Політична криза в Болгарії 2020–2024 років мала серйозні наслідки для ЄС та України. Хоча більшість болгарських партій підтримують військову й політичну допомогу Україні, нездатність сформувати постійний уряд і політична нестабільність не раз перешкоджали постачанню зброї. Попри невелике населення, Болгарія надавала Україні критичну допомогу: уряд Петкова забезпечив 30 % артилерійських снарядів для України 2022 року й постачання дизельного пального. Проте хронічна політична криза фактично оголила системну нестабільність країни.
Сім позачергових виборів не допомогли сформувати стабільний уряд. Такі ключові політичні гравці, як Бойко Борисов, Кирил Петков, Делян Пеєвський і Костадин Костадинов, стали символами взаємноконфліктних ідеологій та егоїстичних прагнень, які перетворилися на камінь спотикання на шляху проведення реформ у країні. Корупція, фальсифікації виборів і фрагментована виборча система лише поглиблюють кризу.
Однією з ключових відмінностей пропорційної виборчої системи Болгарії від мажоритарної системи порівняної більшості (FPTP), є те, що за пропорційної системи голоси можуть бути надто розпорошені по політичному спектру, що ускладнює формування стабільної та довготривалої коаліції в уряді, особливо якщо голоси з самого початку поділені. Усі партії, яким вдається подолати 4 % бар’єр, отримують пропорційну кількість місць у парламенті.
Ситуацію ще більше ускладнює політичний розкол усередині країни. Болгарія, економічно відстаючи від інших нових членів ЄС, часто вважається найбіднішою країною союзу. Вона поступається навіть Румунії, яка, хоча й приєдналася 2007 року, показала набагато кращі темпи зростання. Попри те що за формальними показниками Болгарія є досить розвиненою країною з високим рівнем індексу людського розвитку (0,895), після її вступу до ЄС багато громадян виїхало за кордон. Із часу падіння комунізму 1989-го чисельність населення зменшилася з майже дев’яти мільйонів до менше ніж семи мільйонів 2024 року. Крім того, багато болгар утратили довіру до власного уряду. І саме події 2021–2024 років можуть допомогти зрозуміти причини цього.
До 2021 року панівна партія Бойка Борисова, правоцентристська й проєвропейська, була при владі майже 12 років — саме на них припадає більшість часу перебування Болгарії в ЄС. Однак між 2021 і 2024 роками в країні відбулося аж сім виборів (шість з яких були позачерговими), проте сформувати стабільний уряд так і не вдалося.
Хронологія хаосу
У квітні 2021 року партія «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» Борисова («Граждани за европейско развитие на България», ГEРБ) виграла парламентські вибори, але не змогла сформувати більшість, що поставило країну в політичну безвихідь. Тривале перебування Бойка Борисова при владі й численні звинувачення в корупції лише загострювали ситуацію. У березні 2022 року його навіть ненадовго затримали за підозрою в зловживанні коштами ЄС під час перебування на посаді. Спроби сформувати уряд зазнали невдачі, оскільки потенційні партнери ГEРБ відмовилися від співпраці, висловлюючи незадоволення лідерством Борисова й вимагаючи провести серйозні політичні реформи. Фрагментований парламент і політична напруженість стали каталізатором нових виборів у липні.
Липневі парламентські вибори 2021 року принесли незначну перемогу популістам і партії Славі Тріфонова «Є такий народ» («Има такъв народ», ИТН), але їй також не вдалося здобути більшість та сформувати стабільну коаліцію. Переговори з правоцентристською «Демократичною Болгарією» («Демократична България», ДБ) і Болгарською соціалістичною партією (БСП) провалилися через розбіжності щодо розподілу портфелів — країна знову залишилася без дієздатного уряду. Глухий політичний кут лише поглибив розбіжності в парламенті, що й вилилося в нові вибори в листопаді.
У листопаді 2021 року на загальних виборах партія Кирила Петкова «Продовжуємо зміни» («Продължаваме Промяната», ПП), яка об’єдналася з «Демократичною Болгарією» (ДБ), здобула найбільшу кількість місць. Сформували коаліційний уряд, до складу якого ввійшли ПП, БСП, ИТН та ДБ. Уряд зосередився на боротьбі з корупцією та економічному відновленні, але не зумів зберегти єдність серед ідеологічних суперечок.
Коли БСП виступила проти надання зброї Україні, Петков організував постачання важливої військової допомоги через треті країни, не розкриваючи подробиць партнерам. Це спричинило гострий опір зі сторони БСП та євроскептиків. Попри вагому підтримку серед молоді й освічених громадян, коаліція розпалася після вотуму недовіри 2022 року, що знову кинуло Болгарію в хаос політичної невизначеності.
Парламентські вибори 2022-го принесли чергову перемогу ГЕРБ, але партія знову не змогла забезпечити більшість. Спроби сформувати уряд учергове не мала успіх через недовіру між ГЕРБ та іншими партіями. Опозиція відмовилася від співпраці, звинувачуючи ГЕРБ у корупції та неефективному управлінні.
