І Ґао має рацію. Велика Британія лише кидає порожні слова, реагуючи на розпачливі масові протести на вулицях колишньої колонії. Демонстранти, ризикуючи арештом, розмахують не тільки прапором колоніальної епохи своєї країни, а й навіть «Юніон Джеком», і це свідчить про те, що вони більше за нас віддані нашим цінностям. Сучасна Британія пам’ятає й вивчає темний бік своєї імперії: експлуатація, приниження, грабування, а надто расизм. Та з погляду Гонконгу порівняно зі становищем колонії зловісного й владного Пекіна британське правління видається непоганим. Нашій останній найбільшій колонії ми лишили в спадок чудову правову систему, компетентний і чесний чиновницький апарат та свободу преси. Лише тиск із боку однопартійного материкового Китаю завадив нам розвивати там демократію. Він нищив цю спадщину й не дотримав обіцянок щодо розширення виборчих прав, а тепер заявляє, що Велика Британія взагалі не має стосунку до Гонконгу, і називає британців боягузами.
Час нарешті спростувати закиди. Скажімо, Велика Британія могла б переглянути запроваджений 1997 року ганебний підхід, у межах якого гонконгівці були залишені на поталу пекінському режиму. Етнічні китайці в Гонконгу (для людей інших національностей були інші умови) дістали невідповідне й обмежене британське громадянство — статус «британського громадянина за кордоном» (BNO).
Читайте також: Ласкаво просимо до Європи!
Нині ситуацію можна змінити. Такий статус має понад 170 тис. осіб, які отримали британські паспорти другого класу. Тепер їм слід надати більше прав. Деякі можуть бути символічними, деякі — практичними, як-от дозвіл лишатися у Великій Британії не шість місяців, а п’ять років (цього вистачить для тих, хто тут навчається або працює, бо тоді вони зможуть безперешкодно набути повноцінне громадянство). Ми могли б надати їм право передавати статус своїм дітям. А головне — поновити аплікаційний процес. Це стало б порятунком для гонконгівців, що вдовольняються паспортами, які маріонеткова влада може скасувати будь-якої миті.
Щедра пропозиція стосовно в’їзду й права на громадянство була б суперечливою, зокрема і в самій Британії, де доведеться протистояти антиімміграційним силам. Ці люди переважно ностальгують за Британською імперією. Тож їх мала б потішити нагода виявити солідарність із гонконгівськими однодумцями.
Підкресливши, що британські зв’язки з Гонконгом і досі багато важать, ми розлютили б владу в Пекіні. Проте такий крок показав би, що ми просто реагуємо на дії китайців. Якби материковий Китай дотримав обіцянки «одна країна — дві системи», протестів не було б, а зовнішній світ не мусив би надавати підтримку. Річ у тім, що Комуністична партія Китаю не терпить, зокрема, незалежних книготоргівців, свободи преси, свободи зібрань і незалежних судів, тому стискає Гонконг у смертельних лещатах і вганяє місцеве населення в розпач.
Нам слід змінити й риторику. Демонстранти в Гонконгу застосовували силу проти власності. Тамтешня поліція застосовувала силу проти народу. І це різні речі. Протестувальники, які минулого тижня вдерлися в будівлю маріонеткового парламенту свого краю (Законодавчої ради), поводилися напрочуд стримано. Єдиний акт вандалізму — зірвали ненависну емблему китайського правління та понаписували продемократичні гасла на стінах. У кафетерії вони лишили гроші за безалкогольні напої, якими почастувалися. Наші лідери мають сказати прямо, що ці люди та їхні переслідувачі стоять на різних моральних щаблях. Протестувальники — наївні, погано організовані ідеалісти, деякі з них у відчаї наклали на себе руки. Режим у Пекіні систематично вирізає органи політв’язнів, викрадає дітей, тримає мільйон осіб у таборах, де маніпулюють свідомістю, чинить культурний геноцид у Тибеті, Південній Монголії та серед мусульманського населення Північного Заходу й постійно поширює побрехеньки про масові розправи у своїй історії.
Читайте також: Токсична двадцятка
Окрім того, Китай намагається збільшити міжнародний вплив. Це дає нам великі шанси. Ми часто забуваємо, що Британія досі є дипломатичним і військовим важковаговиком, принаймні так до неї ставляться Австралія, Канада, Японія, Нова Зеландія, Нідерланди, Тайвань, Сінгапур, Південна Корея та Швеція. Ці країни занепокоєні дедалі більше через посилення економічної, політичної та технологічної хватки режиму в Китаї й тривожні амбіції китайців. Вони не довіряють Дональду Трампу, не вірять у його підтримку: нинішня американська Адміністрація, може, і славиться жорсткішим підходом до КНР, але на заваді стає її «Америка понад усе». Для Трампа союзники — це лише фішки за столом переговорів.
На чолі з Тоні Блером Велика Британія хибно зробила велику ставку на Китай, сподіваючись, що економічне зростання й торгівля сприятимуть політичній лібералізації та приязній зовнішній політиці. Уряд Кемерона ставку подвоїв. Та ще не пізно повернутися й довести панові Ґао, що він помилився, назвавши нас боягузами. Скрута Гонконгу, який має тісні зв’язки з Великою Британією, для нас є нагодою взяти лідерство у свої руки. Наш новий прем’єр-міністр не повинен проґавити її.