Тиждень.ua: Крим вже давно фігурував в експертних оцінках як регіон з високою вірогідністю винекнення замороженого конфлікту або нагнітання сеператистських настроїв під егідою РФ. Проте здебільшого на такі оцінки закривалися очі і не було звернуто особливої уваги. Можемо стверджувати, що нинішня ситуація в АРК – це також результат соціо-політичних прорахунків України?
У випадку інших країн, зокрема Молдови, Грузії, Вірменії, Азербайджану не можна сказати, що уваги до тамтешніх проблемних регіонів було мало. Мені важко прискіпливо оцінити політику української влади в Криму, проте цілком ймовірно, що могло не вистачати спілкування і регіону не було приділено достатньо уваги. Проте будь-який брак уваги не може породити таку ситуацію, яка нині існує в Крим у. Тобто навіть за умови, що в АРК є незадоволені люди, те, що там зараз відбувається, не залежить від їхніх бажань і волі. Це штучно створений конфлікт, оскільки опитування громадської думки показують, що в різних областях України, зокрема й в Криму, є сепаратистські настрої, але немає гарячого бажання приєднатися до Росії. Тому я вважаю події в АРК чистої води диверсією РФ, яка намагається просунути сценарій, апробований на інших теренах, зокрема в Молдові та Грузії. Якщо подивитися на послідовність дій кримської самопроголошеної влади, то спочатку референдум на півострові призначили на 25 травня, потім перенесли на 30 березня, потім – на 16 березня.
Читайте також: Світові ЗМІ про санкції до Росії: економічна воля Заходу, обмеження військового співробітництва та зменшення енергетичної залежності
Це свідчить про те, що там тишком-нишком намагалися пришвидшити всі рішення. Зрозуміло, що якби референдум припав би на кінець травня, то він не відбувся. Усім зрозуміло, що це фарс. Бо ж є українське законодавство, де прописано, як саме організувати референдум на місцевому рівні, і які саме питання на нього можна виносити. Питання про відокремлення Криму від України та приєднання до іншої держави не може висуватися на локальному референдумі як таке. Але це за умови, що українське законодавство нині є чинним на території АРК. Де-юре, Крим досі є частиною України, а де-факто він вже таким не є. Така сама ситуація і в Придністров’ї, яке з 1992 року є частиною Республіки Молдова, що увесь час наголошують президент РФ і її МЗС, проте там насправді знаходяться російські війська, і Молдова не контролює цю територію. В Молдові це чітко розуміють, бо ми маємо гіркий досвід, а в Україні ще покликаються на Будапештській договір і норми міжнародного права. Про яке міжнародне право може йтися мова, якщо частину твоєї держави окупували?
Тиждень.ua: Пояс заморожених конфліктів і невизнаних самопроголошених республік (окрім Косова) – це здебільшого околиці колишнього СРСР. Складається враження, що РФ має чіткі стратегії і тактики зі створення таких територій. Навіщо їй це потрібно, і хто за цими сценаріями стоїть?
Однозначно, йдеться про технології російських спецслужб. Загальною метою створення заморожених конфліктів є не дозволити Молдові, Грузії, Вірменії і Азербайджану, а відтепер і Україні перейти до зони впливу Заходу. Конкретніше – завадити названим країнам підписати Угоду про Асоціацію із ЄС. Якщо раніше Європейський Союз не розглядався як утворення, яке висуває якісь ризики впливові Росії, то нині цю ідею чітко окреслено, і серед російських керманичів є такі кола, які впевнені, що якщо згадані країни укладуть такі угоди, то через декілька років за цим прийде й крок вступу до НАТО.
Україна відіграє в цих планах центральну роль як важливий регіональний гравець. Давайте також не будемо забувати, що Путін і офіційна Москва вважають, що Київ і Київська Русь є колискою російської цивілізації. Євразійський союз і Митний союз, мені інколи здається, РФ намагається зробити саме для України. Без неї для Путіна ці структури не мають жодного змісту.
