Кожен п’ятий європеєць вважає, що у певних випадках диктатура може бути кращою за демократію, свідчать дані опитування соціологічної компанії AboutPeople на замовлення аналітичного центру Progressive Lab у п’яти країнах — Греції, Франції, Швеції, Великій Британії та Румунії. Дослідження з’явилося у момент, коли популістські та націоналістичні сили набирають підтримку по всій Європі, а ультраправі партії демонструють високі результати в опитуваннях у Німеччині, Франції та Великій Британії.
Важливо, що невдоволення стосується того, як демократія працює на практиці, а не самої демократії. Наприклад, тим, як працює демократія у їхній країні, незадоволені опитані:
- 76% — у Греції,
- 68% — у Франції,
- 66% — у Румунії,
- 42% — у Великій Британії,
- 32% — у Швеції.
«Люди, які відповідають на такі опитування, зазвичай більше керуються ворожістю до традиційних (мейнстримних) партій і еліт, а також — ширше — економічним занепокоєнням, ніж бажанням обрати нову форму правління. Їхні погляди радше відображають відчуження, ніж поширення авторитаризму», — зазначає у коментарі Тижню британський політолог, почесний професор Університету Бата Роджер Ітвелл.
Окрім того, що 22% респондентів заявили, що у певних випадках віддали би перевагу диктатурі, 26% погодилися з твердженням, що «якби у їхній країні був би здібний та ефективний лідер, то вони б не заперечували, якби він обмежив демократичні права і не ніс відповідальності перед громадянами за свої дії».
У коментарі Тижню професор політології Манчестерського університету, науковий співробітник Грецької обсерваторії Лондонської школи економіки Дімітріс Пападімітріу зазначає, що, на його думку, результати опитування вказують на реальну загрозу для демократії.
«Майже один із трьох респондентів у нашому опитуванні висловив незадоволення тим, як демократія працює в їхній країні. Тривожним сигналом є те, що замість того, щоб зосередитися на тому, як виправити реальні проблеми нашої сучасної демократії, респонденти, схоже, готові “перейти” на “інший бік”. Це пояснює високу частку (один із п’яти) людей, які вважають, що демократія не є для них бажаною системою. Показово також, що один із чотирьох респондентів, здається, готовий пожертвувати своїми демократичними правами заради сильного лідера, який “робить справи”», — каже він.
За словами Дімітріса Пападімітріу, такі настрої традиційно пов’язували з колишніми комуністичними країнами Східної Європи.
«Але тепер ми бачимо, що навіть у зрілих демократіях Західної Європи, таких як Франція та Сполучене Королівство, частка тих, хто сумнівається в чеснотах демократичного врядування, перевищила 25%! У центрі проблеми лежить відчуття безсилля та песимізму. Громадяни бачать багато проблем, але відчувають, що не можуть вплинути на те, як ці проблеми вирішуються. Це створює токсичну суміш у наших демократіях», — зазначає він Тижню.
Утім, згідно з опитуванням, спротив ідеї авторитарного правління залишається сильним: 69% опитаних відкинули таку пропозицію. Щодо довіри до інституцій, то найкращий результат показав Європейський Союз — 43% довіри, тоді як медіа отримали 27%, а політичні партії — 24%. При цьому третина опитаних не погоджується з твердженням, що зростання ультраправих становить загрозу демократії.
Найбільше відчуження від політичних партій зафіксовано у Греції — 55% опитаних заявили, що не відчувають близькості до партії, за яку голосували на останніх виборах. У Румунії цей показник становить 53%, у Великій Британії — 47%, у Франції — 43%, у Швеції — 32%.
На думку Дімітріса Пападімітріу, ключовим фактором, який спричиняє падіння довіри до демократичних інституцій по всій Європі, найімовірніше, є зниження рівня залученості (та підтримки) політичних партій.
«Ті, хто вважає політичні партії опорою наших демократій, тепер становлять меншість (у середньому 33% у нашому опитуванні). Майже 50% респондентів вважає, що еліти становлять реальну загрозу для демократії. Це поєднання низького відчуття представництва та недовіри до еліт підриває авторитет ключових інституцій нашої демократії. Суспільний договір, на якому ґрунтується наша представницька демократія, перебуває під серйозною загрозою. Ключові гілки нашої конституційної системи — такі як парламент і виконавча влада — мають рівень підтримки нижче 35%. У багатьох країнах Південної та Східної Європи судова влада також користується дуже низькою повагою», — зазначає він Тижню.
Крім того, люди, схоже, скептично ставляться до якості інформації, яку отримують від традиційних медіа, а соціальні мережі переповнені дезінформацією та пропагандою.
«Усе це підживлює недовіру до наших інституцій. Мене надихає той факт, що Європейський Союз є інституцією з найбільшим рівнем довіри в нашому опитуванні. Водночас ЄС, схоже, не здатен діяти достатньо рішуче й швидко. Як інституція, що ґрунтується на консенсусі, ЄС повільно ухвалює рішення, а громадяни стають дедалі нетерплячішими», — додає Дімітріс Пападімітріу.
Попри те, що третина опитаних не погоджується з тим, що покращення позицій ультраправих становить загрозу демократії, професор вказує, що зростання популізму є наслідком, а не джерелом проблем. Адже популізм зростає тоді, коли проблеми накопичуються, а люди обіцяють швидкі та прості рішення.
«Дуже рідко популістські лідери є компетентними у вирішенні проблем, але розгніваний і нетерплячий електорат може покласти на них довіру за відсутності переконливих альтернатив. Популізм завжди є початком слизького схилу, який завершується катастрофою. Ми маємо багато прикладів у різних країнах світу й у різні історичні періоди, що підтверджують це. Я вважаю, що популізм і надалі становитиме загрозу для нашої демократії доти, доки існуватимуть і “пропозиція” (нечутливі до громадян інституції та брак представництва), і “попит” (розгніваний електорат, який вимагає “простих” рішень). Наскільки серйозною буде ця загроза, значною мірою визначать проміжні вибори у США та результат президентських виборів у Франції у 2027 році», — додає Тижню Дімітріс Пападімітріу.
Читайте також: Роль України в новому світоустрої
Водночас Роджер Ітвелл вказує на те, що ці результати опитування на Заході неможливо порівняти, наприклад, з явищем «попутництва», яке існувало у 1930–1940-х роках, коли багато людей — зокрема й деякі інтелектуали — захоплювалися Радянським Союзом.
«Росія є державою-ізгоєм. І хоча дехто побоюється, що китайський комунізм може сприяти подальшому швидкому економічному зростанню — що було немислимо у період після 1990-х років, коли святкували “кінець історії”, проголошували перемогу демократії і ліберального капіталізму — еквівалента радянського “попутництва” не існує», — зазначає він Тижню.
