2 червня на 94-му році життя відійшов у вічність відомий французький історик, історіософ, член Французької академії, автор фундаментального концепту «місця пам’яті» П’єр Нора (1931–2025).
Його праці, присвячені колективній ідентичності французів та наративній історії, стали наріжним каменем для багатьох подальших досліджень. Нора обґрунтував власну дослідницьку методологію, яка базується на взаємозв’язку пам’яті, ідентичності та реального й символічного простору.
«Визнаний класик історії пам’яті, упорядник “місць пам’яті” і постать, що виразно розчарувалась спробами неупередженого погляду на минуле», — характеризував його історик Володимир Маслійчук.
Читайте також: Війна як місце пам’яті
Читайте також: У 1980-х роках П’єр Нора ввів у науковий обіг поняття «місця пам’яті» (lieux de mémoire), яке стало ключовим для розуміння того, як суспільства конструюють своє минуле. Ці «місця» — це не лише фізичні локації, а й символічні конструкти (події, постаті, об’єкти, зображення, пісні), що слугують точками збирання колективної пам’яті та ідентифікації. Він показав, що в умовах модернізації та руйнування «природних» способів передачі пам’яті (через родинні та локальні зв’язки), держава та суспільство починають активно створювати такі «місця» для «зшивання розриву часу», особливо після травматичних подій, як-от Перша світова війна.
Ідеї Нора викликали бурхливі дискусії — від щирого захоплення до нестримного обурення, — адже він не лише пояснив механізми формування колективної пам’яті, а й критикував «мертву серйозність» та лицемірство офіційних церемоній. Він наголошував, що влада часто використовує місця пам’яті як інструмент ідеологічного контролю, обмежуючи множинність інтерпретацій минулого. Водночас Нора визнавав, що місця пам’яті можуть еволюціонувати, включаючи не лише героїчні наративи, а й теми відповідальності за минуле.
«Місця пам’яті — це й «точка збирання» колективної ідентичності, і дзеркало ціннісних стратегій суспільства», — зауважила кураторка платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» Оксана Довгополова.
П’єр Нора часто виступав на найчутливіші теми новітньої французької історії, починаючи з Алжирської війни. У 2007 році він став президентом асоціації «Liberté pour l’Histoire», яка захищає свободу слова істориків від політичного втручання.
Концепції П’єра Нора, втілені в його багатотомних колективних дослідженнях, відкрили нову сторінку у філософії пам’яті — як у теоретичній сфері, так і в практиках публічної меморіалізації. Його magnum opus став основою для формування нових підходів до розуміння спадкоємності, ідентичності та меморіалізації історії, зокрема і в контексті України.
Читайте також: Подорож втраченим, але не забутим: «Контурні карти пам’яті»
Спадщина П’єра Нора продовжуватиме впливати на те, як ми осмислюємо минуле та його роль у формуванні сучасних ідентичностей, а його концепція «місць пам’яті» залишається надзвичайно продуктивною для аналізу складних взаємин суспільства з історією.
Читайте також: Ландшафти пам’яті: як мистецтво говорить про Голокост і сучасну війну мовою природи