Під час боротьби руху «Солідарність» його перемозі неабияк сприяла католицька церква, ставши однією з рушійних сил, яка виштовхала поляків із комунізму. Формування нової політичної ситуації посилило позиції церкви, яка до сьогодні активно впливає на політику в країні. Так, 1993 року католики домоглися заборони абортів, яка чинна й досі.
Право на тіло
«Аборти в Польщі дозволені лише в трьох випадках, – розповідає Тижню координаторка програми «Права жінок» представництва Фонду Бьолля в Україні Галина Ярманова, – за умови серйозного пошкодження плоду; якщо вагітність загрожує здоров’ю або життю жінки; або коли вагітність є наслідком злочину (інцесту або зґвалтування). Проте часткова заборона не зменшує кількості абортів, а лише робить їх підпільними, менш безпечними для здоров’я та життя жінок і значно дорожчими. Щороку в Європі роблять близько 500 тис. небезпечних абортів, причому більшість – у Східній Європі».
Зараз у Польщі одночасно тривають дві кампанії. Одна, організована феміністками, називається «Так для жінок» і присвячена збору підписів для внесення законопроекту про дозвіл штучного переривання вагітності на вимогу жінки. Водночас є й зворотна ініціатива, яка вимагає повністю оголосити аборти поза законом. Нещодавно у Сеймі забракло лише п'яти голосів, щоби ухвалити такий закон.
«У Варшаві можна зробити (нелегальний.– Ред.) аборт за €1000, – розповідає лідерка мережі Astra Катажина Пабіянек. – А бідніші жінки зі Сходу Польщі їдуть робити аборти до України, тому що там дешевше». Тим часом у країні практикують перевірки гінекологів. Зокрема, поліція може увірватися до гінекологічного кабінету просто під час прийому, щоби пересвідчитися, чи там не проводиться незаконна операція. Процвітає і так званий абортний туризм.
Також у Польщі частково обмежено доступ до екстреної контрацепції (потрібен дозвіл лікаря), гормональна контрацепція доволі дорога, а питання штучного запліднення, навколо якого не вщухають дебати, і досі законодавчо не врегульоване. Ситуація погіршується ще й тим, що в школах фактично немає сексуальної освіти. Окрім Польщі, аборти в Європі заборонені лише в Ірландії та на Мальті. А в Іспанії та Португалії доступ до легального аборту на вимогу жінки було забезпечено лише з цього року.
50% влади, 100% оплати
Реклама Європейського конгресу жінок, який цієї осені втретє відбувся у Варшаві, прикрашала найвищу споруду польської столиці – Палац науки і культури. Цей громадський рух був заснований у відповідь на святкування 20-річчя «Солідарності», під час якого в публічно не було вшановано жодної жінки. Хоча вони, зокрема Генрика Кшивонос або Анна Валентинович, відіграли дуже важливу роль у перемозі «Солідарності», через 20 років про це ніхто не згадав. Тож польки організувалися, щоби жіночий голос почули в публічному просторі.
Конгрес уже може похвалитися значним досягненням: торік у Польщі було впроваджено так званий паритет стàтей, тобто квоти присутності жінок або чоловіків у списках політичних партій, які нині встановлені на рівні 35%. Проте польки, хоч і святкують перемогу, але вимог не припиняють – їм потрібна половина влади, не більше і не менше.
Польські жінки, яких не без успіху об’єднує Конгрес, дуже різні. Багато хто з них має консервативні погляди. Дехто навпаки вважає цей рух недостатньо радикальним. Деякі жінки не наважуються назвати себе феміністками, проте бажають реалізуватися у професійному житті і не мають нічого проти захисту своїх прав. Тож польки збираються на Конгрес і обговорюють свої проблеми, як то брак ясел і дитячих садків, необхідність рівного розподілу домашньої праці та обов’язків із виховання дітей між жінкою та чоловіком, дискримінація матерів на робочих місцях, пенсійне забезпечення домогосподарок. Цьогоріч точилися дебати і про перспективи світового фемінізму.
Читайте також: Фінський омбудсмен: Жінки недооцінюють власний потенціал!
На дискусії про рівні обов’язки у шлюбі було представлено результати дослідження часу, який жінка витрачає на виконання різних видів роботи, коли просто «сидить удома». «Маю величезний сентимент до феміністичного аналізу домашньої праці, під час котрого вимірюють і фіксують кожен елемент: прання, купування порошку, – коментує цю дискусію ікона польського фемінізму Аґнєшка Ґрафф. – Він сприяє усвідомленню того, що це робота, не лише з боку чоловіків, а і з боку жінок, які цю працю виконують. Дуже хотілося б, щоб чоловіки почали боротись за належну їм половину домашньої праці».
Тим часом поки на одному боці гігантського Палацу науки і культури жінки намагалися об’єднатися у боротьбі за свої права, на іншому боці споруди у кінотеатрі крутили нову польську комедію «Баби якісь інші». «Це феміністичний чи сексистський фільм?» – поцікавилася Галина Ярманова у продавця квитків. «Сексистський», – зізнався той. Через 27 років після зйомок польського фільму «Сексмісія», який висміював феміністичні погляди, зображаючи світ, у якому залишилося лише два чоловіка, польський кінематограф і досі зловживає гендерними стереотипами.
