Вже двадцять хвилин поспіль навколо лише мертві солончаки Шотт ель-Джеріда. Машина зі швидкістю 100 км/год підминає під себе рівні шляхи Тунісу. Земля до обрію вкрита товстою скоринкою солі. Щільний гарячий вітер намагається розхитати наш джип, й іноді йому це вдається. Темношкірий водій всміхається й наспівує модну цього сезону пісеньку.
Крізь піщану бурю
Раптом шофер підхоплюється із сидіння й, запекло жестикулюючи, показує рукою праворуч. У залитому сонцем солончаку я намагаюся роздивитися хоч щось…
Удалину, за обрій, попарно йдуть нечасті дерев’яні стовпчики заввишки з метр. Їх понад шістдесят років тому встановили геодезисти німецького полководця генерала Роммеля. Ця невдячна робота була проведена, щоб намітити шлях крізь пустелю танковому корпусу. Ніхто не заблукав, танки проповзли пісками, а сумлінно поставлені, неначе вишколені, вішки стирчать тут дотепер.
Поступово солончак залишається позаду. Навколо розстеляються нескінченні гарячі кучугури. Вітер ривком підхоплює з бархана жменю чи більше піску і, наскільки вистачає сил, несе над землею. Ліворуч, далеко на обрії, видніється кинутий автобус. Як він туди доїхав і навіщо, вже навряд чи когось зацікавить. Єдине, у чому можна бути стовідсотково впевненим, то це те, що він ніколи звідти не вибереться.
Видимість стрімко падає. Ще хвилину тому можна було легко побачити дорогу метрів на сто вперед, а тепер тільки на п’ятдесят. Від піщаної бурі, що розбушувалася, нас може врятувати лише швидкість пересування або… оаза! Я поцікавився у водія, як його машина не глухне за такої кількості піску в повітрі? Але настільки складне пояснення англійською виявилося для тубільця заскладним, і він лише сильніше натиснув на газ.
Пальмове вино
Оаза Дуз виринула з пилюги зненацька. Ще хвилину тому навколо нас було лише піщане марево, і ось у вікні джипа з’явилися поламані фінікові пальми й зірвані вітром гілки-опахала.
З другої половини ХIХ століття, коли французька експансія перекрила вікові караванні тропи, фінікова пальма в оазах стало єдиним джерелом існування берберів пустелі, тобто тубільців. Кожна пальма дає 150 кг плодів на рік. А цих дерев тільки в оазі Дуз росте понад 300 тис. Для хорошого врожаю фініків потрібна суха спекотна погода. Тому фініки, зібрані на морському узбережжі, цінуються не надто високо й збуваються тільки всередині країни. В оазах Шотт ель-Джеріда росте пальма Деглет Нур – одна з найкращих у світі. Її великі плоди золотавого кольору просвічуються наскрізь. Порівняно з її фініками кавуни здаються надто прісними.
Ощадливі хазяї оаз навчилися цілковито утилізувати фінікову пальму. Циновки, кошики, огорожі плантацій, фініки, деревина для будівництва і пальмовий сік допомагають людям витримати спекотний прес пустелі. Проте якщо з продукуванням фініків і опахал проблем не виникає, то з пальмовим соком не все так просто. Я наївно вважав, що його добувають подібно до березового, і помилився. З вісімдесятирічної пальми, що вже не плодоносить, бензопилою зрізають верхівку, після чого дерево швидко вмирає. Добутий у такий «милий» спосіб сік у спекотному кліматі Сахари за кілька годин перетворюється на слабоалкогольний напій. Протягом доби він ще збільшує свою «градусність». Бербери вважають, що вже такий трунок можуть споживати тільки кінчені алкоголіки.
Хлорна прохолода
В оазах вирощують також гранати, апельсини, лимони. Ростуть томати, салат, цибуля, перець. І все це тут неабияк притрушене піском, який активно постачає гарячий сірокко.
Основна частина родючих земель пустелі належить невеликій групі давно осілих родовитих власників і вищому духівництву, які встановили контроль над оазами ще в позаминулому столітті.
Автомобіль на дозволеній у Тунісі швидкості 40 км/год проскочив одноповерхову центральну вуличку містечка. Десь осторонь залишилася пара граціозних, золотавого кольору пустельних антилоп. Ці тваринки тут такі популярні, що їхнє зображення є навіть на логотипі Туніських авіаліній.
