Призначення на ключові посади в МВС одіозних кадрів, таких як Олег Сало або Віктор Русин, свідчить про те, що команда Януковича хоче перебудувати правоохоронну систему на путінський чи лукашенківський кшталт. Логіка нової влади зрозуміла: щоб протриматись якомога довше в країні, населення якої схильне до протестів, потрібні чітко керовані силові структури, що виконають будь-який наказ.
Перевірені кадри
Ротації в Міністерстві внутрішніх справ, що відбулися у 20-х числах березня, виглядають як виклик владі, що пішла. І мільйонам українців, які її колись підтримували. Новий головний міліціонер Анатолій Могильов на тлі деяких своїх підлеглих справляє враження досить нейтральної персони. Йому можна закинути хіба що недоведений зв’язок із кримськими кримінальними елементами та значну політичну заангажованість – до переходу в міністерство він очолював виборчий штаб Партії регіонів у тому ж таки Криму (див. Тиждень, №11/2010).
Заступником міністра внутрішніх справ став «приборкувач Майдану» Сергій Попков. 28 листопада 2004 року в розпал Помаранчевої революції він привів у повну бойову готовність внутрішні війська – солдатам роздали бойові набої. Прикметно, що Попков може бути якось причетним до придушення «майданів» 20-річної давнини. В офіційній біографії генерал-лейтенанта зазначено, що у 1990–1992 роках він «був командиром батальйону, заступником командира полку дивізії внутрішніх військ МВС СРСР по Північному Заходу та Прибалтиці». У 1991-му радянська імперія, що вже конала, намагалася придушити рух за незалежність прибалтійських республік із допомогою автоматників внутрішніх військ, ОМОНу і десантників.
МВС в Івано-Франківській області очолив Василь Варцаба, який до 2005-го керував міліцією Закарпаття. Потім тривалий час йому довелося переховуватися в Росії – українська прокуратура розшукувала його за підозрою в причетності до зриву виборів мера Мукачева. Підлеглим Варцаби Віктору Русину (був першим заступником начальника Закарпатського УМВС) і Валерію Дерновому (екс-начальник міліції Мукачева) втекти не пощастило – їх запроторили до СІЗО. Обох підозрювали у причетності до організації масових безладів в Ужгороді під час виборів президента 2004-го (провокації зірвав місцевий УБОЗ, що пристав на бік помаранчевих). Кримінальну справу стосовно Русина закрили 16 березня, а 22-го призначили начальником УМВС у Закарпатській області. Дерновий же очолив Черкаське облуправління міліції.
Подібні звинувачення – порушення виборчого законодавства у 2004-му на користь Віктора Януковича – закидали Миколі Харабарі, який на той час був заступником начальника Чернівецького облуправління міліції. Тепер він начальник ГУМВС у Чернівецькій області. У злочинах проти народного волевиявлення і казнокрадстві звинувачували також Олега Сала, екс-начальника міліції Львівщини. Анатолій Могильов тепер доручив йому міліцію Рівненщини. Провокаціями на виборах-2004 й агітацією за Віктора Януковича також відзначилася Кіровоградська міліція, яку очолював тоді Валерій Нонік, нині начальник ГУМВС у Вінницькій області. Київською міліцією зараз керує Олексій Крикун, колишній начальник ГУМВС на Дніпропетровщині, якого теж підозрювали у порушенні виборчого законодавства в 2004-му.
Створити видимість порядку
Більшість опитаних Тижнем експертів вбачають у кадрових ротаціях МВС ознаки реваншизму. «Регіонали цими призначеннями вкотре хочуть показати несправедливість помаранчевих подій, що конкретних призначенців було незаслужено звинувачено та звільнено», – вважає Віктор Чумак, директор програм політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень. «Відбувається процес моральної сатисфакції, – погоджується з ним Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. – Прийшла нова влада, яка намагається максимально відзначити людей, які захищали Януковича в 2004 році й працювали на його перемогу в 2010-му. Зрозуміло, що ця сатисфакція має радше політичну, ніж адміністративну доцільність, бо деякі призначення викликають, м’яко кажучи, здивування».
Водночас простежується бажання регіоналів спиратися на перевірені кадри. «І сам Могильов, і ПР загалом працювали з усіма новопризначеними ще до і під час 2004 року, – продовжує Віктор Чумак. – Природно, що будь-який керівник хоче спиратися на ту команду, якій довіряє. Інша справа, що довіра ця може бути від високого професійного та морального рівня людини, яку призначають, а може від спільного бізнесу та спільно пережитих репресій. У цьому випадку йдеться про другий варіант».
Проте слід зазначити: навряд чи в донецьких достатньо своїх перевірених (настільки, щоб «вожді» могли їм довіряти) і водночас професійних міліцейських кадрів. «Янукович ніколи не мав «своїх» міліціонерів за межами Донецького регіону, – стверджує Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр». – У цьому клані все завжди було побудовано за мафіозним родоплеменним принципом: хтось відповідає за когось. Як наслідок – у них майже ніде немає людей, за яких міг би поручитися хтось із самих донецьких. Тому вони змушені брати у владу за принципом «ворог мого ворога – мій друг», тобто тих, хто має конфлікт із помаранчевою владою. Таким чином, Янукович змушений ставити не своїх».
«Усі українські силовики пройшли складний шлях 1990-х, після чого відокремилися в могутній прошарок, – зазначає Андрій Мішин, директор Інституту стратегічної політики. – Звісно, на цьому шляху вони не раз в інтересах своїх фінансово-промислових груп переступали через закон, тож компромату в усіх на всіх є більш ніж достатньо. Але всі вони однакові – і «одіозний» Варцаба, і «борець за правду» Москаль. Як не крути, а новопризначені начальники є професіоналами своєї справи. Мент має ловити злодіїв. А регіоналам потрібна зараз хоча б видимість порядку, і ці люди цілком здатні її забезпечити».
«Ці міліцейські полковники та генерали не можуть нікуди зникнути за помахом чаклунської палички, – додає Віктор Небоженко. – Вони плоть від плоті місцевих еліт, тому для них надважливим є повернути собі той статус, якого вони досягали довгі роки. І тільки-но донецькі стануть до цих призначенців спиною, ті їх 20 разів зрадять, бо вони витратили півжиття на досягнення свого статусу і не бояться вже нікого».
Сподівання деяких оптимістів, що з приходом у МВС ставленика Януковича & Ко у відомстві нарешті почнуться структурні реформи, навряд чи справдяться. Озвучена у ЗМІ вимога Могильова до підлеглих «терміново посилити дисципліну особового складу» з метою викорінення корупції чи загравання з пресою (міністр наказав інформувати його особисто про затримання міліцією журналістів), найімовірніше, є просто грою на публіку. Затриманню журналіста завжди можна знайти виправдання (а це міліціонери вміють робити ще з часів Леоніда Кучми), а що стосується кадрів…
Навіть за всього бажання ані держава, ані спонсори Партії регіонів не здатні забезпечити правоохоронцям способу життя (автівки, житло тощо), на який вони розраховують. А зменшувати їхні апетити нова влада, вочевидь, не збирається – Віктор Янукович відмовився підписати пакет законів, спрямованих на протидію корупції. Тож міліцейським генералам і полковникам на місцях ніхто не заважатиме «годуватися» з ввірених їм вотчин, натомість від них вимагатимуть видимості правопорядку і виконання наказів із центру без обговорень. А наказати можуть що завгодно. Силові вертикалі подібної конфігурації успішно діють у таких «розвинених демократіях», як Росія, Білорусь, Венесуела..