Павел Пєньонжек журнал Nowa Europa Wschodnia, Польща

Польща в тумані

Світ
28 Січня 2011, 10:37
Польська східна політика, здається, загнана в тісний кут. Нова влада або не має ідей, або ж неефективно силкується будувати діалог зі Сходом. Особливо це впадає в око, коли йдеться про стратегію щодо України та Білорусі. Натомість польсько-російське потепління – це радше спроба перейняти західну тенденцію «перезавантаження», а не творення власної концепції закордонної політики. Керівники правлячої партії «Громадянська платформа», котрі є заручниками рейтингів, постійно намагаються «виїхати» на нейтральності, а вона перетворюється на безбарвність.
Рапорт МАК – граната  без запобіжника
Після публікації звіту щодо смоленської катастрофи найпопулярнішою в Польщі російською інституцією є МАК. Щоправда, не всі знають, як розшифровується це скорочення (Міждержавний авіаційний комітет), проте кожен має свою думку, переважно критичну. Попри те що ніхто не сподівався, що російська сторона спроможеться визнати хоч якісь свої помилки, чимало поляків забули, що й польські пілоти усвідомлювали, в яких технічних та атмосферних умовах їм доведеться сідати. Сам міністр внутрішніх справ Єжи Міллер заявив, що принаймні 90% провини лягає на польську сторону.
Також не могла здивувати й позиція найбільшої опозиційної партії «Право і Справедливість» (ПіС), котрою одноосібно керує брат загиблого президента Ярослав Качинський. Політики з ПіС вбачають лише російську провину, зовсім не виключаючи можливості замаху та наявності «крові на рукавах» нинішнього уряду. Колишній міністр закордонних справ від ПіС Анна Фотига запитувала критиків цієї версії, якщо це не правда, чому в такому разі «вони не плюють нам в обличчя». Незважаючи на те, що у багатьох поляків подібні тези, як і теорії про навмисне напускання росіянами туману, викликають подив, а ініціатива «День без Смоленська», що з’явилася на Facebook, за кілька днів зібрала понад 100 тис. учасників, публічна дискусія загострилася. Це, безсумнівно, «заслуга» ПіС, але конкуренти з Платформи, щоби втримати першість, також посилили риторику. Яскравим прикладом спроби реабілітації Платформи в очах суспільства є порівняння виступу міністра МВС Єжи Міллера, що відбувся за кілька годин після оприлюднення рапорту МАК: «Наші зауваження не перекреслюють жодної причини (катастрофи), зазначеної у звіті. Польський звіт буде прискіпливішим до польської сторони, ніж російський», і заяви прем’єра Дональда Туска двома тижнями пізніше: «Ми звертатимемося до російської сторони із відкритим запитанням: чи вони готові до серйозної розмови щодо спільного підходу до цієї справи. Якщо не на рівні комісії, то на вищому рівні. Побачимо».
Наразі російська та польська сторони наголошують, що розслідування смоленської катастрофи не вплине на польсько-російські відносини, але якщо політики та публіцисти не відмовляться від патріотичного запалу, загострення антиросійської риторики не уникнути.
Ще однією проблемою в процесі порозуміння з росіянами є те, що воно відбувається виключно на політичному рівні. Говорити про інституційну співпрацю не випадає. При цьому постійно підживлюються стереотипи та колишні взаємні підозри. Рапорт МАК не допоможе цього позбутись, а от повне висвітлення смоленської справи – так. Тому, якщо ці відносини мають будуватися на чомусь більшому, ніж тимчасовий політичний консенсус, до цього проекту мають бути включені обидва суспільства.
Фіаско в Білорусі
Аргументом для критиків покращення польсько-російських відносин є, без сумніву, експеримент щодо Білорусі. «Вічний» президент Білорусі Аляксандр Лукашенка водив Євросоюз за ніс, проте, напевно, за його ж власним бажанням. ЄС повірив у можливість зміни жорсткого диктатора на суворого батька народу. Зрештою, повірили в це не лише політики держав Європи, а й білоруська опозиція. Цьому могло посприяти те, що Лукашенка чудово грав свою роль. Ніхто справді не сподівався, що президентські вибори у країні будуть демократичними, але зміна ставлення до опозиції шокувала. Вперше всі кандидати могли виступити на телебаченні (звісно, із потрібними диспропорціями), можна було вести агітацію на вулицях.
Вочевидь, причиною поліпшення ставлення до Лукашенка в Європі став його конфлікт із російським керівництвом. У європейських столицях, зокрема у Варшаві, це розцінили як чіткий сигнал: якщо у російсько-білоруських відносинах все не так і добре, то відтепер білоруський режим муситиме налагоджувати зв’язки із Заходом. У ЄС явно перегнули з наївністю. Найбільше під цю тезу лягають слова президента Литви Далі Грибаускайте: «Лукашенко є гарантом стабільності і незалежності Білорусі». 19 грудня Лукашенка довів, що справді все під його контролем.
Зараз Польща з Євросоюзом напружено обмірковують, що ж із цією халепою робити. Польські міністерства закордонних справ та освіти вже заявили, що нададуть допомогу репресованим студентам. Також оголошено про нев’їзний статус мінського диктатора, проте чіткої стратегії щодо Білорусі досі немає.
Подвійні стандарти

Поствиборчі репресії в Білорусі змусили польський уряд скасувати плату за візи для білорусів. Це може обурити українців, тому що вони вже були здивовані, побачивши Білорусь поруч із Україною серед учасників Східного партнерства (особливо, якщо звернути увагу на те, що переговори щодо асоціативного членства між Києвом та Брюсселем тривають ще з 2007-го). Польща буде зацікавлена в тому, щоби вивести ці перемовини на стадію підписання наприкінці 2011 року, коли поляки головуватимуть в ЄС. Проте чи не стане форсування євроінтеграції недореформованої України новою поразкою Польщі та східної політики ЄС загалом?
Європейське керівництво, зважаючи на послаблення ролі ЄС у світі, дедалі частіше робить ставку на економічні чинники, забуваючи про демократію. Це було помітно під час місцевих виборів в Україні, коли ЄС надіслав у вісім разів менше спостерігачів, ніж під час президентських виборів у січні 2010-го. До того ж європейці блискавично поставили «діагноз»: вибори пройшли нормально, зауваживши, щоправда, що змінювати виборчий закон напередодні виборів – це не дуже добре. Про якісь фальсифікації почали говорити пізніше.
Під час останньої каденції Лукашенка Європа мала надію на «стабілізацію», подібні очікування були і є щодо президентства Януковича. Якщо Україна виконає формальні вимоги, то швидше за все, угода про Асоціацію буде укладена. Однак виникає запитання: що буде із тією демократією, про яку чи не всі політики в ЄС згадують при нагоді і без? Тому що тепер можна, звісно, почути від якогось брюссельського чиновника, що репресії стосовно української опозиції це – погано, а зміна виборчого закону перед голосуванням не відповідає європейським стандартам, але ніхто з них не скаже чітко, що від цього залежить доля подальших інтеграційних переговорів із Києвом.
Парадоксально, але найпростіший шлях до припинення таких розмов показав Лукашенко, який своїми репресіями відкрив громадянам полегшений варіант перетину європейського кордону. Втім, можна лише сподіватися, що Польща, яка береться за формування європейської східної політики, зрозуміє ситуацію раніше, ніж Янукович захоче піти білоруським шляхом.