Як повідомило видання Hrvatska radiotelevizija, 20 червня на 77 році життя померла Славенка Дракуліч, найвідоміша сучасна хорватська письменниця і журналістка, яка писала про югославські війни та підтримувала Україну.
Вона розпочала свою кар’єру журналістки, завершивши навчання з порівняльного літературознавства та соціології на філософському факультеті в Загребі. Писала для Start, Danas та NIN і широко впроваджувала феміністичні теми в публічні дебати. У 1984 році Славенка Дракуліч опублікувала свою першу журналістську книгу під назвою «Смертні гріхи фемінізму: есей з мудології» та вступила інтелектуальну дискусію з Ігорем Мандичем. Через три роки вийшов друком її перший роман «Голограми страху», і книга мала великий вплив у всій Югославії, бо в ній Дракуліч талановито ввела в сучасну літературу жіночий, автобіографічний дискурс.
На початку 1990-х років через політичну ситуацію, пов’язану з війнами в колишній Югославії, вона була змушена тимчасово залишити Хорватію та переїхати до Швеції. У 1992 році в журналі Globus вийшла суперечлива стаття без зазначення авторства, у якій п’ятьох хорватських письменниць, зокрема й Дракуліч, звинуватили в тому, що вони нібито виступають проти Хорватії, назвавши їх «відьмами». Авторка статті стверджувала, що ці письменниці недостатньо засуджували випадки зґвалтувань під час війни, які, за її словами, були частиною організованої військової стратегії боснійсько-сербських сил проти хорватів. Натомість вона вважала, що вони трактували ці злочини як насильство окремих невідомих чоловіків проти жінок, а не як цілеспрямовану політику. Після появи публікації Дракуліч почала отримувати телефонні погрози, а її майно зазнало пошкоджень. Через відсутність підтримки з боку колишніх друзів і колег вона вирішила виїхати з Хорватії.
На щастя, це не поклало край її кар’єрі, і в наступний період життя Дракуліч публікувала статті у провідних світових медіа та написала низку важливих документальних книг:
- «Як ми пережили комунізм і навіть сміялись» (український переклад — Київ: Yakaboo Publishing, 2019),
- «Вони б і мухи не скривдили» (Київ: Видавничий Дім «Комора», 2018),
- «Кафе “Європа”. Життя після комунізму» (Київ: Yakaboo Publishing, 2020),
- «Ніби мене нема(є)» (Київ: Видавничий Дім «Комора», 2020),
- «Війна всюди однакова» (Київ: «Човен», 2023),
- «Балканський експрес»,
- «Тіло її тіла»,
- «Байки про комунізм»,
- «Кафе “Європа”. Повернення. Як пережити посткомунізм» (Київ: Yakaboo Publishing, 2021).
Літературний критик, есеїст та лексикограф Велімир Віскович зазначає так: «Її книги перекладалися з Японії до Америки, і вони дуже часто досягали великих накладів — у Швеції, наприклад, від 50 до 100 тисяч примірників».
У своїх відомих романах Славенка Дракуліч майстерно висвітлювала жіночі долі, романтизуючи життя таких великих жінок, як:
- Мілева Айнштайн («Мілева Айнштайн: теорія туги». Тернопіль: Богдан, 2023),
- Дора Маар («Дора та Мінотавр: моє життя з Пікассо». Тернопіль: Богдан, 2024),
- Фріда Кало («Фріда, або Про біль». Тернопіль: Богдан, 2025).
З її відходом світова культура залишається без унікальної та визначної авторки, яка часто викликала гарячі дискусії та порушувала болючі питання.
Снєжана Банович, режисерка та театрознавиця, пише про неї так: «Мало що можна знайти в історії Славенки, якими вона не займалася, але які були важливими в соціальному та загальному сенсі, кожен завжди міг розраховувати на цей голос бунту».
Її мудрий жіночий голос і проникливий аналіз східноєвропейського життя — це те, що робило Хорватію впізнаваною в європейській, а також світовій культурі. Останньою виданою книгою Славенки Дракуліч стала «Чому я не навчилася готувати» у хорватському видавництві Fraktura.
