За минулий рік у країні
пройшли дві виборчі кампанії, відбулися зміни у балансі владних повноважень та
стартували «реформи», проте
помітних зрушень на краще пересічні громадяни так і відчули. До інтенсивного
нарощування президентом владних повноважень та тиску на опозицію з боку
правоохоронних органів більшість українців залишились байдужими. Вони стали
прагматичнішими і жваво реагували виключно на наступ влади на окремі
конституційні права, зокрема на роботу та освіту.
Точка відліку – президентські вибори. Перемога
дісталася Віктору Януковичу в напруженій боротьбі і він став першим українським
президентом, за якого проголосувало менше 50% виборців. Головний опонент Юлія
Тимошенко так і не визнала його перемогу та намагалась опротестувати її в суді.
Як наслідок вона швидко втратила прем’єрський портфель і навздогін отримала
купу неприємностей від нових господарів країни. Натомість бронзовий призер
президентських перегонів Сергій Тігіпко проявив гнучкість і опинився у складі
нового уряду, щоправда як відповідальний за непопулярні реформи. Неабияку допомогу
в приході до влади Януковичу надав попередній президент Віктор Ющенко, що під
час кампанії не шкодував критичних стріл на адресу своєї колишньої соратниці по
Майдану, а в другому турі закликав голосувати проти всіх. Окрім принизливого
для діючого керманича держави п’ятого результату Ющенко отримав і винагороду –
можливість і надалі жити у вподобаній резиденції, захист від переслідувань та давно
омріяний спокій політичного забуття.
Плюшкін року – Віктор Янукович. На
відміну від героя Гоголя новий президент колекціонує не речі, а владні
повноваження. Після інавгурації лідеру регіоналів знадобились лічені дні щоб
сформувати свою коаліцію в парламенті і призначити повністю підконтрольний
уряд, задовольнивши при цьому вимоги головних груп впливу. Він зміг повернути
собі повноваження Леоніда Кучми де-факто, а згодом, після відміни політреформи-2004,
і де-юре. У підсумку в розпорядженні Януковича ручна Верховна Рада, сформована
«під себе» вертикаль виконавчої влади і передбачувана Феміда. Щоправда разом із
повноваженнями у президента збільшився й тягар відповідальності, проте наразі
йому вдається перекладати її на інших. Побоювань повторити долю пізнього Кучми
глава держави поки що не має. Навпаки – будує плани щодо подальшого накопичення
владних «статків» – мати в парламенті конституційну більшість і відредагувати
Основний Закон на власний розсуд.
Майстер-клас року – місцеві вибори. Виборча
кампанія пройшла за правилами влади. В перегонах не дозволили брати участь
блокам, що змусило опозицію оперативно проводити ребрендінг, а партії-новачки
допустили до змагань за кілька днів до початку кампанії, тож вони вибудовували
свою виборчу стратегію на марші. Майбутнім мерам довелось обзавестися
партійними квитками, «регіональні» фактично гарантували перемогу. Змішана
система виборів та повний контроль над виборчим процесом, починаючи з
реєстрації кандидатів і завершуючи оголошенням результатів, забезпечили владі
пристойний результат – в 22 регіонах сформована провладна більшість, встояли
лише 3 області, де перемогу здобула «Свобода». Загалом соратникам Тягнибока
вдалося потрапити до третини облрад, тож їхні наміри мати фракцію в наступному
парламент вже не видаються фантастичними. Непогані шанси на це є й у Арсенія
Яценюка, його політична сила за пропорційною складовою прийшла третьою.
Натомість лідер «Єдиного Центру» Віктор Балога вирішив конвертувати свій успіх
на Закарпатті в доступ до владної годівниці негайно і отримав посаду міністра
МНС. Вочевидь, низькі результати, отримані на виборах партнерами «регіоналів»,
для нього не показник.
Нападники року –
генпрокуратура та СБУ. Першою в наступ на колишніх урядовців кабінету Юлії Тимошенко
пішла СБУ, яка на початку березня порушила кримінальну справу за незаконне
розмитнення газу «РосУкрЕнерго». Вже влітку фігуранти справи – екс-заступники
керівників митниці та «Нафтогазу» переселились до СІЗО. Далі до процесу
долучилась і генпрокуратура, особливо вона активізувалась після обрання новим
керманичем кума президента Віктора Пшонки. За підрахунками правоохоронців,
проти колишніх урядовців порушено майже 20 кримінальних справ, а чисельність соратників
Тимошенко, що будуть зустрічати Новий рік за гратами, впевнено наближається до
десяти. Останнім полоненим служителів закону став Юрій Луценко, який надто
повільно знайомився з матеріалами своєї справи. Сама ж екс-прем’єр та її перший
заступник ходять на допити, як на роботу. Цькування опозиції влада намагається
видати за боротьбу з корупцією, проте виходить не надто переконливо, бо всі
«порушники» належать виключно до «сердечного» табору, а висунуті їм
звинувачення неадекватні застосованим засобам. Регіонали запустили бумеранг і
намагатимуться убезпечити себе від наслідків, тож поблажливості опозиціонерам
чекати не варто.
Ринг року – Верховна Рада. Таких
депутатських баталій як у 2010-му парламентські стіни ще не бачили. У квітні
опозиціонери намагались завадити більшості ратифікувати Харківські угоди димом
та яйцями, а під кінець року арсенал обранців вже поповнився більш важкими
предметами – стільцями, за допомогою яких провладні депутати звільняли
заблоковану президію. Після 16 грудня брати в облогу парламентську трибуну стає
небезпечною справою – можна не лише здоров’я позбутися, а й свободи, оскільки рефері-генпрокуратура
судить за специфічними правилами. Верховна Рада як інститут стрімко деградує, а
після повернення до Конституції 1996 року у депутатів фактично залишилась лише
одна функція – схвалювати все, що розроблено на Банковій, швидко й без зайвих
питань. Повна слухняність парламентарів гарантована президенту як мінімум до
лютого, коли має відбутися остаточне голосування за конституційні зміни, що
визначать датою наступних виборів осінь
2012 року. Якщо ж «випадково» станеться провал, підвішені невизначеністю
депутати залишатимуться ручними до оголошення виборчої кампанії. Часу для
впровадження всіх необхідних реформаторських ініціатив Януковичу має вистачити.
