Дарка Гусяк належала до найближчого оточення Командира УПА. В підпілля вона потрапила разом із мамою: «Ліквідували господарку, кинули хату і пішли», – свідчила пізніше.
Спочатку, під виглядом переселенців, вони організовували конспіративні криївки для Шухевича. Пізніше Дарка виконувала різні спецзавдання: підробка документів та розвідувальні поїздки до Києва та Полтави. А взимку 1950 року навіть відвідає Москву – їй доручено простежити, на скільки пильно охороняється американське посольство.
2 березня 1950-го потрапляє в руки МДБ. При затриманні не встигла скористатися ані зброєю, ані отрутою, відтак довелося пережити всі тортури, на які були здатні радянські слідчі. «Спочатку відрізали косу. Знімали наручники і ними били по голові, що аж іскри з очей сипалися (колись думала, що це образне поняття, а виявилося, що справді сипляться). Били по вухах, по руках і ногах. Ноги були, як дошка до прання. Цигарки гасили до нігтів на руках. Затискали пальці у дверях. Били гумовими палицями й пасами… На додаток до цих тортур – зовсім не давали спати», – свідчила потім.
Це не допомагало розговорити зв’язкову Шухевича і тоді, через фанерну перегородку, відбувалося побиття матері. Останнім етапом тортур було випробування психотропними речовинами.
В записці до Шухевича «Нуся» (псевдо Дарки) з тюрми «на Лонцького» писала: «Мої дорогі! Майте на увазі, що я потрапила до більшовицької в’язниці, де немає людини, яка б пройшла те, що на мене чекає, і не зламалася. Після першої стадії я тримаюсь, але не знаю, що буде далі…».
Та Дарка Гусяк усе перетерпіла і вже до березня 1975 року місцем її проживання стануть Владімірскій централ і табори Мордовії. Двадцять з двадцятип’яти років Дарка відсидить у в’язниці, хоча максимальний термін ув’язнення в Радянському Союзі тоді становив 15 років.
Окрім неї у Владімірі утримували ще двох українок – зв’язкових Романа Шухевича – Катерину Зарицьку та Галину Дидик. Остання, в листі до Президії Верховної ради СРСР у 1971 році писала: «Якби ви могли уявити, що таке 25 років у тюрмі, особливо для жінки, то визнали б гуманнішим мене розстріляти».
В цей же час у Владімірській тюрмі відбуває вирок й генерал-лейтенант МДБ Павло Судоплатов. Той самий, що вбив Євгена Коновальця, закарпатського єпископа Теодора Ромжу, а також виявив місце перебування Шухевича. Його сусід по кімнаті, адвокат Боріс Мєньшагін, пригадував як одного разу йдучи з прогулянки тюремним коридором зустрілися з групою західних українок: «І Судоплатов зняв шапку й так низько поклонився. Ми подивилися. Він їх арештовував. Ну, він знав, пригадував, знав, що вони там знаходяться».
Читайте також: Батько наш Бандера. Як лідер ОУН став символом українського спротиву
Під тиском світової громадськості, останні роки тюрми буде замінено на табір.
«Десь в останні чотири роки нам трохи пощастило, – згадувала Дарка про себе та подруг. – Одеський публіцист Караванський передав через жінку на побаченні, а вона – дисидентам у Москві про наше табірне життя. І це якось попало аж до Парижа. Тоді комуністи всього світу критикували американське правосуддя – там засудили комуністів до смерті, згодом замінивши вирок на 25 років. А то вже до Москви посипалися листи зі всього світу від комуністів: чи це правда? Тут злякалися, що приїде комісія, і нас заховали в лікарні у спеціально збудованому житловому будинку. Кормили за табірним режимом. Тоді могли бути після роботи на повітрі вже скільки хотіли. Галина (Дидик – С.Л.) цілими днями збирала кульбабу і робила салат – так хотілося вітамінів».
В листах та посилках ув’язненим жінкам надсилали зернятка насіння, яких вони садили поруч бараку. Коли в табори потрапила нова генерація жінок – дисиденти, то їх вражали їхні квітники.
«Я мала два найсильніші враження: багато квітів, що їх відвоювали в адміністрації Дарка Гусяк і Катерина Зарицька та плекали їх, як немовлят, і вишивки скрізь: на вікнах і над грубкою в бараці, біля нар і на комірцях табірних смугастих суконок у всіх українок», – згадувала Надія Світлична про табір у Мордовії.
Після відбутого покарання Дарка Гусяк, якій заборонять проживати в Західній Україні, разом із Катериною Зарицькою поселиться на Хмельниччині. Оунівки не припинять націоналістичної діяльності, а КДБ не припинить переслідувань – сусідів змусять доносити на подруг, невідомі битимуть вікна, витоптуватимуть на подвір’ї квіти, погрожуватимуть через анонімні листи.
В 90-х роках, отримавши квартиру у Львові, Дарка Гусяк перетворила її на офіс Ліги Українських Жінок та склад націоналістичної літератури. В одному з своїх останніх інтерв’ю вона скаже: «Знаєте, я ніколи не жаліла про те, чим займалася. Навіть думки такої не припускала. Я ж могла… Я навіть тепер розумію, що якби написала покаянну заяву, я би того ж дня була на волі. Але того навіть на думці не було…».