Влада України постійно розповідає,як вона багато робить для звільнення українських бранців ( а насправді заручників і невільників ХХІ ст. у так званих ДНР/ЛНР). Для Росії та її донбаських бантустанів це тільки засіб шантажу і тиску на Україну, метод глибокого втручання у внутрішні громадсько-політичні процеси,коли маніпулюючи полоненими та їхніми родинами,можна просувати потрібні Кремлю політичні персоналії. У будь-який момент,віддавши десяток полонених Надії Савченко чи такому собі «генерал-полковнику» Рубану (який насправді є старшим лейтенантом запасу), близькому,як уважають деякі оглядачі, до Віктора Медведчука, різко підвищити їхні рейтинги у внутрішньо українському контексті. Та й чому б час від часу не розпочинати атаку на Банкову,звинувачуючи її ( справедливо!) в тому,що вона недостатньо докладає зусиль до звільнення? Якщо наші люди досі перебувають за « порєбріком»,а не вдома,значить,справді,робиться не досить…
Читайте також: Забуті живі. Права родин полонених
Тому для України це вельми болюча тема. РФ перебуває в зовсім іншому становищі. Їй в цьому питанні нікуди поспішати. Ціна людського життя і людської долі в Росії набагато нижча,ніж не тільки на Заході,а навіть в Україні. Як кажуть росіяни про це філософське питання: « Умер Максим и хрен с ним». Громадська думка, як така, в Росії відсутня. А якщо хтось з родичів загиблих в Україні російських « відпускників» або « тих,хто випадково на БТРі заблукав» і не повернувся почнуть «гавкати»,їм завжди можна затулити пельку,як не насильством і погрозами,так перспективою позбавити житлової іпотеки для родин військовослужбовців. Мовчать і мовчатимуть. Ситуація в Україні – протилежна,тут ніхто мовчати не буде. Проблема полонених доволі ефективно використовується Кремлем для впливу на українську владу. Мінські посиденьки помітних результатів не дають. Але всі капітулянтські кроки Банкова виправдовує необхідністю звільняти полонених: кордон з РФ закривати не можна ( а як тоді визволяти наших?),дипломатичні відносини розривати з агресором не можна ( а як тоді домовлятися про наших?),блокаду « ДНР/ЛНР» встановлювати не можна ( а раптом Москва відмовиться говорити про наших?). Проте відмова від рішучих дій ніякої користі щодо гучно афішованої справи звільнення не несе.
РФ готова до будь-якої долі своїх заарештованих в Україні,їй це глибоко байдуже ( якщо не йдеться про справді важливу для них особу),хіба що використовують для чергової пропагандистської спецоперації.
Читайте також: Застряглі в темряві. Чому важко звільняти «цивільних полонених»
Тому перспектив уся ця стратегія щодо полонених імені Ірини Геращенко ( головна відповідальна за це питання з української сторони) не має. Кремль має намір використовувати полонених для дестабілізації в Україні,для збудження антиурядових настроїв,для маніпуляцій і тиску на не дуже стійку українську владу. РФ хоче за кожного звільненого не рівної кількості своїх полонених,а максимальних політичних поступок від України. Оборудки навколо людей у полоні мають у Росії велику традицію,ще з часів кавказьких війн ХVIII -XIX ст. ст. і тут російським керманичам І.Геращенко явно не конкурент. Адже торгівля полоненими,взяття заручників були дуже важливим елементом бойової діяльності російської армії. Ця традиція відродилася вже в «демократичній» Росії під час першої і другої чеченських війн і триває аж дотепер на Кавказі. Цей досвід на наших очах переноситься в Україну.
Москва та її « бантустани» просто торгують « живим товаром». Хоч би скільки людей Україна звільнила,окупанти захоплять нових. Щоб відучити Москву від цього,таку торгівлю треба зробити для неї контрпродуктивною. А саме,показати,що Україна також може створити проблеми російській стороні. На контрольованій Росією території є чимало її кадрових офіцерів у полковницьких і генеральських погонах. Там багато представників ФСБ,ГРУ,СЗР, прокуратури и слідчого комітету РФ та інших російських інстанцій. Є також відомі російські журналісти і шоумени, що незаконно в’їхали на територію України і перебувають під « сокирою» її Карного кодексу. Кожен з цих діячів,потрапляючи в руки компетентних українських органів,завдаватиме потужного іміджевого удару по міжнародних позиціях РФ. А крім того,якщо наші суди нарешті почнуть виконувати свої обов’язки,то Москві доведеться якимсь чином домовлятися про своїх людей,засуджених в Україні,адже це не якісь там « ополченці» Захарченка і Плотницького,які давно розглядаються росіянами як витратний матеріал,не вартий уваги…