У 2023 році ГЕРБ виграла вибори та сформувала уряд з незначною більшістю в коаліції з ПП — ДБ. Це був перший функціональний уряд з листопада 2021 року, але і його стабільність залишалася під загрозою через внутрішні розбіжності й зовнішню опозицію. Коаліція намагалася розв’язати економічні проблеми й провести політичні реформи, працюючи під постійним тиском.
Парламентські вибори в червні 2024 року знову принесли перемогу ГЕРБ, а друге місце посів новостворений альянс правоцентристської партії, яка представляє турецьку меншину, «Рух за права і свободи» («Движение за права и свободи», ДПС) і ПП — ДБ. Однак коаліційні переговори зірвалися через непорозуміння в ключових питаннях, знову залишивши країну без уряду. Така невдача лише поглибила розкол і недовіру між партіями.
У жовтні 2024 року відбулися чергові вибори, на яких ГЕРБ знову здобула найбільше голосів. Але уряд сформувати не вдалося: суперечки щодо звинувачень у фальсифікації виборів лише підняли градус політичної напруженості. Вимоги влаштувати нові вибори й розслідувати прозорість цього процесу не лише стали наслідком дедалі більшого розчарування громадян, а й ускладнили політичну кризу, яка тривала вже кілька років.
Ключові гравці кризи: Бойко Борисов
Політична ситуація в Болгарії, зокрема протистояння між лівими, ультраправими, представниками турецької меншини та впливами Борисова й Пеєвського (який до того ж потрапив під санкції США), свідчить про затяжну боротьбу за владу. Короткострокові коаліції формувалися на підставі мінімальних домовленостей, наприклад, щодо підтримки України, але гостра опозиція, особисті інтереси й фрагментована пропорційна система посилювали політичну кризу.
Борисов, який тривалий час був провідною політичною фігурою, мав хороші стосунки з ключовими лідерами ЄС, зокрема з Анґелою Меркель. Коли Болгарія вступила до ЄС, вона отримала €31 мільярд інвестицій, що дало змогу значно покращити інфраструктуру й різноманітні національні державні інституції. Для багатьох зовнішніх оглядачів його каденція видавалася цілком успішною, однак багато болгар із цим зовсім не погоджуються. Борисова часто звинувачують у зв’язках із мафією 1990-х і 2000-х років, коли він працював головним секретарем міністерства внутрішніх справ Болгарії. Водночас Борисова хвалять за арешт сербського мафіозі Сретена Йосича.
Борисова також критикували за погіршення ситуації зі свободою преси в Болгарії. Через відсутність переконливих доказів, які могли б поставити крапку в його політичній кар’єрі, він і далі залишався найвпливовішим політиком країни навіть після серії серйозних невдач 2021 року. Найважчий момент настав у березні 2022-го, коли його заарештували за звинуваченням у зловживанні коштами ЄС. Проте вже 2023 року він тимчасово повернувся до влади, коли його партія ГЕРБ утворила коаліцію з ПП — ДБ.
Кирил Петков і ПП
Криза 2021–2024 років не обійшлася без постаті Кирила Петкова, який став символом нової демократії та боротьби з корупцією в Болгарії. Його партія ПП, а пізніше коаліція ПП — ДБ перемогли на виборах 2021 року, викликавши надію на зміни. Випускник Гарварда та Університету Британської Колумбії Петков здавався ідеальним кандидатом для реформування країни, яку називали найкорумпованішою в ЄС.
Однак вторгнення Росії в Україну загострило політичну атмосферу в Болгарії. Хоча більшість населення не заперечувала проти підтримки України, прозорість, яку обіцяв Петков, стала врешті його ахіллесовою п’ятою. Він не розкрив деталей постачання зброї Україні, що підірвало довіру до його уряду. Додаткові труднощі виникли через суперечки навколо вето на вступ Північної Македонії до ЄС. Це призвело до конфлікту Петкова з президентом Руменом Радевим, який закликав партії покинути коаліцію, якщо порушать статус-кво щодо цього питання. Зрештою партія Трифонова, ИТН, вийшла з коаліції, а Петков утратив посаду прем’єр-міністра.
Делян Пеєвський: під санкціями США
Четверта ключова постать болгарської політичної саги — Пеєвський, суперечливий болгарський політик, якого ще часто називають «тіньовим ляльководом». Як медіамагнат і депутат парламенту, він має значний вплив завдяки контролю над провідними медіаресурсами й відомий своїми зв’язками із впливовими бізнесовими та політичними колами.
Критики звинувачують Пеєвського у використанні своєї позиції, щоб маніпулювати громадською думкою та забезпечувати вигідні рішення для себе й своїх союзників. Його ім’я нерідко пов’язують з корупційними скандалами, захопленням державних установ і впливом на судову систему. Проте, попри таку неоднозначну репутацію, Пеєвський зберігає підтримку частини виборців і далі впливає на політичний ландшафт країни. Його діяльність є яскравим прикладом викликів, які стоять перед Болгарією в боротьбі з корупцією та забезпеченні демократичного управління.
