Полковник Галушко: «Похапцем і з вулиці не мобілізовуватимуть»

У. Т.: На якому етапі зараз мобілізація?

– Узагалі варто розуміти, що мобілізація – це дуже широкий комплекс загальнодержавних заходів, у яких бере участь не тільки Міністерство оборони, а й цивільні установи: Кабінет Міністрів України, обласні та місцеві адміністрації тощо. Зараз відбувається четвертий етап часткової мобілізації, яка розпочалася ще 18 березня 2014-го. Він стартував 20 січня цього року, триватиме 90 днів і розділений на дві черги. Упродовж нього має бути мобілізовано трохи менше ніж 50 тис. осіб. Якщо пам’ятаєте, раніше називали чисельність дещо більшу, але вона скоригована залежно від реальної потреби військ, здатності навчальних центрів провести їхню підготовку, а також можливості забезпечити військовослужбовців усім необхідним. Отже, перша черга поточного етапу майже завершена й виконана на 90% з лишком. Це означає, що проведено оповіщення, люди пройшли медичний огляд та інші процедури відбору у військкоматах і сьогодні перебувають у навчальних центрах та на курсах перепідготовки. Одночасно ми беремося до мобілізаційних заходів другої черги, більш спеціалізованих за якістю людських ресурсів та обмежених за їхньою кількістю. Якщо під час першої мобілізовували людей переважно до загальновійськових частин і підрозділів Сухопутних військ, то зараз призиватимемо й до інших видів та родів військ. Наприклад, до Військово-Морських сил, Військової служби правопорядку в ЗСУ тощо, які мають більш специфічні вимоги до особового складу. Тут буде дуже значний відсоток тих, хто вже служив у відповідних частинах або має близький до цього дос­від, а також добровольців. Уже сформовані списки, проведені попередні співбесіди, і можна зробити висновок, що в такі частини похапцем і з вулиці людей ніхто не набиратиме. За потреби держава готова провести цього року п’ятий та шостий етапи часткової мобілізації (якщо буде ескалація подій на Сході або з’являться інші загрози безпосередньої збройної агресії проти нашої держави). Оскільки Росія щодоби нарощує сили, направляє в Україну для підтримки терористів по залізничному ешелону військової техніки та по кілька колон своїм ходом, ми просто змушені мати відповідні сили, щоб зупинити агресора.

У. Т.: А як із настроями мобілізованих? Доводиться чути діаметрально протилежні думки. Від оптимістичних («у цьому призові уже тільки професіонали або охочі йти на фронт») до, нав­паки, занепадницьких («набрали селян, які не хочуть воювати»). Чи багато добровольців?

– Ось такі цифри. На початок поточного тижня з числа мобілізованих добровольцями є 5,7 тис. – це понад 10%. Причому близько 4,5 тис. уже пройшли медогляд, визнані придатними до служби й перебувають у військах. Торік добровольців, звичайно, було більше, але це цілком логічно, адже хто хотів одразу захищати Батьківщину й іти на службу в армію, ті буквально штурмували військкомати з перших днів мобілізації і не чекали четвертого етапу. Проте й на другий рік знаходиться багато громадян, які йдуть до армії за власною ініціативою. Днями в одному з навчальних центрів група мобілізованих офіцерів висунула вимогу до командування якнайшвидше відправити її до бойових частин, адже цим людям збільшили термін навчання. Звичайно, що більше вчити, то кращі воїни, але хлопці вже хочуть виконувати реальні завдання – ось вам і настрої.

