Коли у 2004 році Польща вступила до Європейського Союзу, його старожили, за словами польського депутата Європарламенту Рафала Тшасковського, боялися, що вона стане «небезпечною, як Іспанія, і нахабною, як Франція», а до того ж шукатиме зручних виходів, як Британія. Через 10 років вони готові узяти свої слова назад. За допомогою щедрого фінансування ЄС Польща стала економічним і політичним зразком для решти країн клубу. Її зростання додало за останніх 10 років майже 50%, а загалом їй пощастило уникнути скочування до популізму чи авторитарності, якого зазнали деякі інші члени ЄС. Тож минулого тижня Дональд Туск, за прем’єрства якого у 2007–2014 роках країна досягла значної частини цих успіхів, цілком заслужено став першим політиком «нової Європи», що обійняв одну з найвищих посад у ЄС. Як президент Європейської ради, котра об’єднує керівників урядів європейських країн, саме Туск має забезпечувати співпрацю 28 лідерів, між якими часто виникають розбіжності й суперечки.
Польща близька до суті багатьох проблем, що стоять перед ЄС: від відновлення зростання до російської загрози в Україні та питання потенційного виходу зі спільноти Британії. Інколи це зумовлено обставинами: Україна – сусідка Польщі, а Сполучене Королівство – головний пункт призначення її заробітчан. Але це свідчить і про зрілість польської дипломатії. На початку Варшава займала частіше оборонну чи суто ділову позицію, пов’язану зі своїм правом голосу в ЄС або відкриттям закордонних ринків праці. Цей підхід проявляється подеколи в суперечках довкола розподілу фінансування, від якого виграють одні, але програють ініші, як-от у питаннях бюджету Євросоюзу або ж політики запобігання кліматичним змінам (коли зазвичай проявляється давній розкол між Заходом і Сходом Європи). В обох випадках поляки домовилися з користю для себе: про більше фінансування від ЄС і пільги в царині екології.
В інших сферах вони теж навчилися майстерно загортати дипломатичні ініціативи у європейську упаковку. Східне партнерство – у кінцевому підсумку невдала спроба перевести пострадянських сусідів ЄС (як-от Україна) на європейську орбіту, не обіцяючи їм членства, – було продуктом дивного, але плідного союзу між Польщею та Швецією. Згодом винахідливий польський міністр фінансів Матеуш Щурек запропонував інвестиційний план вартістю €700 млрд ($870 млрд) – абсолютно необхідний стимул для проблемних держав Європи. «Сусідські прикрощі відгукнуться в нас», – зауважує він: ЄС купує 75% польського експорту.
Польща навчилася вправно маневрувати між різними групами країн. «Вишеградський клуб» (Польща, Чехія, Угорщина і Словаччина) безнадійно розколотий російським питанням, але монолітний у тому, що Брюссель повинен виділяти більше фінансування. «Веймарський трикутник» (Франція, Німеччина та Польща) ставить Варшаву нарівні із традиційними локомотивами ЄС, навіть якщо її значення радше символічне, ніж реальне. Відносини з Німеччиною особливо міцні й базуються на двох засадах: визнанні важливості контролю за фінансами та бізнес-зв’язках, які перетворили польські компанії на важливих постачальників для виробників ФРН.
Крім зближення з Німеччиною своїм проникненням до серця Європи Польща завдячує головно успіхам в економіці. Як безперестанку нагадують польські депутати Європарламенту, вона була єдиною країною ЄС, що не сповзла в рецесію під час фінансової кризи; це економічне досягнення дало їй незліченні політичні дивіденди. За словами колишньої депутатки, у 2007-му мало хто з колег у Брюсселі прислухався до неї; зате через два роки її думкою цікавилися всі навперебій.
Одначе, попри захоплені охи й ахи, найбільші проблеми в Польщі, можливо, ще попереду, як стверджує в новій статті Пьотр Бурас, варшавський аналітик Європейської ради з міжнародних відносин. Після 2004 року країні легко давались економічні й політичні здобутки: вона витрачала кошти ЄС на інфраструктурні проекти й пожинала дипломатичні плоди від членства у Євросоюзі. Нині Варшава повинна знайти нову модель зростання, в основі якої лежатимуть інновації, а не дешева праця (особливо коли пересохне грошовий потік із ЄС). А в питанні інтеграції єврозони що довше Польща триматиметься за злотий, то більше вона може віддалитися від політичної серцевини. Це клопоти для міністрів, бо серед польських виборців євро має небагато друзів.
На сцені Туск
Що стосується Туска, то його призначення свідчить про зміни не лише в Польщі, а й у ЄС. Він вільно розмовляє німецькою, але майже не знає французької; колись це було неприпустимо для будь-якої ключової постаті Євросоюзу (з англійською в нього краще завдяки щоденним восьмигодинним заняттям упродовж останніх місяців). Туск підтримує євро, але йому важко домогтися такої самої прихильності до єдиної валюти від виборців. І хоча Польща залишається поза єврозоною, він очолюватиме саміти єврогрупи, а також Європейську раду, на втіху тим, хто журиться із приводу розколу ЄС на охочих увійти до єврозони та вийти з неї. А ще Туск добре розуміє російську загрозу. Фактично саме криза в Україні змусила його обійняти посаду; ще за кілька днів до прийняття цього рішення, в серпні, він хвилювався через те, що покине свою партію «Громадянська платформа» за рік до виборів (але дарма – після його від’їзду рейтинги політсили знову піднялися).
Скромний попередник Туска Герман ван Ромпей був кимось на зразок психотерапевта для лідерів ЄС: вислуховував їхні скарги і знаходив спільні позиції там, де вони були, насамперед в економічних питаннях. Можливо, від Туска чекатимуть іншого підходу, бо він силоміць (і часто безжально) торував собі шлях на польський політичний Олімп. Коли потрібно, новий лідер, очевидно, чітко висловлюватиме власні погляди, особливо щодо міжнародних справ (навіть якщо захоче перекинути проблеми Південної Європи на верховного представника із закордонних справ Федеріку Моґеріні). Як ветеран антикомуністичної боротьби, він авторитетно може говорити про європейські прагнення таких держав, як Україна.
Попри все це, Туск використовуватиме багатосторонні інструменти переконаного європейця. Зокрема, чекайте на його план «енергетичного союзу», яким він хоче послабити здатність Росії розділяти і владарювати серед своїх європейських клієнтів – тим, що створить єдиного покупця для «Газпрома». Пропозиція була польська, але може стати корисною цілій Європі. Це було б дуже доречно.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com