Полтава під ударами: боротьба за життя.

3 вересня окупанти поцілили в полтавський інститут, внаслідок атаки загинуло 58 людей, а 328 отримали важкі поранення. Крики про допомогу, тіла, кров і біль — щохвилини рятувальники діставали постраждалих з-під завалів, а медики намагалися їх урятувати.

Не вперше росіяни завдали ракетного удару по місту. За останні пів року відомо про п’ять масштабних прильотів по Полтавському району.

---

Повномасштабне вторгнення триває третій рік. Ворог веде війну на знищення, і йому не важливо, куди прилетить ракета: у цивільну, критичну чи військову інфраструктуру. Повторні сигнали тривоги часто не дають змоги дістати постраждалих з-під завалів.

З 24 лютого 2024 року повітряна тривога пролунала майже три тисячі разів у Полтавській області. У статті згадаємо про найбільш масштабні удари по Полтавському району, про дні, які навічно закарбуються в памʼяті міста.

03.09.2024

3 вересня. Девʼята година ранку. Звук ракет над містом. Вибух. Потім ще один — гучніший. Над Полтавою здіймається дим, швидкі одна за одною виїжджають рятувати людей.

Дві балістичні ракети влучили по території навчального закладу Інституту звʼязку й сусідньої лікарні. Вибух пролунав через дві хвилини після оголошення повітряної тривоги. Тільки 2–3 хвилини, щоб дістатися укриття. На місце удару одразу приїхали рятувальники.

Протягом години після трагедії тривога лунала кілька разів, росіяни просто не давали змоги врятувати людей, які залишилися під завалами будівлі.

До місця також дісталися медики й волонтери батальйону «Госпітальєри».

«Їду на дим, розумію, де це. Повертаю до воріт і бачу, як просто купа тіл лежить. Я на адреналіні забуваю машину на ручник поставити. Вибігаю з машини, вона в мене котиться. Я її зупиняю. Чим далі ми йшли, тим більше поранених бачили. На одній людині можна було побачити три турнікети», — розповів Ігор Шафарчук, волонтер батальйону «Госпітальєри».

Тіла, крики болю й запах смерті. Тоді час зупинився, бо кожна хвилина була шансом урятувати чиєсь життя.

«ДСНС і військовики виносили тіла з розбитого будинку й подвірʼя під дерева, де сам собою організувався сортувальний пункт. Щохвилини приносили когось ще живого, щохвилини ми бігали від одного до іншого й накладали турнікети. У людей по три ампутації — це 3–4 турнікети на одну людину», — на своїй сторінці в інстаграмі написав Ігор Ткачов, медик батальйону «Госпітальєри».

Серед хаосу й криків вдалося схопити очима зворушливу картину: дівчина біжить у напрямку місця прильоту з думками «Чи живий мій батько?». Бачить тата, обіймає та починає плакати.

Швидкі не встигали, з-під завалів постійно діставали поранених людей.

Медик Ігор Ткачов був очевидцем, як потерпілих почали вантажити в старий величезний ЗІЛ і транспортувати через усе місто до лікарень. Деякі помирали на шляху. За годину лікарні були заповнені, залучали медиків усіх профілів. За перші 24 години у лікарнях померло 14 людей.

Головний лікар Полтавської обласної лікарні Григорій Оксак поділився розповіддю одного з поранених, якому надавали допомогу: «Молодий хлопець, мабуть, більш як двадцять років, ізольована нейротравма, вдавлений перелом черепа, без свідомості. Уже після операції я питаю: “Розкажи, що ти чув, що бачив”. Він відповідає: “Одразу свист, шум, я розумів, що треба впасти, але не зреагував. Це було дуже швидко”».

Операційні сестри плакали, коли бачили таку кількість постраждалих. Кожен лікар і медична сестра відчували біль, проте в лікарнях не було паніки: кожен знав, що робити.

Це все відбувалося на очах мешканців, будинки яких розміщені зовсім поряд з Інститутом зв’язку.

«Я поливала квіти, і мені почувся гул, свист. Вибух, два вибухи: один меншої сили, другий — більшої. І я після першого зрозуміла, що потрібно кудись тікати, і сховалася в куток, закрила голову руками. Посипалося скло мені на спину, плечі, голову. Плачу було дуже багато. Перших загиблих складали кудись у машину. Дуже прикро й шкода молодих хлопців. Страшно було не тоді, коли посипалося скло на голу спину, а коли я вийшла з двору й побачила, що відбувається в епіцентрі прильоту», — розповіла місцева жителька Ніна Орлеан.

Наступного ранку вулиці були майже пусті, під вікнами на землі поодиноко лежали купи битого скла. Балкони без вікон, вікна без скла — мешканці намагалися заліпити отвори плівкою.

На лавці біля пошкодженої багатоповерхівки сидів чоловік, який ще вчора міг втратити матір: «У кімнаті сидів на той момент. Мати на кухні сиділа з іншої сторони, там, де вибух був. У мене така стояла інсталяція з банок на вікні, я нещодавно консервами закупився. Її банки врятували, коли полетіло скло, я думав, пів голови немає», — з усмішкою розказав місцевий житель Ігор Пчолкін.

Ближче до опівдня люди почали збиратися, щоб отримати допомогу від волонтерів. Біля місця прильоту розмістили кілька наметів, де можна було взяти їжу. Полтавські бізнеси привозили до пункту різні страви, запаковані в контейнерах. Тоді відчувалася величезна згуртованість і дух полтавців, які готові були віддати останні сили, щоб допомогти іншим. Молоді волонтери, які не спали вже понад добу, готували каву й чай постраждалим. Поряд, просто на землі, лежали кілька рятувальників і намагалися відсапатися.

