«Держава — це я» (Людовік XVI)
«Ми б’ємося проти короля, щоб захистити Короля» (гасло пуритан)
«Ви боги» (Псалом 86:6)
Німець і американець, історик-медієвіст Ернст Канторович (Ernst Hartwig Kantorowicz, 1905–1963), відомий зокрема своєю книгою «Два тіла короля. Дослідження з середньовічної політичної теології» (The King’s Two Bodies. A study in Medieval Political Theology, 1957), — визнаний класик політичної теології. Канторович народився в Познані, а помер у Прінстоні. Він походить з заможної сім’ї асимільованих євреїв. Його двоюрідна сестра була подругою Георга Зіммеля і перекладачкою праць Анрі Бергсона. Канторович брав участь у Першій світовій війні, служив у кавалерії. Вивчав філософію в Берлінському університеті, а потім — історію в Гайдельберзькому.
Першою друкованою (обсягом приблизно в шістсот сторінок) працею, на яку пішло близько двох років систематичної і кропіткої праці Канторовича, була біографія імператора Фрідріха II («Король Фрідріх II» / Kaiser Friedrich der Zweite, 1927). Середньовічний імператор на сторінках книги виступав свого роду парадигмою. Він був дотичний до трансцендентного, хай чим це трансцендентне було: Богом, долею, світовим духом. У Німеччині біографію сприйняли як зашифрований портрет «духовного фюрера». Свого часу Канторович очолював кафедру у Франкфуртському університеті (1930–1934), але відмовився присягати на вірність нацистській владі, через що і був звільнений. 1938 року переїхав до Оксфорда, де раніше був гостьовим професором, а потім, 1939-го, вирушив до Каліфорнійського університету в Берклі. З 1945 року став громадянином США. Канторович притримувався консервативних поглядів, але в 1949 році, на хвилі маккартизму, знову відмовився присягати, вже американській правоцентристській владі, щодо своєї ідеологічної лояльності. У 1951 році, за (не в останню чергу фінансової) підтримки Роберта Оппенгеймера, перейшов до Інституту перспективних досліджень у Прінстоні, де й працював до кінця життя.
«Англійські юристи створювали “кредо королівської влади”, яке не було би соромно поставити поруч з Афанасієвським символом віри. Аргументація тюдорівських юристів — “одна особа, два тіла” — перегукується з відомою формулою Символу віри “Немає, однак, двох… а є один”. Він є один не через те, що Боже перетворилося в людське, а через те, що Бог стався людиною. Він цілком один: однак не через те, що обидва єства змішалися, а через те, що вони складають одну особу»
(Канторович. «Два тіла короля»)
Підзаголовок «політична теологія» в назві книги Канторовича «Два тіла короля» повертає читача в часи Німеччини 20–30-х років. Зокрема це були часи суперечок, збурених резонансною працею німецького юриста Карла Шмітта з його ключовою тезою, що вчення про державу — це секуляризована теологія. На відміну від Шмітта, свою пізню роботу Канторович пише як той, хто осмислив свої «тоталітарні гріхи» («гріхом» він вважав свою працю за Фрідріхом II) і став переконаним прибічником демократії. Праця Канторовича складна, певною мірою нудна, але вже давно стала відомою, ба навіть легендарною. З академічної точки зору вона є недосяжним еталоном наукової (німецької, хоч і написана в США) прискіпливості. Книга містить вичерпні пояснення, ґрунтовні посилання, розлогі коментарі.
«Два тіла короля» — це книга про «божественне» в середньовічному правителі та про долю цього «божественного». Сакральність тут виступає певним процесом, який змінюється з часом, а сама причетність володаря до чогось понадземного з доби в добу може описуватися в різних категоріях і остаточно не зникає навіть у секуляризованій уяві щодо правителя. Король є безсмертним, тому що юридично ніколи не може померти (так само, як юридично він ніколи не був неповнолітнім). Його Величність в очах закону завжди є присутнім у всіх своїх судах, хоч сам і не здійснює правосуддя. Король має два тіла, а саме тіло природне і тіло політичне. Саме тіло політичне постає в подобі «святих духів та янголів», тому що воно, як і янголи, представляє Незмінність у потоці часу. З природним (смертним) тілом короля поєднане його політичне (безсмертне) тіло, яке містить у собі його королівське положення і гідність (Dignitas). Політичне тіло включає в себе природне, але природне менше з двох і поєднане з політичним. Політичне тіло і тіло природне злиті в єдине ціле (двоїсте тіло), і політичне тіло усуває будь яку недосконалість іншого тіла, з яким поєднане. Якості природного тіла розчиняються в королівському достоїнстві/гідності.
