Там, де вулиця Олавська виходить на Ринок, двоє красналів серед білого дня намагалися вкрасти гранітну кулю, що обмежувала тротуар. У діаметрі вона мала з півметра, тож для маленьких казкових персонажів, охочих її зрушити, це були тортури незгірші Сізіфових.
Прикмети часу
Красналі, або краснолюдки, – то польською «гноми». Невеличкі створіння в каптурках, заклопотані своїми справами. Найбільше їх у самому центрі: в околицях Ринку можна побачити близько трьох десятків краснолюдків: біля фантастичної готичної Ратуші, найстаршого в Польщі паба та костелу Св. Ельжбети. Знайти всіх вроцлавських гномів – популярна туристична забава. Одначе цей квест тільки тоді насправді має сенс, коли не забуваєш дивитися навкруги й розшифровувати прикмети часу.
Просто біля Вроцлавського університету із книжкою в руках «прогулюється» гном Професор. Він багато розповів би про те, що відбувалося колись навколо цього вишу. Наприклад, про листування Ейнштейна.
«Господь НЕ грає в кості», – писав батько теорії відносності Максові Борну. Минав 1926 рік. Ішлося про фізику, а не про історію. Але, через 20 років саме історія могла б примусити великого вченого взяти ці слова назад. Нобелівський лауреат із фізики Макс Борн народився в Бреслау і так само, як іще один нобеліст, історик Теодор Моммзен, чи як знаменитий філософ Фердінанд Лассаль, був частинкою німецького обличчя цього міста. Та із цієї трійці тільки він один пересвідчився, наскільки небезпечно вказувати Богу, що робити, а що ні.
А про те, яким чином це трапилося, повідав би інший краснолюдок – Ґермек Ґрун-Вальдек – гном-лицар, що оберігає вхід до торгового центру на Грюнвальдському майдані. Ця площа дивує своєю забудовою. Уявіть: посеред лабіринтів історичної частини Вроцлава, між Грюнвальдським та Щитницьким мостами пролягає прямий, як спис хрестоносця, майдан-проспект, забудований сучасною архітектурою. Тут мало щось трапитися. Якась містобудівна катастрофа.
Карл Ганке, колишній ад’ютант Йозефа Ґеббельса, дістав від Гітлера наказ перетворити Бреслау на місто-фортецю іще в березні 1944 року. Гауляйтер Нижньої Силезії підійшов до завдання фюрера із характерною старанністю. Але ешелонів для евакуації цивільного населення не вистачало. 20 січня 1945-го жителям було наказано, щоб жінки з дітьми рухалися до південно-західної околиці міста. «Кожен тягнув із собою якийсь засіб пересування, на якому вмостив свої пожитки, – так згадували той день свідки події. – Жінки штовхали перед собою візочки з малюками, тішилися, що вони поводяться так тихо, і ще не знали, що ті – попри ковдри й перини – давно позамерзали. Температура впала до -20° С, випав глибокий сніг. Рано в понеділок у парку вже було 50 дитячих могил». Евакуація тривала до середини лютого, тобто до моменту остаточного оточення міста. Із Бреслау встигло евакуюватися 700 тис. мирних жителів. Близько 200 тис. залишилося в оточенні разом із 50 тис. солдатів Вермахту. Місто оголосили закритим. Ганке карав смертю будь-які спроби втекти з нього. Страчував заодно й тих, хто говорив, що боротьба втратила сенс.
На початку березня населення почуло новий наказ. Він стосувався всіх: старих, жінок, хлопців віком від 10 і дівчат від 12 років. Треба було будувати аеродром. Летовище планували майже півтора кілометра завдовжки. За тиждень до Великодня старовинні квартали, що лежали між Грюнвальдським та Щитницьким мостами, почали палити, а потім підривати. Розбирати руїни гнали цивільне населення. Під бомбами й артилерійським вогнем. Спорудження аеродрому обійшлося у 10–15 тис. життів. Ніхто не знає точнішої цифри.
