Як повідомляє Королівська іспанська академія, у неділю у віці 91 року у своєму сільському маєтку у Вімбоді, Конка-де-Барбера, помер Луїс Гойтисоло, уродженець Барселони, останній представник династії письменників, які оновили сучасну іспанську прозу. Одним з його найвідоміших літературних проєктів була монументальна тетралогія «Антагонізм» (1627 сторінок в одному томі в англійському перекладі) – утворена томами «Перерахунок» (1973), «Від зелені травня до моря» (1976), «Гнів Ахіллеса» (1979) та «Теорія пізнання» (1981) — яка охоплює період від Громадянської війни до пізнього франкізму та стала літературною віхою для прози 1970–1980-х. Його постійний пошук нових літературних територій приніс йому Національну премію з іспанської літератури у 2013 році та такі визнання, як Національна літературна премія у 1993 році за «Статуї з голубами».
Обкладинка першого роману Луїса Гойтисоло Las afueras, 1958
З моменту виходу своєї першої книги у 1958 році Луїс Гойтисоло зарекомендував себе як один із найвидатніших письменників XX та XXI століть. Народившись у 1935 році, він у дитинстві пережив Громадянську війну (1936–1939), а згодом — тривалу диктатуру Франсіско Франко (1939–1975), й обидві з цих подій залишили на ньому глибокий особистий слід: його мати загинула в 1938 році під час бомбардування Барселони в день його триріччя; а в молодості він провів деякий час у в’язниці за участь у антиурядових акціях, організованих Комуністичною партією. Він був молодшим з п’яти дітей у сім’ї, в якій двоє його братів теж стали письменниками — Хосе і Хуан Гойтисоло, й останній більше відомий в Україні, виходило навіть кілька його книжок українською.
Як зазначає літературознавиця Памела ДеВіз, «Антагонія» — це амбітний проєкт у багатьох сенсах. Головною метою твору є дослідження того, як люди завдяки своїй творчій силі стають життєво важливою та активною частиною Всесвіту. Назва твору походить від грецького слова, яке автор визначає як вічну боротьбу між тим, що існує, і тим, чого не існує. Те, що щось не існує в матеріальній формі, ще не означає, що воно не має власної сили та могутності. Через свої сюжетні лінії та підсюжети «Антагонія» зосереджується на напрузі, що виникає внаслідок дії цих сил, та на її впливі на життя персонажів і цивілізацію загалом.
Перша частина циклу, «Перерахунок», починається як біографія головного героя, Рауля Феррера Гамінде, життя якого містить чимало автобіографічних деталей із життя Гойтисоло. З дитячої точки зору він стає свідком Громадянської війни та її наслідків. Його мати гине під час бомбардування в ході війни, а батько зазнає фінансових труднощів і стає песимістом. Молодий Рауль мусить адаптуватися до суворих вимог жорсткої католицької школи, яка вселяє у своїх учнів почуття провини та страху, щоб ті зрозуміли цінності церкви та держави.
Ні церкві, ні державі не вдається переконати Рауля, що їхні цінності є чимось більшим, ніж лицемірними та егоїстичними, і, бувши молодими студентами університети, він та його друзі вступають до Комуністичної партії, сподіваючись змінити Іспанію на краще. З часом ця ілюзія розвіюється, і Рауль поступово відокремлюється від партії. Однак поліція стежить за діяльністю групи і врешті-решт заарештовує Рауля та кількох його друзів. Його відправляють до в’язниці, де, попри жорстоке поводження й ізоляцію, він переживає прозріння щодо свого життя: починає розуміти, що жив у брехні, намагаючись відповідати очікуванням усіх інших. Єдиний, кому він не був вірним, — це він сам. Перебуваючи у в’язниці, він починає працювати над романом, який стає «Перерахунок». В кінці роману, коли Рауль приймає свою потребу писати як засіб розуміння власної ідентичності та місця у Всесвіті, оповідь змінюється з біографічної точки зору від третьої особи на автобіографію від першої особи, що сигналізує про його дозрівання як особистості та письменника/творця.