найнагальнішим залишається питання командирів молодшої та середньої ланки

А якщо порівнювати хвилі мобілізації, то ця набагато краща за попередні. Згадайте минулу весну: востаннє мобілізацію військкомати проводили ще 1986 року, після катастрофи на Чорнобильській АЕС. Тобто потрібного досвіду на той момент не було. Плюс дуже стислі терміни. Та й мало хто на місцевому рівні тоді до пуття розумів, що ж узагалі коїться і які можуть бути прогнози розвитку подій. А найголовнішою помилкою тоді було, що люди після призову з однієї місцевості найчастіше потрапляли до тієї самої військової частини. Це в низці випадків досить негативно впливало на морально-психологічний стан підрозділу, адже всі традиції із цивільного життя переносилися на військову службу. Тепер ця практика припинена – бійці рівномірно розподіляються відповідно до потреб до всіх військових одиниць. Призовники потрапляють у здорові бойові колективи з уже сталими традиція­ми, де вони в доброму сенсі розчиняються. Стає меншим вплив «гражданки». Дуже важливо, що була змінена й далі змінюється система підготовки бійців, чимало інструкторів уже мають досвід бойових дій на Сході й знають, до чого саме варто готувати їх. Збільшено час підготовки солдатів, тобто після трьох-чотирьох тижнів короткого та малоефективного бойового злагодження на передову не відправлятимуть. Але найнагальнішим залишається питання керівників молодшої та середньої ланки, тому що бойовою підготовкою та дисципліною в конкретній роті має опікуватися командир роти, а не керівник Генерального штабу. Й останнє – стало значно менше тих, хто переховується від повістки.

Читайте також: Уроки мобілізації

У. Т.: Що з харчовим та речовим забезпеченням мобілізованих? Бо, знову ж таки, одні кажуть, що все супер, а інші – ніби мало не голодують…

– Тут знову дуже багато залежить від конкретного командира частини чи навчального центру. Якщо казати про харчування, яким у нас займаються комерційні структури, то командир завжди має право й навіть обов’язок вимагати від них належної якості їжі, відповідності продуктів системі якості й калорійності. Звичайно, є випадки недобросовісності комерсантів, та й керівників деяких підрозділів. Тому різні частини по-різному годують на даний момент. Але не забуваймо, що цифра вартості набору продуктів для солдата не змінювалася ще від 2008 року й становить приблизно
17 грн на добу. А загальна сума з урахуванням вартості приготування – 35 грн. Очевидно, що дуже важко за нинішніх цін досягти якісного харчування. Відомо, що Кабмін збирається ці цифри переглядати в сенсі перерахунку з поправкою на інфляцію. Щодо речового забезпечення. Терміни направлення мобілізованих до військових частин були уточнені з урахуванням надходження від промисловості форми нового зразка. Тобто кожного мобілізованого повністю забезпечуємо формою – вітчизняною або з гуманітарної допомоги, скажімо, канадською. Щодо якос­ті, то в нас тепер діє Рада волонтерів при Міністерстві оборони України на чолі з Юрієм Бірюковим, призначений профільний заступник міністра – ці люди роблять усе, щоб мінімізувати постачання неякісної форми у війська. Зазначу: жоден військкомат чи командир не має права вимагати, щоб мобілізовані за власний кошт купували форму. Якщо у вас є сигнали про щось таке, давайте знати – реагуватимемо.

Читайте також: Недомобілізація

У. Т.: Яка ситуація з демобілізацією призваних рік тому?

– Підготовка до звільнення відбувається паралельно з мобілізацією. Буквально наприкінці цього тижня в Генеральному штабі буде нарада, остаточно вирішуватимуть усі організаційні питання: що мають робити кадрові органи, що фінансові, що військові комісаріати, як органи військового сполучення забезпечуватимуть перевезення тощо. Генштаб зараз готує методичний посібник для демобілізованих, де має бути деталізована вся інформація щодо того, які документи і яким чином вони мають оформити для отримання всіх пільг та виплат, які надає держава, що їм слід зробити у військовому комісаріаті, які в них права поновитися на роботі тощо. Ця пам’ятка загалом має допомогти людям у дотриманні їхніх прав: кожен повинен знати, що вимагати від чиновника. Точної дати, коли всіх відправлять по домівках, не назву, бо її нема. Адже 18 березня минулого року почали тільки розсилати повістки, але пік реальної мобілізації тоді припав на другу половину квітня. З урахуванням прибуття заміни з навчальних частин і відбуватиметься процес демобілізації. Власне, саме воно є ключовим фактором демобілізації, бо хто захищатиме Батьківщину, якщо ми просто розпустимо всіх одночасно по домівках? До того ж нещодавно було подано законопроект щодо збільшення терміну збереження за мобілізованими робочих місць до 18 місяців із моменту призову. І це слушно, адже воїн, який повертається додому, має право, наприклад, піти у відпустку, а не братися відразу до роботи. Є чимало поранених, термін лікування яких не день і, на жаль, часто не місяць. Вони мають завершити лікування у військових госпіталях і лише після цього звільнитися в запас. А держава повинна подбати про збереження за ними всіх гарантій працевлаштування за попереднім місцем.