Нокаут року – стан опозиції. Опозиціонери
не стали реальною силою спротиву діям нової влади. Їх лави танули на очах, а
лідери так і не змогли знайти спільну мову. Намагання об’єднатися розбилися
через амбіції вождів, що змагались за лідерство в опозиційному таборі.
Організовані протестні акції не знайшли підтримки серед населення. В парламенті
опозиціонери позбавлені будь-яких важелів впливу, навіть створити тимчасову
слідчу комісію не спроможні – необхідних 150 голосів знайти не вдається. Не
сприяли згуртуванню сил і місцеві вибори, кожен з них воював за себе. Зважаючи
на активність правоохоронних органів, часу «до розстрілу» демократів залишилось
зовсім мало, проте очікуваного єднання не відбувається.
Виверт року – зміна в влади Києві. Ласий столичний
регіон нові господарі життя взяли без бою. Через розмежування повноважень мера
й голови Київської держадміністрації усунули від влади Леоніда Черновецького і
призначили свого управляючого Олександра Попова. Саме з нього оперативно
ліпитимуть нового мера киян, вибори якого мають пройти навесні 2012 року.
Діючий очільник міста розважливо не заважає, чим заслужив право не фігурувати у
десятках кримінальних справ, порушених проти київських чиновників. Вибори в
районні ради міста не відбулися через ліквідацію самих рад, а керівництво райдержадміністрацій повністю змінено, свої
посади зберегли при цьому одиниці. Наразі підняти рейтинг Попова влада
намагається в основному за рахунок показового завершення довгобудів, для чого
по кілька разів урочисто перед телекамерами відкриваються дорожні розв’язки та
мости (по одній полосі), лінії швидкісного трамваю та станції метро. Натомість
здатності впоратися з типовими сезонними проблемами новий керівник міста не
демонструє – на початку зими кияни мерзли в оселях без опалення, а снігопади
традиційно призводять до транспортного колапсу.
Привид року – реформи. В
здійсненні давно назрілих реформ влада користувалась принципом «піар – перш за
все». Найбільш помітні зрушення відбулися в рамках судової реформи – Верховний
Суд втратив свою вагу, а повноваження та впливовість Вищої ради юстиції зросли.
Конституційний суд після переформатування його складу став остаточно
передбачуваним і його рішення політики озвучують раніше, ніж відбувається
офіційне оприлюднення. Відтепер говорити про незалежність суддівської влади
можна з дуже великою натяжкою. Податкова реформа звелась до зростання
повноважень податківців та збільшення податкового тиску на малий та середній
бізнес і не зачепила діючі схеми ухиляння від податків через виведення капіталу
в офшори. Адміністративна реформа виявилась банальним перетасуванням кадрів – під
вивіскою реорганізації структур та скорочення армії бюрократів відбувається звільнення
неугодних. Новації в пенсійній сфері в першу чергу стосуються підвищення віку
виходу на заслужений відпочинок, а не зростання добробуту пенсіонерів, про
обіцяну на президентських виборах мінімальну пенсію до кінця року у 1200
гривень в уряді вже ніхто не згадує. Наступний рік оголошений роком реформ,
проте, судячи з того як стартував процес, головне його правило навряд чи
зміниться.
Несподіванка року – підприємницький
Майдан. Широкомасштабні
протестні акції, що спалахнули в шосту річницю Майдану, довели здатність
суспільства відстоювати власні права. Щоправда, підприємці демонстративно
відмовились від політичних гасел, вимагаючи лише заветувати Податковий кодекс.
Але акція змусила владу піти на поступки, хоча й тимчасові. Досвід ведення
переговорів з мітингуючими та їх нейтралізації через сіяння розбрату серед
ініціаторів, як і миттєвого знесення наметового містечка, представникам влади
ще знадобиться. Уроки з події, вочевидь, винесли обидві сторони: влада
намагатиметься в подальшому гасити можливість протестів у зародку, ініціатори
майбутніх виступів мають бути готовими опинитися за гратами, як мінімум за
пошкодження гранітної плитки на головній площі столиці.
Залицяння року – взаємини з Росією. Понад 10
зустрічей відбулося цього року у Віктора Януковича з його російським колегою, і
таким інтенсивним діалогом президент пишається. Проте з реальних досягнень в
напрямку посилення дружніх взаємин зі старшим братом можна назвати хіба що
зростання товарообігу та 100-доларову знижку в ціні на газ, отриману на 10
років в обмін на пролонгацію перебування Чорноморського флоту в Криму до 2042
року. Пристати на інші «взаємовигідні» пропозиції з боку Росії, як то
об’єднання «Газпрому» і «Нафтогазу» та вступ України до Митного союзу Росії,
Казахстану й Білорусі, вітчизняні керманичі поки що не погоджуються. Відмову
від курсу на вступ до НАТО і проголошення України позаблоковою державою в
Кремлі належним чином не заохотили. Тож президент згадав про багатовекторність
і під кінець року Україна отримала План дій по досягненню безвізового режиму з
ЄС. Реалізувати його на Банковій обіцяють рекордними темпами – в першому
півріччі наступного року, проте навіть експерти-оптимісти не очікують відміни
віз для українців раніше 2012-го.