Читайте також: Як жити в злагоді. Україна стала найсерйознішим випробуванням для європейської політики сусідства
Я не впевнений, що кінець режиму нинішнього президента Росії призведе до того, що зони заморожених конфліктів та самопроголошені невизнані республіки перестануть існувати. Більшість з них виникли ще до путінських часів. Нагадаю, що у 1992 році в Придністров’ї, Грузії, та в Криму також ситуація була зовсім не однозначною. Все залежить від того, як піде Путін. Якщо із таким тріском, як Янукович, то є шанси, що згадані конфлікти вирішаться саме в цей момент. У випадку переходу влади до Мєдвєдєва я б не очікував якихось великих зрушень. Дійсно врегулювати ситуацію можна, як на мене, на рівні діалогу між США, Росією та ЄС. Без втручання Європи і Америки ці конфлікти не вирішити.
Тиждень.ua: У випадках Придністров'я та Нагірного Карабаху виникає враження, що всі переговорні багатосторонні процеси спрямовані не на реальне врегулювання кризи, а на її консервацію і заминання. Як саме можна побудувати переговори таким чином, аби перемовини з врегулювання Кримського конфлікту не розтянулися на десятиліття?
Навіть за тих обставин, що нині йде загострення конфлікту в АРК, прийде той момент, коли переговори доведеться вести. Придністровський досвід свідчить, що не треба дозволяти, аби Росія перевела вирішення цього конфлікту на владу Криму. Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія були окуповані російськими військами. Потім РФ почала активно спонсорувати владу цих самопроголошених республік, і висловлюватися, що тамтешні конфлікти не є зіткненнями між Росією і незалежними державами, а йдеться про конфлікти між Придністров’ям і Молдовою, Абхазією і Грузією тощо. Ні, це таки конфлікти РФ і Молдови, Росії і Грузії і так далі. Дуже важливий момент полягає у тому, щоб у нинішній ситуації, в якій опинилася Україна, українська влада не погоджувалася на такий сценарій, коли йтиметься про врегулювання ситуації між Кримом і Україною. Про конфлікт між частиною країни і самою країною не йдеться.
Читайте також: Про відмінність тероризму від збройної агресії
7 березня було оприлюднено заяву МЗС Росії про те, що вони готові розпочати переговори, але за умови, що Україна не буде вважати РФ частиною конфлікту. І це початок згаданого вище підходу. Я вважаю, що Україні важливо не повторити помилки, зроблені свого часу Молдовою. Угоду про припинення вогню 1992 року, підписану між Молдовою і Росією, Мірчою Снєгуром і Борісом Єльциним, а потім РФ висловилася, що в принципі йдеться не про конфлікт за її участі. Придністров’я і Молдова хай між собою розбираються, а Росія буде брати участь в переговорах лише як гарант. Такої моделі в Україні не можна припускати.
Також не можна визнавати референдуми. У 1996 році у Придністров’ї 98% проголосувало за об’єднання з Росією, а в Гагаузії такий референдум відбувся 2 лютого 2014 року практично з таким самим результатом за входження до Митного союзу тощо.
Наголошу на тому, що референдум не може відбутися легально за короткий відтинок часу, зокрема й під дулом автоматів. Згадайте референдум про від’єднання Чорногорії від Сербії. Його призначення відбулося за декілька років перед, до того ж ЄС погодився визнати його результати лише за умови більш ніж 55% згоди. Є формати, які чітко показують, як має відбуватися референдум як такий. Порівняння із Косово, про які чутно на російських телеканалах, це маячня і абсурд, тому що у випадку Криму, Придністров’я, Абхазії тощо з цим регіоном, де відбулися етнічні чистки, прямої кореляції немає. Жодний росіянин там не постраждав.
Тиждень.ua: Що українська сторона має робити, аби не загнати конфлікт у Криму у рамки тих заморожених конфліктів, які вже є, і не дати Кремлю заховатися від відповідальності за незаконне захоплення територій України? Чи достатньо мови політики і дипломатії? Яким є економічний і бізнесовий важелі?
Україна має значно більше шансів, ніж інші країни пострадянського простору, аби вирішити кримський конфлікт швидше і чіткіше завдяки своєму стратегічному регіональному значенню. Як на мене, поки що МЗС України діє досить коректно. Його позиції і висловлювання є правильними, такими, що не дають заганяти до пастки РФ. Україна в жодному разі не має погоджуватися із результатами так званого кримського референдуму. Я бачу, що на цьому напрямку провадиться активна робота, тому що вже і США, і ЄС однозначно визначилися, що вони не визнають результати референдуму в АРК. Також не треба погоджуватися на присутність російських військових у місцях, які не були означені у договорах про дислокацію Чорноморського флоту РФ. Ще один важливий пункт: Україна не має визнавати Крим частиною переговорного процесу. Аксьонов і його поплічники – це маріонетки, з якими не треба говорити.
