Відсутність динаміки зростання (результати останніх соціологічних опитувань узагалі засвідчують стагнацію) електорату змушує пропагандистів «Об'єднаної опозиції» та її палких прибічників запускати думки-віруси про надзвичайну відповідальність парламентських виборів 2012 року. Для мобілізації населення та нейтралізації об'єктивних критиків ОО застосовують вже давно заїжджений спосіб залякування населення і вимальовування апокаліптичних картин. Чимало щирих прихильників, незалежних журналістів транслюють ці думки-віруси. Одним із переконливих аргументів є твердження про конституційну більшість (300 депутатів) на боці регіоналів і їхніх сателітів та спробу переписати Конституцію для збереження влади в руках Януковича.
Якщо ПР і вдасться за допомогою «незалежних самовисуванців» на мажоритарних округах зібрати необхідну кількість мандатів, то звідки припущення повного «одобрямсу»? Треба нарешті усвідомити, що мажоритарна система змінила не лише порядок комплектування Верховної Ради. Зміниться психологія поведінки майбутнього обранця. Депутати-мажоритарники менше залежать від своєї партії, оскільки зобов'язані потраплянням до парламенту не фігуруванням у партійному списку, а голосам виборців.
Особливо це стосуватиметься тих нардепів, які переможуть у нетрадиційних для ПР областях. На відміну від сусідньої Росії, підтримка провладної партії не завжди забезпечує її кандидату в депутати. Власне, тому сьогодні багато хто з кандидатів-регіоналів приховує свій зв'язок з політичною силою Віктора Федоровича. Звісно, наївно сподіватися на повну незалежність мажоритарників-регіоналів, але цілком припустимо, що кожен із них є більш-менш самодостатньою одиницею. Чимало з них не встоять перед спокусою вести власну гру у Верховній Раді. Знову ж питання до опозиції, чи зможуть вони вибудовувати власні сітки, маніпулювати амбіціями і бажаннями депутатів з ворожого табору і пропонувати їм привабливі альтернативи.
Ще одна річ, про яку чомусь рідко згадують, – це вірогідна економічна криза. Хай би якою була світова кон'юнктура, результати масштабного розкрадання бюджетних коштів (згадайте необґрунтовані витрати на Євро-2012, малину по 600 грн/кг, витрати на облаштування Межигір'я тощо) і неефективного управління економікою обов'язково дадуть про себе знати. Сьогодні хіба що ледачий не говорить, що в держави об'єктивно немає грошей. Отже, регіонали не лише не виконають передвиборчих популістських обіцянок, вони муситимуть скоротити обсяги нинішньої соціальної допомоги населенню. Ми всі мали нагоду переконатися не так давно в тому, які виходи використовує влада для погашення соціальних пожеж: відібрати гроші в однієї групи (яка проявляє меншу здібність захистити свої права) і передати іншій; посилити податковий тиск на середній і малий бізнес.
Соціально-економічна катастрофа на тлі перемоги ПР на виборах розлютить народ і примусить його вийти на вулицю, оскільки гірше жити вже неможливо. Попередній досвід протестів довів, що найдієвішими і найнебезпечними для влади є не історично-мовно-культурні вимоги, а соціально-економічні. Повалені паркани, залякані та загнані в будівлю Верховної Ради нардепи, розгублені беркутівці – все це знову стане реальністю й у більших масштабах.
Відставка уряду, недовіра Януковичу і дострокові президентські вибори – мрія кожного опозиціонера. І, імовірно, може справдитися, якщо проявити здатність до самоорганізації та недопущення політиканів з опозиційних партій до перетворення соціального бунту на фарс заради власних егоїстичних інтересів (як це було під час липневих мовних протестів).
І зрештою, поразка опозиції стане добром для самої опозиції. Політичні боси муситимуть підкоритися ідеї, що експлуатація облич, загальних фраз і порожніх обіцянок ніколи не поверне їм влади. Можна як завгодно критикувати Януковича, викривляти огріхи, розповідати про мільярдні крадіжки і безкарність злочинців при владі. Без здорової та зрозумілої альтернативи весь цей негатив зіграє лише на руку правлячому режимові, позаяк посіє серед простих громадян розчарування і спричинить появу нігілістичного ставлення до політичного процесу. Що відбувалося в сусідній Росії протягом останніх років, де явка на виборах мера міста сягає всього-на-всього 15%. З таким рівнем політичної активності значно легше маніпулювати громадською думкою, фальсифікувати вибори і, зрештою, перемагати.
Якщо ми штучно обмежуємо поняття «опозиція» конкретним політичним брендом, який весь час намагається поставити copyright на це слово і монополізувати його використання, то на нас таки чекає апокаліпсис. Коли під опозицією матимуть на увазі здорову політичну партію з прозорими і зрозумілими механізмами формування керівних органів, партійних списків, відкритим фінансуванням за рахунок великої кількості громадян і активною участю партійних членів у щоденному житті обраного ними політичного об'єднання, тоді відкриються конкретні перспективи. Регіонали радше самі себе заженуть у труну. Тимчасова перемога на парламентських виборах не врятує їх від логічного кінця.