«Вогню він сяйво смертним дав, — за гріх оцей
Повинен кари від богів зазнати він»
(Есхіл, «Прометей закутий»)
«Пірополітика. Вогонь і політичне» (Pyropolitics: Fire and the Political) — це глибока і надзвичайно актуальна книга Майкла Мардера (Michael Marder), видатного сучасного філософа, письменника та одного з провідних світових експертів у галузі екологічної філософії, континентальної феноменології та політичної теорії. Автор, понад половина сім’ї якого походить з України і який не оминає питань нашої визвольної війни, здобув світове визнання, заснувавши новий міждисциплінарний напрямок критичних досліджень рослин (Critical Plant Studies). У своїй новій книзі (2025), доповненій передмовою відомого сучасного словенського філософа Славоя Жижека, переклад якої українською вийшов у 2026 році у львівському видавництві «Контур», Мардер досліджує політику, суспільні процеси та людське мислення крізь призму метафори, стихії та реального використання вогню. Світ охоплений вогнем: як у зовнішньому, так і у внутрішньому його прояві, як у фізичному, так і у метафоричному значенні.
Окрім вогню, у своїй «Пірополітиці» Мардер звертає увагу і на феноменологію пилу (Dust) та філософію сміття (Dump Philosophy), демонструючи, як капіталізм і сучасна культура споживання перетворюють планету на суцільне звалище. Політичне життя, за автором, — це постійний термічний процес: тління і приховане невдоволення (іскри) врешті-решт призводять до яскравого полум’я революційного вибуху, очисних багать, і як наслідок, випаленої землі (попіл стає результатом тоталітарного знищення всього). Філософ пропонує читацтву поглянути на альтернативу класичній геополітиці (політиці землі та простору) і біополітиці Мішеля Фуко (дисциплінарній політиці контролю над тілом та життям) і називає те, що досліджує, пірополітикою (контрольованим використанням вогню в межах поліса). Світ не випаровується в повітрі, як свого часу казали ліві: натомість він поглинається вогнем. Вогонь присутній як усередині, в земному ядрі, так і ззовні. Сьогодні людська цивілізація живе в часи всеохопного згорання реальності. Як пише Мардер: «Ми спалюємо себе та наш світ задля горіння», — інакше кажучи, ми більше не запитуємо, для чого спалювати не тільки нафту, а й довкілля навколо нас.
«Від книг і єретиків, спалених на вогнищах Інквізиції, до самоспалень на протестних мітингах, від масового згорання нафти до запальних промов, від глобального потепління чи нагрівання до плавильного котла, від образів революційних іскор, готових запалити дух пригноблених, до підривів автомобілів на Близькому Сході, — вогонь виявляє себе як sine qua noin (без чого неможливо) політики»
(Майкл Мардер, «Пірополітика»).
Автор переосмислює західну політичну філософію від Геракліта і Карла Шмітта, Гегеля, Дельоза, Ґваттарі до ніцшеанського Заратустри й сучасних тенденцій. Він показує, як вогонь завжди слугував інструментом влади та суверенітету. Окреме питання присвячене трагедії Голокосту як події ціло/палення. Реагуючи на кліматичну кризу, глобальне потепління, лісові пожежі, Мардер зазначає, що наша капіталістична економіка «спалює» майбутнє планети прискореними темпами. Решта стихій, а саме повітря, вода, земля, поступово стають непридатними до життя.
Сьогодні вогонь використовується як зброя, як засіб терору — або ж як символ протесту чи самопожертви (самоспалювання). Книга допомагає осмислити сучасні війни, де логіка «випаленої землі» й енергетичний шантаж стають основними інструментами геополітики. Філософія попелу Мардера пояснює стан сучасного суспільства після краху великих надій: коли старі інститути згоріли, а на їхніх руїнах намагаються побудувати новий світопорядок. Людство колективно спалює себе до смерті, залежачи від вугілля, нафти та природного газу задля виробництва енергії, нагадує автор. Мардер закликає переосмислити значення природного середовища та життя в епоху забруднення цього самого життя та зміни його форми «після століть пожарища енергії, видобутої з горючих копалин». З погляду метафізики та теології «смертельна пожежа пропалює шлях до вищого життя». В її основі — метафізична (і гностична) ненависть до матерії, яка презентує себе нам під маскою енергії, відчуженої від себе. Під впливом вогню матерія переходить у сферу чистого духу або чистого акту, скидаючи з себе тілесні атрибути. Ми маємо справу з таким собі нігілістичним голокостом «світових енергетичних ресурсів», ціль якого — зберегти людське існування та продовжити зростання населення світу ціною всього і всіх.
«Смог — це сучасний дим жертвоприношення богам прогресу, який забирає здоров’я дихальних шляхів мільярдів людей у всьому світі. Це обличчя планетарного вигорання»
(Майкл Мардер, «Пірополітика»).
XXI століття малює перед нами перспективу знищення всього живого на планеті. Нема сенсу сперечатися з тим, що загроза згорання всього живого у вогні не є надуманою. Приклади — глобальне потепління, масове спалювання матерії задля виробництва енергії, гонка ядерного озброєння, локальні конфлікти на Близькому Сході, зрештою, найбільша війна в Європі між Росією та Україною. «Сучасні пірополітичні полум’я мають виразно апокаліптичний відтінок», — пише Мардер. Випалена земля нашого сьогодення вже не містить обіцянки нового початку майбутнього. Міф про Фенікса, який спалює себе і відроджується з власного попелу, більше не відповідає сучасному розвитку подій. Прометеївське зусилля контролювати вогонь, приборкати його вибуховий потенціал, розмістити у визначених просторових межах і накласти на нього цільове обмеження більше не має потенції. Постглобалізований світ сьогодні, як ніколи, виглядає скінченним. Від парового двигуна до ядерного розпаду збігла лише мить. Від індустріалізації до постіндустріального виробництва був зроблений лише крок. Ми вже давно живемо в ілюзорному світі, все ще закриваючи очі на неконтрольовані побічні ефекти «від забруднення атмосфери CO2 до нестримних ланцюгових реакцій і неутилізованих ядерних відходів». Можливо, нині майже миттєве «згортання світу» під час термоядерної війни реалістичніше, ніж під час двох попередніх «світових» війн XX століття. Сучасний технологічний потенціал дає можливість уже не просто винищити певний народ чи стерти конкретну цивілізацію, а зруйнувати світ у його планетарному масштабі. Праві популізми та неофашизми процвітають, «роздмухуючи полум’я усякої пожежі»: від ненависті до інших та чужинців до пожарищ глобального потепління. І посеред цього попелу, на який у будь-який момент може перетворитися світ, в умовах не лише кінця епохи з гострим відчуттям кінця історії, а взагалі наприкінці того, що ми називаємо історією, — виникає одвічне питання політичної дії: «Що робити?».
«Що поєднує такі різні джерела, як індійська ведична традиція, зороастризм, досократики та філософії Ґегеля і Гайдеґґера — це переконання, що вогонь є найідеальнішою природною стихією»
(Майкл Мардер, «Пірополітика»).