Готель Paradіse зустрів мене привітно. У ньому виявилися аж три басейни різної конфігурації з на диво прохолодною водою, яку качають з артезіанського джерела. Я плавав, і за високим кам’яним парканом буря майже не відчувалася, лише верхівки пальм розгойдувалися в такт поривам вітру.
Вночі у внутрішньому дворику готелю почали свій концерт жаби. Вони стрибали навколо басейну, співали свої солодкі африканські серенади, однак у воду лізти не ризикували: від неї йшов виразний сморід хлорки.
Номер був обставлений по-спартанському, але всі меблі зроблені у мавританському стилі. Крісла ж, покриті митецьким різьбленням й обтягнуті дорогим гобеленом, викликали щире замилування. Маючи певний досвід життя в тропіках, я ретельно досліджував номер. Найменше мені хотілося виявити якогось скорпіона або гадюку. Підсумками інспекції виявилися два комарі у ванній кімнаті (при спробі злетіти вбиті без жалю!) і справжній гекон – невелика ящірка піскового кольору. Вона цікава тим, що легко бігає не тільки по стінах, а й по стелі: на кінчиках її пальців розташовані маленькі присоски. Гекон – найкращий мисливець на мух, тому його тримають у всіх будинках тропічного поясу.
Ящірка блискавкою носилася по стінах у пошуках поживи, але протимоскітна сітка давала їй мало шансів на успішне полювання.
.jpg)
Дромадери і ми
Ранком нас «познайомили» з дромадерами. Це такий одногорбий верблюд і, можливо, один із найдавніших друзів людини в пустелі. За один раз він випиває до ста літрів води, після чого може не пити три місяці поспіль, харчуючись лише верблюжими колючками. Цю властивість тварини людство оцінило як належить. Так разом вони й живуть поруч, дромадер і бербер, а в дикій природі верблюдів майже не залишилося. Сьогодні в Тунісі один верблюд коштує від $500 – приблизно як горбатий запорожець.
У готелі нам видали джеббу – національний одяг пустельних кочівників, а також чалму. Не скажу, щоб після цього ми стали схожі на тубільців: призначений особисто мені верблюд не звернув на нас ані найменшої уваги. Він і далі меланхолійно пережовував жуйку, підставивши свій худий зад під ослаблі за ніч пориви гарячого вітру.
Отже, я заліз на свій транспортний засіб. Спочатку верблюд підняв задні ноги. Мене відразу жбурнуло вперед. Я ледве встиг схопитися за рятівну конструкцію сідла. Після чого тварина підняла передню частину тулуба, і якби я міцно не тримався за передок, то скотився б униз. Але сидіти на верблюді виявилося зручно, як на дивані.
Погоничі, одягнені в турецькі джинси, повели наш караван з півтора десятка верблюдів убік пісків. Верблюди з тугою крутили по сторонах головою, ймовірно, уявляючи собі всі «принади» ще не затихлої піщаної бурі. Деяким із них, мабуть, дуже хотілося повернутися під захист пальм.
Але привчені до трудових буднів тварини легко піднімалися на круті бархани й так само без проблем скачувалися з них. Душа моя співала, а мрія багатьох років справдилася – я в Сахарі! Навколо лише безкрайні піски й гарячі пориви сірокко.
.jpg)
Вершник пісків
Раптом на пануючому над пустелею бархані з’явився вершник. Його чорна фігурка чітко проглядалася навіть крізь тонни піску, що витали в повітрі. Побачивши наш караван, він зірвався з місця й поскакав нам напереріз. Невелика тонконога коняка легко йшла над поверхнею барханів. Довгий темний плащ вершника розвивався на вітрі. Коли він наблизився до нас на відстань метрів у сто, пригальмував свій галоп і ще довго дотримувався курсу, паралельного нашому. У голові промайнула бешкетна думка, що зараз з’явиться ще п’ятеро джигітів зі зброєю в руках і чемно зберуть з усіх портмоне і ювелірні прикраси.
Але наші провідники відреагували напрочуд спокійно. Нарешті пролунала команда зробити привал. Хвилі гарячого повітря методично били в спину, мутне сонце заливало рівним світлом піски Сахари. Я зліз із верблюда, нахилився й зачерпнув рукою пісок. Вітер миттю видув його з моєї руки.
