Ціни підскочили (див. Тиждень, №41/2021). Росія тріумфує. Владімір Путін звинувачує «розумні голови» в Європейській комісії, які просували лібералізацію газового ринку. Росія також хоче, щоб ЄС пришвидшив процес ліцензування вже завершеного проєкту газопроводу «Північний потік-2».
З’являється спокуса вплести цю історію в єдиний наратив, де Росія безжально використовує експорт газу як зброю, змушуючи Європу вимолювати милості. Це було б надто просто. Це не Росія заважала Україні модернізувати енергетичну систему, змушувала Німеччину закривати атомні електростанції, а Велику Британію — гальмувати проведення підводного кабеля IceLink до Ісландії та закрити головне газове сховище.
Читайте також: Замінити труби кораблями
Ці рішення загострили нашу вразливість, щойно азійські замовники почали викуповувати кожну зайву молекулу газу, а безвітряна погода зіпсувала виробництво вітрової енергії. Може, російські шпигуни й інтригани таємно заохочували огріхи, але справжніми винуватцями є наші політики й чиновники. Ми припустилися цих помилок, тому що були наївними, самовдоволеними, лінивими, скнаристими та жадібними.
Схожа історія з інформаційними операціями. Росія, безсумнівно, використовує пропаганду, брехню, обмани й залякування, щоб сіяти розбрат. Вона проводить ці каверзні операції і відкрито, і приховано. Російські олігархи використовують західні суди, щоб змусити своїх критиків замовкнути. Усе це не минає безслідно. Ми маємо всі підстави протестувати проти атак Кремля на нашу демократію.
Однак пам’ятаймо: не Росія створила YouTube, Facebook, Google, WhatsApp і Twitter — платформи, де поширюється дезінформація. Не Росія створила нормативне середовище (по суті, безкарність), у якому ці компанії працюють. Не Кремль створив правову систему, в якій британського письменника Олівера Булло можуть судити в Португалії за викриття поведінки ангольської шишки в США. Не Росія ухвалила погано продуманий закон про захист даних, який можна використовувати для приглушення журналістів-розслідувачів. Наші законодавці й IT-олігархи створили цю систему, тому що ми знову ж таки були наївними, самовдоволеними, лінивими, скнаристими та жадібними.
У деяких країнах ситуація краща. Минулого тижня я головував на одній із панелей Ризької конференції, під час якої фінський представник наголосив на плані своєї країни декарбонізувати генерування електроенергії до 2025 року. Багато років тому Фінляндія почала активно інвестувати у вітрову й атомну енергетику. Країна також може в екстрених випадках використовувати дизель на своїх газових електростанціях. Енергетична зброя Путіна у Фінляндії не працює: гідна заздрості позиція на тлі складного становища таких країн, як Україна. Гельсінкі має також зразковий інформаційний захист. Однак більшість країн Європи продовжує копати собі яму. На енергетичному фронті ми дозволяємо найбіднішим споживачам тягнути на собі основний тягар виснажливих пристосувань до декарбонізації (цьогорічний стрибок цін — лише засмак того, що нас очікує в прийдешні роки). Окрім того, нам досі бракує стратегічного мислення щодо нашої інформаційної системи.
Читайте також: Анналена Баербок: “Будівництво газогону “Північний потік 2” – величезна помилка”
Показовий приклад — Акт про цифрові послуги (Digital Services Act, DSA), що розглядає Європейський парламент. У ньому пропонується запровадити повний захист від «будь-якого скасування, призупинення або блокування доступу… [або] втручання (додавання міток у ЗМІ, що підтримуються державою) у редакційний контент і послуги постачальника редакційного контенту».
У першому читанні звучить непогано: європейський відповідник Першої поправки до Конституції США. Але що таке «постачальник редакційного контенту»? Наприклад, нещодавно YouTube запізніло заборонив сумнозвісне джерело кремлівської дезінформації — німецькомовні канали RT. Це було б неможливо зробити, якби діяв запропонований закон DSA. Ніхто не змушує Європейський парламент ухвалювати цей закон: він лише засвідчує добрі наміри погано поінформованих чиновників, відповідальних за ухвалення рішень, які не усвідомлюють, що наші демократії зазнають атаки. Росія та Китай охоче скористаються такими можливостями. І тоді нам доведеться винуватити тільки себе.