«Україно, Франція — з тобою!» – скандували кілька десятків активістів під стінами Національної Асамблеї Франції. До учасників мітингу, приуроченого до дебатів про конфіскацію заморожених російських активів, вийшла голова нижньої палати парламенту Яель Браун-Півет. «Існує абсолютна необхідність підтримати Україну, – заявила вона. – Парламент має сказати своє слово, саме тому ми сьогодні організували дебати, а також голосуватимемо, бо одна справа — висловлювати свою думку, а інша — ухвалювати конкретні рішення».
Пані Браун-Півет згадала, що не раз була в Україні, та навіть виступала в Раді. Вона поділилася спогадом про свою першу поїздку. «Ми їхали через Польщу, і зупинилися ненадовго в таборі з українськими біженцями. Я дивилася на дітей, які бавились з лего, як будь-які інші діти планети, їм було не більше трьох-трьох з половиною років. Але, на відміну від решти дітей світу, ці діти збирали зброю: револьвери, рушниці. Вони бавилися у війну. Я тоді подумала, наскільки війна має прямий, глибокий вплив на дітлахів. Я думала про те, що діти — перші жертви війни. Частину українських дітей вивезено, депортовано, і тут однозначно йдеться про воєнні злочини. І сьогодні, і завтра ми будемо на боці України. За тиждень я зустрінусь з українським спікером у Страсбурзі, у Раді Європи. Це дуже важливо — підтримувати зв’язок між нашими двома народами, щоб захищати наші спільні демократичні цінності».
Проте попри відкриту прихильність та підтримку голови Національних зборів, не всі народні обранці Франції так однозначно висловлюються на підтримку України. З-поміж впливових політичних опонентів варто відзначити лідера крайніх лівих, Жана-Люка Меланшона. Від сварки Трампа з Зеленським 28 лютого він розмістив на своєму блозі аж п’ять дописів, де закликає «будувати мир» за рахунок здачі українських інтересів.
«Перехід до воєнної економіки та перезавантаження ЄС — це була б катастрофа», – вважає він та закликає своїх прихильників «не підтримувати заклик президента Макрона». А що ж робити? «Почати роззброєння України та Росії», – пропонує Меланшон. Він вкорте закликає до «політики неприєднання», за форматом Холодної війни. «Ні Трамп, ні Путін», – виголошує Жан-Люк Меланшон, хоча насправді його політика — це Трамп+Путін.
Партія Нескорених, яку він очолює, розпочала цілу кампанію проти нової безпекової політики Макрона. За формою — це суцільний пацифізм, «щоб вкладати більше грошей у медицину та освіту.» За суттю — мова про підштовхування України до капітуляції на умовах Москви. «Макрон, ми не будем помирати за Україну!» – попереджають плакати крайніх лівих, котрі можна побачити на стінах будівель, на мостах та в підземках.
Крайні праві натомість обрали обачніший дискурс. «Сторінку Макрона буде перегорнуто за кілька місяців, – заявив молодий лідер Національного об’єднання Жордан Барделла з трибуни Європейського парламенту в Страсбурзі. – Через півтора року розпочнеться президентська кампанія, тож виклик для нас полягає в тому, щоб збудувати «епоху після Макрона». Це станеться дуже, дуже швидко. Тому завдання полягає в тому, щоб підготувати відновлення країни і переформатувати дипломатію».
Він вважає, що Франція цілком могла б стати самодостатньою в питаннях безпеки, якби вклала в свою оборону більші кошти. Росія «загрожує французьким інтересам», і «ніхто не знає, як далеко може зайти президент Путін», – визнає він. У той же час Жордан Барделла заявляє, що «хоче миру.» Яким чином його здобути? «Дипломатичним», – каже лідер французьких крайніх правих. Як і інші його однодумці в Європарламенті, Барделла систематично голосує проти резолюцій на підтримку України, або, в кращому випадку, утримується.
«Резолюція патріотів», яку Барделла представив цієї середи у Європарламенті, «засуджує російську агресію», «підтверджує солідарність з українським народом», але закликає «переглянути стратегію ЄС», зосередившись на дипломатії та припинивши постачати зброю в Україну. На обгортці – «підтримка», а за суттю — здача на поталу нападникові, як і у випадку із крайніми лівими.
Важко сказати, чи встигне Макрон за ті два роки, що йому залишилося керувати країною, втілити свої геополітичні проєкти. Згуртувати європейців на спротив російській загрозі, перейти на рейки воєнної економіки… Але в чому можна не сумніватися: опоненти чинного президента сплять та бачать, як вони опиняться при владі та зруйнують все, що збудував «попередник». Приклад Трампа надихає русофілів та євроскептиків не складати зброї й користуватись кожною нагодою, аби послабити європейську єдність. Справжня боротьба за свободу та гідність європейських народів лише починається.