Після запровадження проти нього санкцій США Пеєвський став помітною фігурою в політиці, виступаючи як представник основної етнічної турецької партії ДПС, не будучи водночас етнічним турком. Напередодні виборів у червні 2024 року він дістав безпрецедентний мандат, адже ДПС посіла друге місце. Пеєвський утримував контроль над ситуацією завдяки вмінню ефективно розподіляти ресурси й впливати через медіа. Проте невдовзі всередині партії стався розкол: частина залишилася вірною йому, тоді як інша прагнула відновити партію без нього. Ахмед Доган — його головний опонент — ініціював спробу усунути Пеєвського. На виборах у жовтні 2024 року Пеєвський зберіг назву ДПС, тоді як партії Догана довелося змінити назву на «Альянс за права і свободи» («Алианс за права и свободи», АПС), що привернуло значну частину традиційної турецької підтримки.
19 місць для АПС та нові 30 місць для Пеєвського створили кризу всередині кризи. Розкол турецького електорату досягнув критичної точки — хвилями покотилися звинувачення у фальсифікації виборів на користь Пеєвського. У зв’язках з ним звинуватили Борисова та його партію ГЕРБ, яка й надалі була найчисленнішою після жовтневих виборів.
Болгарська хактивістська група BG Elves оприлюднила список з понад 200 осіб, яких звинувачували у фальсифікації виборів на користь олігарха Деляна Пеєвського та його партії. Міністерство внутрішніх справ, отримавши 408 повідомлень про порушення, залучило поліцію для боротьби з підкупом виборців. Зокрема, йшлося про виплати до €250 та роздачу потрібних товарів, скажімо, дрова, під час жовтневих виборів 2024 року.
Партія Кирила Петкова ПП — ДБ активно критикує Деляна Пеєвського. Колишній прем’єр-міністр Болгарії (2023–2024) Николай Денков, соратник Петкова, назвав Пеєвського найбільшим внутрішнім викликом для країни. Партія також звинуватила Бойка Борисова в надмірній поступливості або навіть залежності від впливу Пеєвського. Попри те що Борисов залишається ключовим політичним гравцем, вважається, що він уникає розриву зв’язків з Пеєвським через спільні бізнес-інтереси. На шкоду стабільності країни Борисов несподівано відмовився від коаліції з ПП — ДБ Петкова, обравши союз із партією Пеєвського — ДПС.
Бурхлива політична активність Пеєвського, імовірно, спрямована на відновлення фінансових утрат, яких він зазнав унаслідок американських санкцій після ухвалення закону Магнітського 2012 року. Не секрет, що з 2021-го це, м’яко кажучи, дестабілізувало болгарську політику. Більшість партій відмовляються співпрацювати з Пеєвським, а ГЕРБ опинилася на роздоріжжі між ДПС і ПП — ДБ. До речі, важливо зауважити, що під час парламентської кризи Пеєвський, як і Борисов з Петковим, відкрито підтримував Україну й виступав за найсуворіші санкції проти Росії.
Ультраправі: Костадин Костадинов
Ультраправа партія «Відродження» («Възраждане»), яку очолює Костадин Костадинов, відбирає значну частину голосів у провідних політичних сил. Здобуваючи 10–13 % на кожних виборах під час кризи, Костадинов регулярно повторює російську пропаганду щодо війни в Україні й категорично відмовляється від коаліцій з іншими партіями. Це створює серйозну загрозу для статусу Болгарії в ЄС і НАТО, що може мати далекосяжні наслідки, якщо підтримка його партії зростатиме. Тим паче інші партії не здатні утворити стабільні коаліції.
Водночас Костадинов не вважається політиком з твердими принципами — малоймовірно, що він дійсно вірить у російський наратив, адже кілька років тому його погляди були зовсім іншими. Своїми висловлюваннями щодо ромської громади він заробив собі репутацію агресивного ксенофоба, що не могло не викликати занепокоєння в міжнародних партнерів.
Президент Румен Радев відіграв важливу роль у політичних кризах Болгарії 2021–2024 років. Він не раз розпускав парламент, призначав тимчасові уряди й оголошував нові вибори через провал коаліційних переговорів. Його адміністрація зосередилася на боротьбі з корупцією та реформуванні виборчої системи, але її часто звинувачували в підтримці опозиційних партій, як-от ПП. Зовнішньополітична позиція Радева, зокрема його відмова підтримати Україну під час російського вторгнення, ще більше загострила політичну поляризацію. Тоді як більшість європейських лідерів висловлювали підтримку Україні, Радев демонстрував скептицизм щодо військової допомоги, орієнтуючись на проросійські настрої в країні. Це лише посилювало розбіжності між урядом і парламентом. Хоча президентська посада в Болгарії має обмежені повноваження, Радев відіграв ключову роль у кризі, зокрема зберігши свою позицію та перемігши кандидата від ГЕРБ — Анастаса Герджикова.