Експерт Центру європейської політики Роза Балфур відповіла на питання ствердно.
«Існує багато прикладів поліпшення координації між інституціями ЄС, – пояснила експерт, – об’єднання розумових потенціалів для розробки ‘комплексних підходів’, а також більше історій успіху, таких як прорив у переговорах між Сербією та Косовою».
Та все ж, на думку Балфур, потенціал ЄС залишається значною мірою нереалізованим: «Налагодження системи зовнішньої політики є важливим, – пише Балфур, – але воно не повинно призводити до самовдоволення. Метою зовнішньої політики мають бути зміни світу на краще».
Фахівець Польського інституту міжнародних відносин Родерік Паркс порівняв цьогорічну зовнішню політику ЄС із джазовою імпровізацією – «безладною та негармонійною, з нечіткими складовими частинами».
«У першій половині 2013 року відносини між ЄС та Сполученими Штатами, Туреччиною, Сирією та Єгиптом не тільки зазнали несподіваних поворотів, але й набули характеру півтонів», – пояснив Паркс. Проте, прогноз експерта є оптимістичним: «Можливо, незабаром ми станемо свідками періоду інтенсивних інновацій та поліпшень зовнішньої політики ЄС».
Голова іспанської фундації Real Instituto Elcano Чарльз Пауел не відзначив суттєвих змін зовнішньої політики Євросоюзу на краще. Причиною такої стагнації він називає економічну кризу, що «абсорбує» надмірну кількість часу та енергії, які можна було б присвятити іншим галузям політики.
Значним зовнішньополітичним успіхом Союзу у 2013 році Пауел вважає посередництво у підписанні квітневої угоди між Сербією та Косово, яка відкрила Белграду двері для переговорів щодо можливого членства у ЄС. З іншого боку, політика Євросоюзу на Близькому Сході та в Північній Африці у 2013 році стала, на думку Пауела, розчаруванням.
Редактор видання Global Europe Morning Brief Ульріх Шпек назвав три регіональні «виклики», з якими Союз має справу: Схід, Південь та Південно-Східну Азію.
«На Сході, – пише Шпек, – Європа повинна порозумітися з автократичною Росією. ЄС повинен співпрацювати там, де потрібно, однак, в той же час, утримувати тиск з метою встановлення миру та економічного розвитку. У Східній Європі та на Південному Кавказі, ЄС має заохочувати та підтримувати прогрес ліберальної демократії, навіть якщо це не задовольнятиме президента Владіміра Путіна, який надає перевагу угоді з автократичною елітою».
«На Півдні, – продовжує експерт, – ЄС повинен збудувати широкий альянс зі Сполученими Штатами, Туреччиною та іншими регіональними акторами, аби підтримати стабільність на Близькому Сході та (наскільки це можливо) зупинити військові дії у Сирії, і підтримати суспільство на шляху до перебудови арабської політики шляхом масового залучення до неї населення».
«У Південно-Східній Азії, – завершує Шпек, – європейці повинні розширити свій фокус: від суто економічного до політичного, та від співпраці лише з Китаєм до охоплення усього регіону».