Гітлер наклав на себе руки 30 квітня 1945 року. Берлін капітулював 2 травня. Фортеця Бреслау продовжувала опір аж до 6-го числа, коли гауляйтер скористався тим аеродромом і втік із міста назавжди. Війна скінчилася.
Коли в 1926-му Борн отримав Ейнштейнів лист, світ уже вісім років насолоджувався миром після Першої світової. Уявити, що через шість він сам як німець єврейського походження шукатиме нову батьківщину, а за тринадцять його переслідувачі розпочнуть нову війну, ще не міг жоден ані тодішній, ані майбутній нобелівський лауреат. Як і того, що згодом із Бреслау виженуть усіх представників нації, котра зробила вигнанцем його, і що внаслідок тієї війни місто виявиться в іншій країні. Легше було повірити, що Бог таки грає в кості.
Нові мешканці
А я стояв уже біля нового красналя, що обклався книжками: його звали Оссолінек, і він причаївся неподалік провулку Оссолінських. Це ім’я звучить надто по-львівськи й не пасує до німецької архітектури міста над Одрою. Бібліотека «Оссолінеум» справді є прикметою львівської минувшини нових, повоєнних жителів Вроцлава. Бреслау не тільки опинилося в іншій державі. Польщу, як старий комод, пересунули на захід, а польський Львів переселили у Вроцлав.
Останній кілька разів «міняв підданство». За свого тривалого життя, не сходячи з місця, він побував у Польщі, Чехії, Австрії, Пруссії та Німеччині. І от – Польща знову повернулася до кордонів першої королівської династії Пястів. Однак іще жодного разу в історії не траплялося, щоб майже все населення Вроцлава за кілька місяців змінилося на інше, яке переїхало б зі своїми музеями, картинами, університетами, архівами, пилюкою, ностальгією (в цьому випадку – за чарівним Містом Лева) і прихованими кривдами. Кажуть, до початку 1960-х тут ніхто не робив ремонтів у будинках: думали, що весь той «переїзд» у чуже місто тимчасовий і за 20 років усе знову стане як було. Потрібні були два покоління народжених по війні, щоб прибульці започувалися господарями.
Помаранчевий опір
Неподалік пам’ятника кардиналові Болеславові Комінеку на газовому ліхтарі ажурного Тумського містка серед замочків із освідченнями в коханні висів іще один красналь – Ґазусь. Він намагався той ліхтар запалити. Так, на Тумському острові уже понад століття діє система газового освітлення, що пережила й війну, й мир. У сутінках тут можна зустріти чоловіка, закутаного в чорний плащ, що обертає темряву на світло.
Власне, таке завдання і стояло перед жителями Вроцлава наприкінці 1980-х: перетворити похмуру соціалістичну реальність на карнавал. Під час воєнного стану, що був запроваджений генералом Ярузельським, кілька молодих людей почали виводити на стінах: «Свободу політичним в’язням та рабині Ізаурі», – а також інші іронічні антикомуністичні заклики. Правоохоронці старанно їх замальовували. Отож невдовзі весь Вроцлав був поплямований різнокольоровою фарбою. Уже незабаром поверх плям почали з’являтися зображення гномиків. А ще згодом люди в помаранчевих каптурках почали влаштовувати вуличні гепенінги «Допоможи міліції – побий себе сам!» чи публічну роздачу дефіцитних у ПНР рулонів під гаслами: «Ділимося справедливо! Нехай справедливість розпочнеться з туалетного паперу».
Читайте також: «Православні поляки»
Як наслідок, із рації міліціонера можна було почути: «Що там у вас?» – «Гноми». – «Лейтенанте, ви там що, збожеволіли?!» – «Ні, на вулиці справді гноми. Ми їх затримали». – «Мабуть, хильнули зайвого?» – «Ні, взагалі не пив!» – «То як же побачили гномів?» – «Це перевдягнуті студенти!»
Згодом «Помаранчева альтернатива» та її персонажі перетворилися на міську легенду. З появою нової міфології колись чуже Бреслау перетворилося на свій Вроцлав, а маленькі краснолюдки на його вулицях стали пам’ятником цій фантастичній трансформації, новим символом міста й непоганим джерелом доходів для торгівців сувенірами.