Ріхард Герцінґер політичний колумніст, Берлін

Політика «великих просторів»

Опінії
13 Січня 2022, 15:49

Отже, Кремль безпосередньо орієнтується на центральну стратегічну мету Радянського Союзу в холодній війні: витіснити США з Європи. На це сподівався Хрущов, коли встановлював ядерні ракети на Кубі в 1962 році: перед обличчям ядерної загрози на власному порозі Вашингтон буде змушений вести переговори про зменшення своєї присутності на європейському континенті. Радянське доозброєння ракетами середньої дальності SS-20 у 1970-х роках також слугувало стратегічній меті вбити клин між Європою та США. СРСР хотів направити ядерну зброю на Західну Європу, протиставити якій іншій стороні було нічого, і зробити війну на континенті обмеженою. У разі радянського просування Вашингтон мав опинитися перед вибором: ризикнути власним знищенням у міжконтинентальній ядерній війні, захищаючи європейські демократії, чи залишитись осторонь конфлікту, обмеженого Європою.

Читайте також: Незмінна нерішучість

Проте радянське керівництво недооцінило рішучість, з якою Америка стояла на боці своїх європейських союзників, а також внутрішню згуртованість НАТО. Морська блокада Джона Кеннеді в 1962 році й розміщення американських ракет середньої дальності в Європі в ході доозброєння НАТО на початку 1980-х перекреслили наміри Москви та змусили її поступитися. Цей урок Захід повинен пригадати сьогодні у відносинах з путінською Росією: лише єдність демократій і рішуча демонстрація їхньої сили можуть відвернути агресивну авторитарну владу від її експансивних планів.

Однак відокремити Америку від Європи, щоб потім самому нею заволодіти, не було ексклюзивною візією радянського керівництва. Таке розділення завжди відігравало центральну роль і в прагненнях європейських крайніх правих. Прикладом цього є тези правонаціонального німецького юриста Карла Шмітта, які він у 1939 році виклав у своїй статті «Міжнародний правопорядок великих просторів та заборона втручання чужих цим просторам держав» і за допомогою яких хотів узаконити прагнення нацистської Німеччини панувати над Європою. 

розглядати агресію Путіна проти України лише як регіональну проблему було б фатальною помилкою. Для нього це радше перший крок до нового світопорядку, у якому «великі держави» в межах своєї «зони впливу» можуть безперешкодно практикувати право сильнішого

Концепції глобального міжнародного права, що базується на універсальних цінностях, Шмітт протиставив проєкт світового порядку, який складається з геополітичних «великих просторів», у кожному з яких мають діяти власні, відповідні до етнічних і територіальних особливостей правові норми. Їх визначатиме й реалізовуватиме найсильніший народ, який домінує у «великому просторі». Універсалістське розуміння права західним лібералізмом Шмітт розглядав як привід для англосаксонських держав нав’язати світу власні абстрактні цінності, а отже, й своє панування.
Сподівання Карла Шмітта на те, що націоналістичне переосмислення міжнародного права допоможе йому здобути найвищі відзнаки в нацистській Німеччині, звісно, не здійснилися. Адже нацистська ідеологія взагалі не передбачала жодних прав для народів, поневолених німецьким рейхом. І саме вступ у війну США, які Шмітт затаврував «чужою простору» державою, поклав край його мріям про «заборону втручатися» на користь німецького панування в Європі. Однак сучасний правий екстремізм вважає працю Шмітта канонічним текстом. І попри його наближеність до нацистського режиму, для багатьох лівих він також є важливим теоретиком державного й міжнародного права.

Уявлення Путіна про світовий порядок, розділений на зони впливу, разюче схожий на бачення «великого простору» Карла Шмітта. Шеф Кремля справді працює над відновленням радянської сфери впливу. Однак ідеологічно він ближчий до «ідеї рейху» етнічного націоналізму, ніж до комуністичних максим. За радянською ностальгією Путіна стоїть ще глибше історичне прагнення — відновити стару імперію та імперський світопорядок ХІХ століття.

Читайте також: Перезавантажити демократію

Антиамериканізм — ось та сполучна ланка, що об’єднує ці два, здавалося б, протилежні ідеологічно-історичні джерела російських великодержавних амбіцій. Водночас США вважають заклятим ворогом не лише через їхню військову та економічну перевагу. Антиліберальні течії всіх напрямів сприймають Сполучені Штати як основного носія універсалістської ідеї, на якій ґрунтуються ліберальні демократії Європи. Тому усунення впливу США на континенті такі авторитарні держави, як путінська Росія, вважають неодмінною умовою для реалізації своїх гегемоністських планів.

Отже, розглядати агресію Путіна проти України лише як регіональну проблему було б фатальною помилкою. Для нього це радше перший крок до нового світопорядку, у якому «великі держави» в межах своєї «зони впливу» можуть безперешкодно практикувати право сильнішого. Врешті має постати світова політична реальність, у якій ніщо вже не зможе відбутися без згоди Кремля й у якій більше не діятимуть цінності, норми й правила, що встановлюють межі його злочинного свавілля. 

Позначки:
97