Президент Сербії Александар Вучич заявив, що планує найближчим часом піти у відставку, і додав, що вже почав пакувати книги зі своєї резиденції. Він також уточнив, що розглядає нового кандидата на цю посаду.
За словами Вучича, вибори у Сербії відбудуться у найближчі три-чотири місяці. «Не у липні та серпні. Чи будуть вони оголошені тоді — це інше питання», — пояснив він, розвіюючи сумніви, що позачергові вибори можуть відбутися у період відпусток. Крім того, Вучич обмірковує те, щоб висунути свою кандидатуру на посаду прем’єр-міністра.
Утім що стоїть за цими заявами сербського президента?
Попри масштабні протести, які тривають у Сербії, і фактично поклали старт передвиборчій кампанії у країні, заяву Вучича навряд чи можна пов’язати з ними чи внутрішнім політичним тиском. У коментарі Тижню політолог, директор Центру досліджень Південно-Східної Європи при Університеті Ґраца та координатор аналітичної групи Balkans in Europe Policy Advisory Group Флоріан Бібер зазначає, що це відбувається тому, що другий президентський термін Вучича закінчується наступного року, і він не може знову балотуватися.
«Тому він переходить на посаду прем’єр-міністра, подібно до Путіна у 2008 році. Він не збирається добровільно відмовлятися від влади», — зазначає він.
Тим часом, боснійсько-канадський політолог, дослідник та автор, який спеціалізується на політиці Південно-Східної Європи, зокрема на питаннях демократизації Західних Балкан, Ясмін Муджанович у коментарі Тижню вважає, що заяву Вучича не варто сприймати серйозно, оскільки той не має наміру ні йти у відставку, ні передавати владу, але часто вдається до таких піар-акцій, щоб поставити своїх політичних опонентів, включно зі студентськими протестувальниками, у невигідне становище.
«Ймовірно, він хоче, щоб вони виснажилися та сперечалися між собою щодо наступника, добре знаючи, що сам він нікуди не йде. У кращому випадку Вучич тимчасово “піде у відставку”, а потім просто знову балотуватиметься — або на посаду президента, або прем’єр-міністра. Наразі немає жодного переконливого опонента його владі, і малоймовірно, що вуличний протестний рух зможе висунути єдиного кандидата, тоді як інституційна опозиція залишається глибоко роздробленою», — зазначає він.
Власне ще рік тому кандидатка історичних наук, керівниця Аналітичного центру балканських досліджень Катерина Шимкевич казала Тижню, що важко виокремити конкретних лідерів чи політичні сили, які би змогли сформувати сильну опозицію правлячій Сербській прогресивній партії.
«Якби опозиція дійсно бажала зламати стару політично-партійну систему та прибрати Вучича і його соратників при владі, то опозиційні політики б, на мою думку, скористалися вимогами студентів, які вже декілька місяців організовують масові протести у Сербії. Наразі цього не відбулося, тож вірити в опозицію як потужну політичну силу чи хоча б конкуренцію для Сербської прогресивної партії, не варто», — зазначала вона.
Сербська політика балансування
У регіоні Сербія вирізняється своїм постійним прагненням залишатися дипломатично гнучкою — балансуючи між ЄС, США, Росією, Китаєм і Туреччиною. На відміну від інших країн Західних Балкан, Сербія пережила повільне, але послідовне віддалення від зовнішньої та безпекової політики ЄС. Це досягло історичного мінімуму у 2024 році, коли Сербія підтримала лише 47% зовнішньополітичних декларацій ЄС — порівняно з 66% у 2015 році. У той самий період вплив інших геополітичних акторів, зокрема Китаю, значно зріс.
У коментарі Тижню Ясмін Муджанович заявив, що, на його думку, Сербія чітко зробила ставку на Китай і Росію, а не на ЄС.
«Вучича турбує вигляд офіційної відмови з боку ЄС, але він також уже певний час очікував такого сценарію, саме тому так агресивно поглиблює свої зв’язки з Пекіном зокрема. Його режим потребує іноземного покровителя з політичних і економічних причин, і він очевидно вважає, що Китай — його найкраща довгострокова ставка. Звісно, він і надалі підтримуватиме надзвичайно тісні зв’язки з Москвою — як і сербські проксі на кшталт Додіка — але саме у Китай Белград наразі вважає за найдоцільніше вкладати свої ресурси», — зазначає він.
Водночас Флоріан Бібер впевнений, що попри те, що Вучич намагатиметься утримати владу будь-якими способами, будь-яка альтернатива потребуватиме часу для консолідації у разі перемоги на виборах і, найімовірніше, буде більш проєвропейською та прагнутиме покращення регіональних відносин.
