Трампова політика в Європі підштовхне гігантів у сфері технологій і викопного палива не підтримувати нас на протидію Росії.
Цього тижня російські дрони не просто порушили повітряний простір Польщі. Вони атакували процес прийняття рішень НАТО, підкресливши фундаментальні слабкі місця колись могутнього трансатлантичного альянсу.
Одним із таких слабких місць є те, що нам бракує відповідей на злісні витівки і брудні фокуси на межі повномасштабної війни. Росія використовує їх, щоб випробовувати нашу реакцію і силу волі. Іноді атаки — відкриті, як-от порушення повітряного простору (інцидент у Польщі — лише один із багатьох прикладів. Минулого тижня російський військовий гелікоптер пролетів над естонським островом). Найчастіше це завуальовані спроби саботажу, де важко відстежити винуватців. Наприклад, підпал двох електроопор у Берліні цього тижня залишив 40 тисяч будинків без світла.
Навіть якщо наше реагування потрапляє у заголовки, очевидно, що це не зупиняє Росію. У липні Велика Британія запровадила санкції проти російських шпигунів за проведення «тривалої кампанії зловмисної кібердіяльності». Це могло б мати ефект, якби вони мали заощадження тут або плани на подорожі. Але вони їх не мають. Що стосується реальних російських коштів, як-от 25 млрд фунтів стерлінгів заморожених активів центрального банку, що зберігаються на рахунках тут, у Великій Британії (та сотні мільйонів євро у країнах ЄС) або 2,5 млрд фунтів стерлінгів, отриманих від примусового продажу футбольного клубу «Челсі», наші зусилля — такі ж ефективні, як мокрий картон.
Багато з цих атак здійснюються за допомогою посередників: найманих бандитів або тіньових корпоративних структур. Німеччина щойно затримала вантажне судно в Кільському каналі, звідки, на її думку, запускалися російські шпигунські дрони. Судно Scanlark під прапором Сент-Вінсента і Гренадин, керується естонською компанією, яка називає ці звинувачення «сміховинними».
Найбільшою проблемою є брак єдності. У Європі дуже різні сприйняття загроз і потенціалу. Угорщина і Словаччина — прихильники Путіна. Інші країни паралізовані політичним розбратом і боргами (Франція) або жахаються будь-якого ризику чи витрат (Бельгія, Іспанія). По той бік Атлантики колишній гегемон Європи у сфері безпеки відходить від справ. Адміністрація Трампа скоротила допомогу Україні і планує припинити програми підтримки країн Балтії та інших прифронтових держав. Незабаром також оголосить про скорочення військової присутності в Європі. Погрози Дональда Трампа щодо санкцій проти Росії теж виявилися «мокрим картоном».
США (цілком справедливо) наполягають, що Європа повинна взяти на себе провідну роль у протистоянні Росії. Але європейські країни, які витрачають найбільше на оборону (5 % ВВП або більше, як у випадку країн Балтії) найсильніше й постраждали від скорочення військової підтримки. Якщо не буде рішучої реакції на атаку на Польщу, багаторічному зобов’язанню США до колективної оборони Європи, схоже, світить неминучий кінець.
Натомість Америка тисне на своїх союзників. Табір Трампа розглядає Європу як конкурента, на якого слід накласти мита, і як джерело прикрої політики. У серпні Трамп застеріг: «Шануйте Америку і наші дивовижні технологічні компанії, інакше чекайте наслідків!». У квітні я спостерігав у Варшаві, як Трампів міністр енергетики Кріс Райт вразив місцевих можновладців закликом приєднатися до «Команди енергетичної свободи»: готовність відмовитися від відновлюваних джерел енергії тепер є випробуванням на лояльність.
Це не зовсім нове явище. Під час Холодної війни США відігравали роль сили у Західній Європі, а тут, у Великій Британії, сприяли поширенню дружніх голосів, протистояли комуністичній інфільтрації і протидіяли так званому (фінансованому Радянським Союзом) «руху за мир». ЦРУ також брало суттєву участь у зусиллях, спрямованих на послаблення радянського впливу у Східній Європі. Ліві обурювалися втручанню США. Я — ні. Американці дійсно часто були незграбними, підступними і цинічними. Але краще було бути частиною їхньої імперії, ніж радянської.
У той час, як ми в Британії готуємося до державного візиту Дональда Трампа наступного тижня, ситуація змінюється. Раніше США втручалися в нашу політику, щоб зміцнити нашу позицію. Тепер хочуть зламати нашу оборону. Передусім, це ідеологічне питання — запекла англофілія, покликана врятувати нас від культури woke, зеленого руху й ісламізації. Але ця риторика є здебільшого прикриттям для відвертого використання влади в інтересах американських бізнес-титанів. Компанії, що видобувають викопне паливо, хочуть експортувати свій скраплений природний газ. Технологічні гіганти з огидою ставляться до будь-яких спроб обмежити їхню владу шляхом регулювання конфіденційності даних, авторських прав і політичної реклами, а також захисту молоді від порнографії й інших зловживань. Проте регулювання енергетики і нових технологій має бути втіленням демократії, а не протидією їй.
Економічний вплив ЄС (потенційно) дає йому певний шанс протистояти цьому тиску. Після виходу з ЄС Британія сильно потерпає. Наразі ядерні й розвідувальні заходи моєї країни нерозривно пов’язані зі США. Без підтримки США наші амбіції щодо корисної ролі в європейській безпеці — просто фарс. Тепер надія в нас на те, щоб виграти час на повний вихід із ЄС, лестячи Трампу.
Це буде нелегко. «Світ навколо жорстокий, і Британія скоро дізнається, наскільки», — каже Філіпс О’Браєн, професор американського походження, який викладає стратегічні дослідження в Сент-Ендрюському університеті в Шотландії.
Щодо жорстокості, то досвід Чилі початку 1970-х років зараз видається моторошно актуальним. Прагнучи захистити свої інтереси, американська Міжнародна телефонно-телеграфна корпорація — тогочасний технологічний гігант — очолила спроби втримати марксиста Сальвадора Альєнде від влади, а потім профінансувала переворот, який повалив його 1973 року. То хто ж у нас стане спадкоємцями Піночета?