Сюжет ніколи не є найважливішим аспектом прози Гойтисоло. Стиль «Перерахунку» — бароковий, що характеризується багатьма структурними складнощами й акцентом на важливих символах і метафорах, що проходять крізь всю «Антагонію». Кожен з дев’яти розділів зосереджений на ключовому епізоді в житті головного героя, а потім одночасно повертається назад і дивиться вперед на інші події, пов’язані з ним. Ці події стосуються ширших тем, таких як роль церкви, сім’ї та інших політичних і соціальних інститутів. Автор використовує сатиру та пародію, щоб викрити лицемірство риторики, яку використовують ці інституції, намагаючись переконати громадськість прийняти та дотримуватися їхньої точки зору. Зрештою, для Рауля єдина правда — це його творчість. Він повинен довіряти цьому, щоб воно привело його до розуміння життя.
Англійський переклад «Антагонії»
Друга книга «Антагонії», «Від зелені травня до моря», продовжує використовувати оповідача від першої особи з кінця «Перерахунку». Зараз Рауль перебуває в Лас-Росас, невеликому прибережному містечку, зі своєю дружиною, намагаючись відновити свій невдалий шлюб. Вони спілкуються з незвичайною та декадентською групою друзів, переважно з вищого класу. Рауль веде серію нотаток та коротких уривків, які відображають його роботу над романом. Різні рівні історії обертаються навколо сприйняття Раулем своїх стосунків з дружиною та їхніми друзями, а також вигадок, які він створює, що виникають з цих сприйняттів. Межі між «справжньою» історією Рауля та його вигаданого двійника Рікардо часом розмиваються, і стає важко ідентифікувати голос оповідача.
Заключний розділ — це фантастична, схожа на сновидіння морська подорож, у якій персонажі з минулого та майбутнього, вигадані та реальні, з літератури, історії та фільмів потрапляють до центру Землі, де, хай як парадоксально, бачать усі простори небозводу. Потім вони подорожують космосом і нарешті повертаються до човна, на якому розпочали свою подорож, але він перекидається. Усі на борту гинуть, крім єдиного, хто вижив, якого спочатку ковтає, а потім викашлює кит, і так людина рятується. Рауль уявляє цю історію як притчу про необхідність здійснити небезпечну внутрішню подорож, щоб визначити свою справжню природу.
Третя частина «Антагонії» — «Гнів Ахілла». У цій книзі Рауль Феррер Гамінде є другорядним персонажем, а оповідачкою стає його кузина, Матильда Море. Як персонаж, Рауль не є чітко визначеним чи реалістичним. Він існує в книзі здебільшого як інтелектуальна сутність. Ця книга зосереджена на ролі читача як співавтора в актуалізації тексту: Матильда читає та коментує роботу Рауля та свій власний короткий роман.
Заключна книга «Антагонії» — «Теорія пізнання». Ця завершені нотатки, що складають «Від зелені травня до моря». Книга має дві титульні сторінки, одна з яких вказує на те, що автором є Луїс Гойтисоло, а на іншій стоїть ім’я Рауля Феррера Гамінде. Вона поділена на три частини, кожна з яких має свого власного оповідача.
«Теорія пізнання», як кульмінаційна частина «Антагонії», поєднує багато деталей, що стосуються сюжету, персонажів і місця подій, що повторюються впродовж усієї тетралогії. Їхнє повторення робить їх менш значущими в деталях, звільняючи читача зосередитися на значенні, що стоїть за ними: що людина повинна бути сміливою в пошуках ідентичності, незалежно від етапу життя, і що творчість має велике значення для поєднання людей з більшим Всесвітом, частиною якого вони є. І частиною якого у цю неділю став сам Луїс Гойтисоло.
