Малкасян зазначає, що за 12 років, відколи почав державну службу у віддаленому районі Афганістану Гармсір, не знайшов жодної відповіді на питання, чому США програли війну. "У той час, як численні пояснення стосуються лише окремих частин загальної картини, ту причину, яку я хочу підкреслити зараз, можна, мабуть, найкраще простежити в моїх розмовах з самим Талібаном (часто їхньою рідною мовою пушту): "Талібан іде в бій за віру, за небеса і за ідею вбивства невірних. Армія та поліція роблять це за гроші, – сказав мені талібанський релігієзнавець у 2019 році. – Таліби готові втратити голову у боротьбі. Як з ними можуть конкурувати армія та поліція?".
У тексті наголошується, що сама присутність американців в Афганістані фактично топтала почуття афганської ідентичності, яка включала національну гордість, довгу історію боротьби із зовнішніми ворогами та релігійну відданість ідеї захисту рідної землі. "Це спонукало чоловіків і жінок захищати свою честь, свою релігію та свій дім. Це вело молодих людей у бій. Це підривало волю афганських солдатів та поліції. Уміння Талібану пов’язати свої мотиви із самою суттю того, що означає бути афганцем, стало ключовим чинником поразки Америки", – переконаний Картер Малкасян.
Читайте також: Повернення талібів: чому так сталося і що буде потім?
На його думку, основною причиною насильства після вторгнення США у 2001 році можуть бути фактори громадського невдоволення: місцеві змушені боротися через жорстоке поводження з ними уряду або його союзників. "І справді, я знайшов достатньо доказів існування питань, що породжують ці скарги: земельні проблеми, жорстокі поліцейські, торгівля урядом опійним маком", – зауважує автор.
У матеріалі також йдеться, що надзвичайно важливим фактором у Гармсірі був Пакистан. "Про небажання цієї держави співпрацювати проти Талібану вже говорили у владних колах США, і дійсно, сотні бійців надходили звідти для атак на вищезгаданий регіон. Іншим драйвером насилля стала внутрішня боротьба в уряді: військові сили, племінні та військові союзники не змогли об’єднатися для протидії талібанській загрозі", – підкреслює Малкасян.
Крім того, частиною проблеми була корупція: ефективність солдатів та поліції страждала через те, що урядовці та військове командування привласнювали їхні зарплати, приберігали боєприпаси та розбавляли реєстри солдатами-привидами. "Проте навіть із урахуванням всього цього чисельність і забезпеченість армії та поліції зазвичай перевищували аналогічні показники талібів у будь-якому бою. Більш доцільним поясненням є те, що поліцейські і солдати не хотіли віддавати свої життя за корумпований уряд, що ставився до них байдуже", – міркує автор.
У статті наголошується, що таліби називали себе представниками ісламу і закликали чинити опір іноземній окупації, і саме поєднання цих двох ідей стало прийнятним для звичайних афганців, які, як правило, побожні мусульмани, але не екстремісти. "Зважаючи на співпрацю уряду з американцями, його апелювання до ісламу вважалося фальшивим, у той час як Талібан зміг використати релігійність афганців для своїх екстремістських цілей. Хоча й не до кінця успішно, таліби змогли використати окупацію США для того, щоб позиціонувати себе істинними представниками ісламу і таким чином провести грань між собою та урядом. Не до кінця успішно, тому що більше афганців хотіли служити на боці уряду, а не Талібану. Але більше афганців хотіли вбивати і були готові померти за Талібан. Саме це стало ключовим на полі бою", – переконаний Малкасян.
Читайте також: "Військового рішення немає": як світові лідери реагують на ситуацію в Афганістані
Опитування Ешлі Джексон 50-и талібів, опубліковане у 2019 році, свідчить про те, що вони обґрунтовують своє рішення приєднатися до руху "з точки зору релігійної відданості та джихаду – почуття особистого та суспільного обов’язку. На їхню думку, джихад проти іноземної окупації був релігійним обов’язком, взятим на захист своїх цінностей". Зрештою, авторка опитування зробила висновок, що джихад – це найбільшою мірою про ідентичність.
Малкасян пише, що з часом, усвідомлюючи своє вразливе становище, афганські лідери, щоб активізувати населення, почали спекулювати на тему зовнішньої сторони – Пакистану. Абдул Разік (командир Національної поліції Афганістану), Президент Хамід Карзай, а пізніше Президент Ашраф Гані використовували Пакистан як зовнішню загрозу, щоб об’єднати афганців. Вони відмовлялись характеризувати Талібан як будь-що інше, окрім як творіння Ісламабаду. Разік невпинно повторював, що бореться з іноземним вторгненням Пакистану.
"Було б неправильно стверджувати, що американські командири на місцях не звертали уваги на моральні проблеми афганської армії та поліції. Деякі командири розуміли, що афганській армії вкрай необхідне почуття націоналізму, яке ніколи не зможуть надати іноземні сили. Але про те, що окупація США може суперечити афганській ідентичності і надавати талібам значну перевагу, думали рідко", – стверджується в матеріалу.
Читайте також: Режіс Жанте: "Центральна Азія не є пороховою діжкою, що постійно радикалізується"
Автор підкреслює, що пояснення того, як релігія, опір окупації та афганська ідентичність переплітаються на користь Талібану та на шкоду уряду, допомагає зрозуміти сутність 20-річної війни. "Це не єдине пояснення результату афганської війни, але воно необхідне. Його вплив є надзвичайним: будь-який уряд Афганістану, хоч би який хороший і демократичний, буде під загрозою, якщо матиме зв’язок зі Сполученими Штатами", – резюмує Малкасян.