Утім, тих випадків, що відомі нам, достатньо, аби вжахнутися. Один із прикладів — Юрій Дмітрієв, видатний російський історик сталінізму. Його заарештували понад рік тому, звинувативши у виготовленні дитячої порнографії. Минулого місяця група незалежних судових експертів дійшла одностайного висновку про те, що фотографії не були порнографічними: історик просто фіксував стан здоров’я прийомної дочки, яка отримувала в дитячому будинку неповноцінне харчування, перш ніж потрапила в його родину.
Тепер влада відправляє Дмітрієва на психіатричну експертизу в горезвісний Інститут Сербського в Москві. За цією установою закріпилася жахлива репутація ще з радянських часів, коли проти дисидентів застосовували примусову психіатрію. Сміливі й розумні «пацієнти» аж ніяк не були божевільними. Та після того, як в Інституті Сербського їх накачували міцними препаратами від вигаданих хвороб (скажімо, від «уповільненої шизофренії»), вони справді страждали на психічні розлади, а дехто назавжди втрачав психічне здоров’я.
Читайте також: Запит на нову Ostpolitik
Каральна психіатрія стала символом переслідувань доби Брєжнєва так само, як ГУЛАГ — сталінських репресій. Скасування примусової терапії було однією з перших ознак того, що новий лідер Кремля Міхаіл Ґорбачов серйозно налаштований у питаннях прав людини. Те, що Росія знову вдається до цих методів, вказує на напрямок, яким вона прямує.
Це нікого не має дивувати. Російська влада регулярно користується правовими інструментами (як усередині країни, так і за кордоном) для придушення опору. Щонайменше 60 українців перебувають у в’язницях РФ за сфабрикованими звинуваченнями — вони теж жертви війни, яку росіяни розв’язали проти свого найбільшого європейського сусіда, хоча потенційно могли мати українців за найкращих друзів.
Найдовше скніє в російській неволі політичний в’язень Алєксєй Пічуґін — менеджер середньої ланки в колишній нафтовій імперії «Юкос». Його заарештували 2003-го: сумнівні докази нібито засвідчили, що він винен у кількох убивствах. Та насправді Пічуґін скоїв інший злочин: уперто відмовлявся давати фальшиві свідчення проти свого керівника, колишнього олігарха Міхаіла Ходорковского.
Російські можновладці також вимагали, щоб аудитор московської юридичної фірми Сєрґєй Маґнітскій дав свідчення проти свого керівника — британського фінансиста Білла Бравдера. Та він відмовився, тому його забили до смерті в ізоляторі. Але це не спинило владу: загиблого свідка все одно судили й видали ордер на арешт Бравдера, якого Путін нещодавно назвав «серійним убивцею». Хоча справжній злочин британського фінансиста в тому, що він організував напрочуд успішну кампанію агітації за санкції проти душогубів, які керують Росією.
Питання в тому, чи працюють методи, якими послуговується російська влада. Переслідування породжують мучеників. Десяток років за ґратами перекрив усю сумнівну кар’єру в бізнесі Ходорковского в 1990-х. Якби колишнього олігарха просто депортували з Росії, усі про нього давно забули б.
Читайте також: Озирнутися на Схід
Бравдер, позиціонуючи себе правозахисником, змусив людей забути про те, що колись підтримував путінський режим. Запроторивши Дмітрієва до психлікарні, російська влада прославила історика на весь світ. Pussy Riot досі лишалися б маловідомим гуртом, якби влада в Москві не поставилася до феміністок так жорстоко. Нині учасниці панк-рок-гурту стали міжнародними знаменитостями.
Торік Путін відкрив меморіал жертвам державних репресій. Та правда в тому, що він волів би не ворушити минуле. Державна історіографія Росії до болю абстрактна. Жертви й карателі в ній не мають облич. Звинувачувати нікого. Нікому не треба виплачувати компенсацій. І хоча деяким росіянам подобається «сильна рука», репресії в сучасній Росії все-таки більше свідчать про паралелі між путінським і радянським режимами. Жорстокий, застійний режим СРСР зазнав краху. Те саме може очікувати його спадкоємців.
——————————
16 січня в Криму до трьох років і семи місяців поселення-колонії та штрафу засудили Володимира Балуха, який вивісив у себе на будинку український прапор і табличку «вулиця Героїв Небесної сотні». У коментарі після «суду» обвинувачений заявив, що сфабрикована справа не змусить його полюбити «нову батьківщину» і що він боротиметься за притягнення до відповідальності всіх тих, хто має стосунок до фабрикації його справи.