Єжи Гашчинський у своїй колонці «Скільки можна заперечувати геноцид на Волині» на сторінках консервативної польської газети Rzeczpospolita пише про бачення Волинської трагедії представниками різних партій та груп польського політикуму. «Найважливіші партії в Польщі під час свого врядування висловлювали схожі погляди щодо відповідальності українських націоналістів за злочини на Волині та неприйнятність Степана Бандери для Європи. Дивно, що не можуть знайти спільної мови, коли одні при владі, а інші в опозиції», — пише Гашчинський.
Автор пояснює, що цю його думку спровокували коментарі стосовно того, що президент Анджей Дуда сам ушанував пам’ять жертв на Волині. Його український колега президент Петро Порошенко в той час перебував у польському селі Сагринь, що в Люблінському воєводстві, де 10 березня 1944 року Армія Крайова разом із польськими сільськими батальйонами знищила, за різними даними, від 800 до 1240 українців, серед них близько 100 дітей (польська преса подає дані від 100 до 800).
Цю рефлексію можна також віднести й до реакції на критику представниками опозиційної нині «Громадянської платформи» історичної політики нинішнього уряду партії «Право і справедливість». Зокрема, напередодні відзначення роковин екс-прем’єр Польщі та колишній голова «Громадянської платформи», а сьогодні голова Європейської ради Дональд Туск закликав Україну та Польщу до «солідарності», бо лише вона «може вберегти нас від повернення трагічної історії минулого». Цей коментар охоче критикували на польських правих сайтах.
Читайте також: Три підводні камені Волинської трагедії
Сам Гашчинський далі розвиває звичну для нинішньої польської історичної політики думку про «вигадки щодо симетричності» подій польсько-українського конфлікту: «І якою має бути спільна позиція? На Волині був запланований геноцид польського населення, а помста українцям не є рівнозначним злочином. Немає симетрії, вона рідко трапляється під час кривавих конфліктів. Спроби українських політиків на чолі з президентом Петром Порошенком домогтися симетрії треба спільно й ґречно припиняти», — вважає Гашчинський.
Він також наводить аргумент про те, що непорозуміння між Польщею та Україною не на часі через російську агресію проти України: «Підтримка України в боротьбі з московським агресором має навіть більший вимір, коли виходить від держави, яка не згодна з прославлянням Києвом злочинців, відповідальних за геноцид на Волині», — пише оглядач Rzeczpospolita.
Колонка Яґенки Вільчак «Історія в руках політиків — смертельна зброя» на сайті ліберального тижневика Polityka відображає протилежне бачення відносин Польщі та України в питаннях історичної пам’яті, зокрема в контексті Волинської трагедії. Авторка, зокрема, критикує канцелярію польського президента за те, що не вдалося домовитися ані про спільний візит на Волинь польського та українського президентів, ані навіть про зустріч Дуди та Порошенка.
Цитуючи промови обох президентів, Вільчак зазначає, що звучать вони схоже, проте до порозуміння ще далека дорога. Оглядачка зауважує, як по-особливому Польща підтримувала європейські прагнення України, але й наполягає на одному важливому для польського політикуму та суспільства факті: «Однак ми не можемо примиритися з тим, що Україна має власну історію та право вибирати власних героїв. Ми не можемо нічого зробити, що серед них, зокрема й на чолі, Бандера та Шухевич. Ми не маємо на те впливу, і треба цю правду взяти до уваги. Хоч ці герої можуть і не сподобатися нам. І навпаки: українці не приймають, що для поляків Волинь — це вбивство, різанина невинних сусідів, вчинена націоналістами етнічна чистка, що ОУН та УПА є не борцями проти комунізму й за свободу України, а вбивцями польських жінок, дітей та людей похилого віку. І що це не було непорозуміння між сусідами, як хотіли б представити Волинську трагедію деякі українські історики та пропагандисти. Ми не розуміємо, чому вони ставлять пам’ятники вбивцям і шанують їхні досягнення. Вони не розуміють, що ми не розуміємо їхньої уваги до цих персонажів», — пише Вільчак.