Наодинці з пустелею починаєш розуміти її суворість. Недарма перед від’їздом мене інструктували досвідчені мандрівники, що води, пального та харчування треба брати по максимуму. І посилений варіант аптечки теж. Тим часом кіннотник обережно наблизився до нас. Мої фантазії виявилися зайвими, адже Туніс – спокійна й гостинна країна. Власник арабського скакуна пропонував лише за п’ять динарів проскакати барханами Сахари.
Чи міг я відмовитися? На арабському скакуні мчатися безкрайніми просторами Берберії! Наш табір залишився десь за барханами. Заблудитися я не боявся – сильний вітер звечора не змінював напрямку. Кінь у легких стрибках стелився над пухкими купами піску. Було тільки шкода, що мене не бачать мої київські друзі, схиблені на кінному спорті. Коли я спішився, мої туніські супутники були у захваті. Найбільше радів власник коня. Якби я звернув собі м’язи десь за обрієм, то була б не найкраща реклама його прокатному бізнесу.
Берберський узор
Вдалечині видно червонуваті відроги Дахара. Ніде поглядом зачепитися, навіть шакали поховалися. До мертвих ландшафтів ми вже звикли. Погляд ковзає по переораній геологічними катаклізмами яскраво-рудій землі.
На привалі розглядаю яскраві візерунки на строкатих куртках із верблюжої вовни. Біло-коричневе або чорно-коричневе забарвлення дає змогу побачити власника здалеку. Якщо не знати історію їхнього походження, то можна припустити, що вони вийшли з майстерні популярного будинку моди.
Мешканці пустелі фарбують тканини точно так само, як і їхні давні предки, – хною. Оази Тунісу виробляють найкращу в світі хну. Якщо в Україні хна відома як фарба для волосся, то тут її застосування набагато ширше. Бербери віртуозно використовують хну для фарбування вовняних тканин. Вони примудряються отримати весь спектр відтінків: від блідо-жовтого до яскраво-рудого й від ясно-коричневого до чорного. Крім того, хна – чудовий антисептик, вона лікує глибокі тріщини на висушеній африканським сонцем шкірі.
І нарешті, сакральне значення цього рослинного барвника теж важливе. Перед святами, на які з’їжджаються кочівники з багатьох районів Сахари, на шкіру рук берберських дівчат наноситься орнамент із геометричних фігур, хрестів та інших візерунків, розшифрувати які непосвяченому годі. Ці візерунки-татуювання покликані захищати тубілок від злих духів, що можуть прийти з пустелі слідом за гостями свята. А жінки похилого віку взагалі без мальованих хною оберегів на вулицю не виходять! Ці традиції такі сильні, що тримаються навіть на освіченому узбережжі Тунісу. Хоча, можливо, там вони перетворилися вже на етнографічну данину моді.
Перед розставанням із моїм вправним водієм, обличчя якого несе на собі всі ознаки корінного населення Африки, я запитав його: «Твій рід із кочівників чи із селян?». На що той відповів: «Звичайно, з кочівників!». Сама думка належати до стану пейзанів здалася йому дещо образливою. «Мій дід водив верблюдів через Сахару, дід мого діда водив верблюдів через Сахару, а я вожу туристів через Сахару!», – розсміявся він.
[1367]
Мандрівникові на замітку
Вирушаючи в подорож, слід завчасно поклопотатися про недорогий мобільний зв’язок, адже так важливо поділитися з рідними і друзями яскравими враженнями від відпочинку. Роумінгові дзвінки коштують усе ще недешево. Але свої витрати можна зменшити. Компанія «TravelSіM Україна» пропонує туристам сім-картку, що працює в 163 країнах світу і в 62 з них передбачає безплатні вхідні дзвінки. У 104 країнах світу вихідні дзвінки в межах $0,39–1,00. З 1 червня ціни на старт-пакети TravelSіM знижено. Відтепер стартові пакети ще доступніші: «Стандарт» із $10 на балансі коштує $19, «Бізнес» із $40–$49, «Еліт» зі $100–$109. За потреби рахунок можна поповнити на суму від $5. Послуга TravelSіM має багато переваг: безплатні вхідні в багатьох країнах, відсутність абонплати і плати за з’єднання, єдиний цілодобовий тариф для будь-якої країни. Абоненти також можуть заробляти бонусні милі за кожну хвилину розмов, для чого потрібно зареєструватися і стати учасником програм лояльності авіакомпаній: «Панорама клуб» від МАУ або «Меридіан» від «АероСвіту».