Україна не має в ході переговорів допустити якісь ідеї щодо федералізації. Досі ці ідеї активно просувають на українських теренах. Якщо Путін хоче загарбати усю Україну, то радше за все буде розіграно карту федералізації. Саме з цих причин у Харкові, Луганську, Донецьку активно про себе заявляють проросійські групи, які насправді є громадянами РФ, як я розумію, які спеціально намагаються дестабілізувати ситуацію в Україні. Федералізація через референдум є величезною пасткою. В Молдові 2003 року був сформований так званий план Козака, який пропонував вирішити Придністровський конфлікт шляхом федералізації, створення асиметричної федерації з Республіки Молдови, Придністров’я і Гагаузії. Вони разом мали вирішувати багато питань, проте кожний з цих суб’єктів федерації мав силу вотувати рішення щодо зовнішньої політики. Федерація як така – це не проблема. Проблемою є компетенції та право вотування стратегічно важливих для цілої держави питань. Якщо модель така, як в РФ, то там суб’єкт федерації насправді нічого не вирішує, а керує усім президент, на відміну від Швейцарії, Канади, США, Німеччини.
Фінансова залежність певних європейських країн від російських грошей є умовністю. Є багато компаній, які провадять свій бізнес у РФ. Але на загал країни ЄС набагато менше залежать від російських грошей, ніж Росія – від їхніх. Великі тамтешні видобув альні проекти залежать також від грошей Заходу. Вести переговори з РФ без позиції тиску на певні галузі російської економіки неефективно без таких важелів.
Тиждень.ua: Чи відчувають в Кишеневі реальну загрозу анексії Придністров'я слідом за Кримом? Що, власне, нині відбувається на лівому березі Дністра? Зокрема в Києві вже чути інформацію про рух придністровських бойовиків в строну українського кордону.
Нині в Молдові дуже не раді констатувати те, про що тамтешня влада намагалася достукатися до української влади, тобто що Придністровський конфлікт треба вирішувати. До останнього часу українська сторона відмахувалася, що, мовляв, який там конфлікт, і що не треба відкривати новий фронт конфронтації з Росією. Лише зараз стало зрозуміло, на скільки згаданий конфлікт є небезпечним для територіальної цілісності не лише Молдови, а й України. Якщо дійде до збройного протистояння із РФ, то це буде ще один фланг, з якого відбуватиметься атака. Офіційний Кишенев дуже добре розуміє і знає, до яких ризиків призводить така ситуація. Я знаю, що в молдавському уряді цим питанням активно займаються, особливо не говорячи вголос про те, що ж відбувається. Але градус ажіотажу є дуже високим. Українська влада також це розуміє, зокрема посилений контроль на кордоні між державами, особливо на Придністровському відтинку. Інформація ж про те, що в Одесі в різних акціях для дестабілізації ситуації брали участь люди з Придністров’я, як на мене, може бути ймовірною.
Зараз в Молдови та України звилася велика мотивація вирішити питання щодо конфліктних зон. Зокрема наступного тижня прим’єр-міністр Молдови Юрій Лянке має відвідати Київ. Думаю, головна тема переговорів стосуватиметься саме Придністров’я.
Також нині дуже важливим питанням для України, Молдови та Грузії є підписання політичної частини Угоди про Асоціацію з ЄС. Як не дивно, нині така можливість для згаданих країн стала значно реальнішою навіть ніж за попереднього часу. Люди прокинулися не лише в Україні перед обличчям загрози сепаратизму, а й в ЄС. Зокрема Європейський союз має отримати дуже чіткий меседж про те, що якщо він зараз віддає на відкуп Росії Крим, а так само подібні території у Грузії та Молдові, то він повинен не мати жодних сумнівів, що наступний у списку – він сам. Балтійські країни, Польща і так далі. Не треба недооцінювати плани Росії. Мені здається, що Путін вже достатньо давно дуже чітко сказав, що розвал СРСР є великою катастрофою, і що потрібно його реконструювати.
Біографічна нота:
Леонід Літра – політолог, конфліктолог, експерт молдавського Інституту розвитку та соціальних ініціатив IDIS Viitorul. Старший аналітик Інституту світової політики.