Три доби тривали рятувальні роботи. Першого дня щогодини збільшувалася кількість поранених і загиблих, на 21:00 9 вересня кількість загиблих — 58, поранених — 328. Рятувальники працювали вдень і вночі, коли зʼявлялися кілька годин на сон — лягали на землі поряд завалами. Усього було залучено 79 працівників ДСНС.

Це було не вперше, коли росіяни жорстоко обстрілювали місто й тероризували жителів Полтави. Пригадаймо дні, коли окупанти завдавали тяжких ударів по місту й околицях.

07.09.2024

7 вересня війська рф обстріляли приватні будинки в Полтаві. Від кількох будинків не лишилося майже нічого.

«Усе розбилося. Найменше постраждала ванна кімната, якраз я туди сховалася. Якби сиділа й дивилась телевізор, то вся була б у склі. Я недочуваю, але вибух був миттєвий. Чоловік сидів у кімнаті увесь в крові, пошкоджена права сторона обличчя, нога — згадала про страшну ніч жінка, у якої постраждав будинок. — Стільки прожили, а тепер на старості нічого не маємо», — плачучи, бабуся показувала жахливі наслідки від удару.

Внаслідок ракетного обстрілу до лікарні звернулися двоє людей у некритичному стані. Когось урятувала ванна кімната, комусь пощастило бути не вдома.

17.06.2024

17 червня о 14 годині росіяни завдали ракетного удару по Полтаві. Ракета Х-59 влучила в мікрорайон Браїлки. Вибухова хвиля вибила 1000 вікон, уламки від ракети пошкодили сотні квартир. Також постраждав дитсадок. У небі видно було величезний стовп диму. Горіли гаражі та автівки. Щойно мешканці відійшли від шоку та вийшли надвір — знову пролунала повітряна тривога, загроза повторного удару.

«Ти уявляєш, біля мене скло лежало поруч. Буквально 30 сантиметрів», — розповіла літня жінка, яка в момент вибуху перебувала у своїй квартирі.

Постраждало 22 людини, з яких 9 дітей. У під’їздах вибило двері, розбилися вікна й балкони. Люди залишалися спати вночі з вибитими вікнами, щоб убезпечити домівки від мародерів. Удар пошкодив електролінії, 53 тисячі мешканців залишилися без електропостачання й газу: «Газу не було, вчора о третій годині дали».

Протягом першої доби комунальники, волонтери й місцеві намагалися самостійно привести територію до ладу: збирали скло, уламки боєприпасів, спилювали пошкоджені дерева, розчищали завали в гаражах і забивали фанерою вікна, аби хоч якось спати вночі.

09.06.2024

9 червня росіяни обстріляли житлові будинки в Полтаві. Влучили в приватний будинок. Від нього залишилися тільки обгорілі шматки стелі, зруйновані вщент стіни й купа речей, які нагадували про колись щасливе життя подружжя. Через годину рятувальники вже закінчили гасити пожежу. З-під завалів їм вдалося дістати жінку, яка була в тяжкому стані. Сім’я працювала на подвір’ї, жінка зайшла в будинок перепочити. Саме в цей момент стався вибух. Далі — безвихідь, через пожежу чоловіку довелося чекати на рятувальників і спостерігати, як поступово зникає його дім. Жінку одразу госпіталізували до лікарні. Попри те що лікарі до останнього боролися за її життя, постраждала померла наступного дня після прильоту.

«Перебував удома з дитиною, почув свист. Думав, що це літак. Не встиг голову підняти — вибух. Знайомого будинок повністю зруйнований, ущент. Йому пощастило, що не в будинку був, а на городі», — розповів місцевий житель, який товаришував із загиблою.

Вибуховою хвилею пошкодило сусідні будинки. У них проживали переважно люди поважного віку. Вибило двері, вікна, замки, в одному з будинків знесло частину стелі.

08.04.2024

8 квітня близько 21 години росіяни вдарили крилатою ракетою по селу Супрунівка. На ранок 9 квітня на місці прильоту пахнуло обгорілими шматками металу. Знову купи скла, розірвані речі й розгублені люди, які до того часу оговтувалися після нічного жахіття. Російські війська вдарили по двоповерховому сімейному гуртожитку, у якому проживали близько 30 людей. Внаслідок обстрілу одна людина загинула, 16 — поранені.

«Лягла на ліжко, бо я хворію дуже. І буквально через десять хвилин у квартирі вибух. Я одразу зрозуміла, що це ракета, і посипалося скло. Вибухи, крики — тут відбувалося просто щось страшне. Немає пів будинку одного, другого, третього. Навколо будівлі, машини — усе розбивалося», — так описували місцеві страшну ніч.

Вибуховою хвилею в багатоповерхівках підняло дах, вибило вікна й балконні рами. Загалом ракета пошкодила близько 10 багатоповерхівок і 20 приватних будинків. У той час як молоді люди намагалися самотужки відремонтувати будівлю, закривали віконні отвори, вставляли вибиті двері, прибирали уламки, пенсіонери були в розпачі: багато з них вже давно жили наодинці й отримували мізерну пенсію. Комунальники кілька днів працювали поза графіком, щоб допомогти потерпілим привести територію до ладу.

Для полтавців сигнал повітряної тривоги не просто фон життя. Це звук, який нагадує про тероризм росіян. Загроза ракетного обстрілу — і ти не знаєш, чи пощастить сьогодні врятуватися, чи не зруйнує клята ракета рідний дім, у якому все пахне спогадами, чи візьмуть слухавку рідні після нищівного звуку вибуху.

Прибувши на місце прильоту, бачиш, як усі люди жертвують останнім заради інших. У ці моменти, попри біль і втому, у серці відроджується почуття віри, що українці зможуть подолати це випробування.