідницькому загалу. Більшість із них явно створено в Україні за життя Івана Мазепи, а гравюра Бернігерота могла бути виконана майстром, який особисто бачив гетьмана у літньому віці, або вправно використав за взірець якісний раніший портрет, лише «зістаривши» свою модель відповідно до свого уявлення про вплив віку на людську зовнішність.