А що король має два тіла, то має і дві низки якостей. Природне тіло складається з природних членів, як і у будь-кого іншого, і в зв’язку з цим король схильний до страждань та смерті, як і всі інші люди. Політичне ж тіло — це зовсім інше. Його членами є його (короля) піддані, а він (король) і його піддані разом складають певну корпорацію. Він є головою, а вони — членами. Король керує ними. Це політичне тіло, на відміну від природного, не підвладне ані стражданням, ані смерті, адже в цьому тілі король ніколи не помирає, а його природна смерть називається не смертю короля, а представленням тіла (Demise) короля. Саме цим терміном позначалося не те, що політичне тіло короля померло, а те, що відбулося розділення цих двох тіл, і політичне тіло короля перенесено і переведено з природного тіла, яке померло чи втратило королівську гідність, в інше природне тіло. Іншими словами, політичне тіло ніколи не помирало, а переносилося з одного природного тіла в інше.
«Два тіла короля складають єдине неподільне ціле, і кожне з них повністю міститься в іншому»
(Канторович. «Два тіла короля»)
Політичне тіло короля може бути відділене від фізичного тіла (залишитися, наприклад, з бунтівним парламентом під час Англійської революції середини XVII століття). Канторович прослідковує, як визріває ідея безособового носія влади, яка може не тільки «супроводжувати» постать правителя, але й бути від неї повністю чи частково розповсюджена на інші суб’єкти (парламент, корона, народ). Канторович показує, як середньовічні «соціологи», а саме англійські теологи і юристи періоду Тюдорів XII–XVII століть, описували «світ політичного», що оточував їх, відточували свої дефініції влади і королівських привілеїв та «творили» суспільство й державу «сучасного типу», використовуючи для цього метафори як римського світу, так і біблійних древностей. Хтось навіть сказав, що якщо припустити, буцімто капіталізм виник із духу протестантизму, то чому би сучасній державі не виникнути з духу католицизму (католицької літургії)? Отже, «політичне тіло» і «містичне тіло» в певний період історії були дуже близькими поняттями.
«Прийняте в теології і канонічному праві вчення, яке проголошувало: “Церква і християнська спільнота в цілому є corpus mysticum (містичне тіло), головою якого є Христос”, — було перенесено юристами зі сфери теології на державу, головою якої є король»
(Канторович. «Два тіла короля»)
Кожен, хто знайомий із христологічними суперечками перших століть християнства, буде дуже здивований схожістю мови і ходу думок представників судової системи, з одного боку, і перших соборів — з іншого. Як показує Канторович, юристи на постійній основі застосовували розповсюдження теологічних дефініцій для визначення природи королівської влади. Богословські поняття протягом століть використовувалися для визначення держави, влади, суверена. Приблизно так само християни в перші століття використовували імперську політичну термінологію, а імператорський церемоніал був адаптований під потреби церкви. Квазітеологічне визначення «двох тіл короля», яким послуговувалася континентальна юриспруденція Середніх віків, заводить нас в сферу еклезіологічного і містичного. Десь там зустрічаються вічність Короля і його тлінність, його нематеріальне/безсмертне політичне тіло і матеріальне/смертне тіло природне.
Усе наведене слід розглядати як кроки до встановлення секулярної форми влади на противагу церковному авторитету. Секуляризація держави відбувалася в процесі розвитку «королівської христології». Ця нова політична «христологія» зазіхала на духовну сферу, зодягалася в богословські поняття, навішувала собі релігійні регалії, які колись церква з такими ревнощами монополізувала. Християнська ідея corpus mysticum — містичне тіло Христа (яке в середньовіччі можна було знайти, наприклад, у Томи Аквінського) — була перенесена юристами зі сфери церкви в сферу політики. Є думка, що генеалогію суверенної влади Канторовича треба читати так само, як і політичну філософію Гоббса, а саме — як спробу показати процес секуляризації суверенності, спробу зробити її «мирською».
«Не без певної внутрішньої логіки і певної внутрішньої необхідності як розділення, так і поєднання “двох тіл короля” породили догму про політичне втілення, таке собі ноетичне втілення Dignitas або Тіла політичного, а разом з тим і нову секуляризовану версію іпостасного поєднання першої і другої особи, Dignitas і rex»
(Канторович. «Два тіла короля»)