Вулиці осінньої Варшави засипані не лише листям, а й флаєрами місцевих борделів. Для їхньої реклами часом використовують фото звичайних котів, але найчастіше зустрічається ось такий креатив: виставлені у ряд оголені зади повій підписані іменами. Помічаючи таку рекламу, ловиш себе на думці: немає на них Femen!
А втім, наші дівчата користуються у країні неабиякою популярністю. Вони вже встигли здійснити дві подорожі до західних сусідів, які супроводжувалися не лише численними інтерв’ю, а й акціями. Перед «Євро-2012» феменки знову збираються до Польщі, щоби продовжити протести проти проституції та секс-туризму.
Марш до свята
8 березня у Польщі вже традиційно відбувається Маніфа – марш польських феміністок, які намагаються повернути жіночому дню його перше значення – боротьбу жінок за рівні права. «У 1997-му, коли я починала свою діяльність, у суспільстві думали, що в Польщі немає дискримінації, а фемінізм – це щось привнесене із Заходу. Нині все інакше», – розповідає феміністка та суспільна діячка Аґнєшка Ґжибек, яка цьогоріч балотувалася до Сейму у списку Союзу демократичної лівиці, вона також є однією з засновниць «Альянсу жінок 8 березня», який організовує Маніфи.
Футболки із написами «Моя бабця – суфражистка, а я – феміністка», плакати з жінками, роти яких заткані традиційними 8-березневими тюльпанами, гасла на кшталт «Твоє тіло – поле боротьби», «Досить експлуатації. Відмовляємося прислуговувати» – на польських Маніфах справді весело. І попри те, що перший марш зібрав кілька сотень людей, тепер вони стали ще й дуже масовими заходами, на які приходять не лише феміністки, а й феміністи. Торік подібний марш було організовано й у Києві. У ньому взяла участь і Аґнєшка Ґрафф, авторка «програмного» феміністичного твору «Світ без жінок». (Ця книжка перекладена українською, але подейкують, що авторка дізналася про український переклад безпосередньо в Києві й була дуже здивована.)
Світ жінок
У Варшаві чимало організацій, які захищають права жінок, – всі вони працюють у різних нішах, від безпосередньої допомоги жінкам до подолання міфів і зміни громадської думки. «Найбільшою проблемою матерів у Польщі є стереотип польської матері, ми називаємо його «мама-полька», який означає, що жінки мають жертвувати собою заради дітей», – розповідає віце-президентка фундації МаМа Патриція Долови. Цей міф накладає відповідні очікування і на польських матерів, які мусять присвятити себе родині. У результаті догляд за дітьми та старими людьми переважно лягає на плечі жінок. Через це вони не можуть працювати, залишаються поза суспільним життям, їх дискримінують під час прийому на роботу, а тому і заробляють менше за чоловіків, і як наслідок, отримують меншу пенсію. Тож фундація МаМа, заснована відомою письменницею і свого часу активною анархо-феміністкою Сильвією Хутнік, виборює створення ясел та дитячих садків. Адже брак у останніх достатньої кількості місць, особливо в невеличких містах, має прямим наслідком неможливість молодої матері влаштуватися на роботу.
Локальні материнські клуби підтримки, організовані МаМою, допомагають полькам боротися за дотримання своїх прав. Активістки фундації регулярно сповіщають громадськість, скільки ясел і дитсадків можна було би побудувати на гроші, витрачені на стадіони до «Євро-2012». У Польщі на декретну відпустку по догляду за дитиною можуть претендувати і чоловіки, проте більшість цим правом не користається.
Спектр польських жіночих організацій дуже широкий: ініціатива «Дівчата на політехніці» агітує школярок вступати на технічні спеціальності, щоб забезпечити собі гідні заробітки в майбутньому. Громадська організація Feminoteka окрім того, що є книгарнею феміністичної літератури, працює у напрямі впровадження у польських школах сексуальної освіти та бореться проти насильства в родині. Фундація «Народжувати по-людськи» організувала низку інформкампаній, під час яких польки ділилися донедавна табуйованим досвідом пологів, адже для декого він виявився доволі травматичним через застарілі практики та підходи. Також було укладено рейтинг шпиталів, у якому фундація оцінила послуги приймання пологів, зокрема дотримання у них прав пацієнток на приватність, інтимність на гідність. Ці акції вже призвели до конкретних змін у практиці багатьох лікарень, які відреагували на критику. Актуальна кампанія «Дозвольте привітатися» закликає лікарів поважати право жінок побути з їхніми дітьми одразу після пологів. Медіа також активно підтримують діяльність фундації. Як продовження «Народжувати по-людськи» навіть виникла кампанія «Вмирати по-людськи», яка звертає увагу на дотримання прав важко хворих людей.
Є у Варшаві і Партія жінок, у витоків якої стоїть відома польська письменниця Мануела Ґретковська. Партія увійшла в польську історію так званим голим плакатом, на якому голі членкині партії прикриваються великим партійним постером, проте не пройшла до парламенту. У намаганні об’єднати жінок, зокрема консервативних, партії забракло сміливості винести на прапор феміністичні гасла.
Коли йдеться про визначних та активних польок, на думку спадає Марія Склодовська-Кюрі – перша жінка, яка отримала Нобелівську премію, і то не одну. Але в той час, коли польські політики використовують пані Склодовську-Кюрі як бренд, феміністки нагадують, що та змушена була поїхати до Сорбонни, тому що не змогла продовжити навчання у Варшаві. Адже вступати до тамтешнього університету жінкам було заборонено.