Читайте також: Як Волинь дійшла до 1943-го…
Напередодні офіційного відзначення 75-х роковин Волинської трагедії 11 липня з’явилася також стаття журналіста Павла Вронського на сайті Gazeta Wyborcza із заголовком «Відвертаємося від України. ПіС поховала доктрину Єжи Ґедройця». Вронський пише, що і Дуда та Порошенко є заручниками «історичної політики гідності». «Україна, яка веде війну з Росією, помістила в пантеоні героїв людей, відповідальних за злочини проти поляків. Політики ПіС є заручниками політики «вставання з колін», «війни за правду» та тиску кресових кіл», — пише журналіст. Він проводить паралель між подіями з різницею у 12 років, коли президенти Ющенко й Качинський разом ушанували пам’ять польських та українських жителів села Павлокома. А от недільні події, коли президенти Дуда та Порошенко окремо вшановували пам’ять українських і польських жертв, на його думку, показують, як Україна та Польща віддалилися одна від одної. «Заяви двох президентів насправді демонструють, що вони розуміють, наскільки погана та роль, яку вони грають, і наскільки через криваву історію обидві країни віддаляються одна від одної», — пише Вронський.
На думку оглядача, останніми роками українська та польська політики крок за кроком ставали заручниками радикалів з обох сторін. Сюди він зараховує і українське законодавство щодо діяльності УПА, і резолюцію про геноцид на Волині, і «дурну поправку ІНП, що зрівнює злочини українських націоналістів зі злочинами гітлерівських нацистів», ухвалені в Польщі. Наслідком цієї ситуації є те, що «історичний діалог між Польщею та Україною, який повільно відбувався протягом років, завмер».
Вронський також повертається до доктрини польського публіциста Єжи Ґедройця про те, що лише незалежна Україна дає гарантії незалежності Польщі, й у зв’язку з нею запитує: «На що може розраховувати Польща, перебуваючи в конфлікті з Європою, у непорозумінні з Україною, заглиблена в «розпам’ятовування» власних ран, вимагаючи поваги?».
Його відповідь — це коментар батька польського прем’єра Матеуша Моравецького Корнеля російським ЗМІ, де той просить про «жест доброти» Владіміра Путіна.
Читайте також: Зрозуміти Польщу
Отже, на думку Вронського, у такій ситуації Польща може розраховувати хіба що на «жест доброти» Путіна.
На сайті правого тижневика Do Rzecy з’явилася колонка журналістки Анни Пйотровської під назвою «Нас не вчили про Волинь», де вона пише, що нарешті настав час, коли представники польської влади «називають своїми іменами злочини, вчинені українськими націоналістами проти населення колишнього прикордоння Речі Посполитої».
За словами журналістки, вона пише свій текст як представниця покоління, вихованого у вільній Польщі. «Покоління, чиї вчителі більше не боялися говорити про «катинську різанину» та розповідати про неї в школах. Але також покоління, якому в тій самій польській школі не дали дізнатися про геноцид, вчинений українцями проти поляків, які жили на території Східних кресів. Нам не дали почути про самі креси, про Вільнюс, Львів, про наших однолітків за кілька десятиліть до того, про героїчних Орлят, які пішли в бій за польський Львів», — пише Пйотровська і додає, що «кресові середовища» нарешті дочекалися дня, коли представники влади не говорять про «події на Волині», а називають «речі своїми іменами — геноцидом».
Консервативна газета Rzeczpospolita також оприлюднила результати опитування, яке 10–11 липня на замовлення видання провела серед поляків компанія SW Research. «Майже три чверті респондентів вважають, що різанину на Волині слід називати геноцидом, 9% проти цієї думки. Кожен п’ятий респондент (19%) не мав однозначної позиції з цього питання», — пише видання. Також зазначається, що частіше твердження, що події на Волині 1943 року були «геноцидом», підтримували поляки віком 50 років і старші (78%), люди з найнижчим рівнем освіти (75%) та чистим доходом менш як 1000 злотих (77%).