26 жовтня виповнюється 120 років з дня народження Махна. Ювілей не святкують на державному рівні – й наших керманичів можна зрозуміти. Втрапили б вони у штаб Нестора Івановича! Ніхто б не вцілів, навіть Ющенко (це я до того, що родичі Махна були завзятими бджолярами, мали кількадесят вуликів).
Як і личить анархістам, пам’ять про отамана вшановують представники самоврядування. Якісь гуляйпільські громадські активісти збирають кошти, проектують пам’ятник – без участі чиновників. І ще й поставлять його, а держава тільки покиває головою. Бо насправді наша держава – це і є махновщина.
І це не суперечність. Згаданий вище Ющенко – то Махно сьогодні, вкупі з рештою «можновладної» тусівки. Органи влади, суди, а часто й силові структури немічно відступають перед натиском незадоволеної громади – аби ця громада висунула з-поміж себе півсотні активних і «нарваних» громадян. Саме такий лад і встановлював під час своїх рейдів Махно. Ідеологи Повстанської армії України (це самоназва махновського війська) вважали себе «бродилом», яке підштовхне суспільство до самоврядування. «Ми привезли вам третю, після буржуазної й соціалістичної, анархічну революцію, – казали махновські агітатори на майданах містечок і сіл. – Ми звільнили вас від усіх репресивних державних апаратів, тож організуйтеся тепер самі!»
«Так, у нас анархія. І, за великим рахунком, я цим задоволений, – сказав таксист, який підвозив мене на роботу. – Криза мене не чіпає, бо в мене є город на дачі й гроші в банках я не тримаю. Ми – таксисти – сила, й нічого не боїмося. Єдине, що треба – дороги в містах кращі зробити». Щось подібне заявив і мій друг, комп’ютерний геній. Щоправда, на додачу до доріг йому ще й «москалі» жити заважають. Під словом «москалі» він має на увазі державну машину Кремля, а не пересічних громадян РФ: «От із ними ми будемо дружити, бо ж географію не переробиш».
«Треба росіянам нашу анархію експортувати, тоді Кремлю буде чим займатися», – цитую я у відповідь керівника Політичного відділу Головної команди УПА Йосипа Позичанюка. Цей вінничанин у 1943 році вважав, що саме російський народ, схильний до соціальної боротьби, розвалить СРСР. «Свобода звичайній людині!» – одне з гасел УПА. І хто тепер скаже, що та Українська повстанська армія хоча б частково не перейняла ідеї махновської Повстанської армії України? Той дядько в Гуляй-Полі, який казав, що «Махно воював за демократію», був цілком правий.
Зрозуміло, що упівці хотіли мирного співіснування держав, а махновці, навпаки – всі державні апарати світу знищити. Це суперечливе прагнення має і спільну рису: й ті, й інші прагнули ліквідувати панівні «класи експлуататорів». Махновське «Геть комісарів, смерть Петлюрі, Денікіну й польському пану!» не збігається з упівським гаслом лише щодо Петлюри. І, на жаль для наших «націонал-патріотів», махновщина є нашим рідним, нашим національним явищем. «Усі вони говорили по-українськи, п’єса була українською й пісні співали теж українською», – писала про культурні розваги махновців у 1927 році одеситка Н. Сухогорська.
Ризикну висунути пропозицію нашим державним ідеологам. Перший крок до створення національної ідеї вже зроблено – бюрократичний апарат розкладено, населення до анархії підготовано. Тепер треба йти далі в тому ж напрямку. Другий крок – почати імпорт анархії для визвольної місії серед народів світу. Бо справжня українська державна ідеологія – це анархізм.
Подібний ідеологічний прорив підготовлений історичним процесом. Нереєстрове козацтво породило махновщину, махновщина була одним із ідейних чинників революції в Іспанії 1936 року й у Франції 1968-го. Далі – більше. Закидаємо наших чиновників по всьому світу, хай ці нащадки Нестора Івановича несуть промінь анархії в пригноблені чиновництвом і клерикалами країни. Таким чином ми нейтралізуємо і західну, і східну загрози.
Ми так мріяли про власну державу, а наші державні діячі взаємними сварками цю державу знищують. Це якесь чи то прокляття, чи то місія – постійно боротися з імперіями, потім знищувати власну республіку й знову боротися з чужим державним апаратом. Ось чому ми – маленькі українці – звикли виживати без чиновників. З одного боку, це погано. А з іншого, саме через це нам не страшна жодна фінансова та інші кризи. Будемо жити.