Британськийкоаліційнийуряд, доякоговпершевідчасівДругоїсвітовоївходитьбільшніжоднаполітичнапартія, білякерматрохипонадрік. Разом із ним до влади прийшов молодий прем’єр, який не мав аніякісінького досвіду роботи в міністерському кріслі. Крім того, кабінет зіткнувся з проблемами, що їх уже не перший рік намагається вирішити будь-який західний уряд: як скоротити бюджетні видатки, як повернути додому солдатів із дуже непопулярної війни, як реагувати на пертурбації в арабському світі. Тож яким буде вердикт британських виборців та світової спільноти?
Жодній владі не додавало популярності погіршення якості життя. Але новий уряд Сполученого Королівства ще торік у травні знав: йому доведеться істотно урізати державні видатки. Причиною тут величезний дефіцит бюджету країни, що виник через дорогі програми фінансової допомоги проблемним банкам, які виділяв кабінет лейбористів. Консерватори не мали більшості в парламенті й переконали нечисленну Ліберально-демократичну партію пристати до коаліції, щоб ужити деяких термінових дій для порятунку національної економіки. Крім того, обидві політсили вирішили, що суворі заходи економії треба впроваджувати невідкладно й усі нараз. Вони значно скоротили бюджетні видатки, почали звільняти держслужбовців, звели до мінімуму плани витрат, підняли податки і зменшили обсяг соціального забезпечення. Серед кроків, найгірше сприйнятих населенням, – підвищення плати за навчання у вишах від 3 тис. до максимум 9 тис. євро за рік. Це змусить студентів брати величезні позики, які їм доведеться повертати, вийшовши на роботу.
Але ліберал-демократи розлютили не тільки молодь – їх узагалі звинуватили в недотриманні передвиборних обіцянок, влаштувавши масштабні протести.
Серед інших непопулярних кроків – значне скорочення фінансування оборони саме в той момент, коли Британія намагалася виконати свої зобов’язання перед НАТО в Афганістані. Старі кораблі, авіатехніку та обладнання списали, а замовлення на нові скасували. Як наслідок – держава незабаром отримає один новий авіаносець, але впродовж наступних 10 років не матиме літаків, які годилося б на ньому розміщувати. Солдати, офіцери й експерти з питань оборони обурені.
Лунали гучні протести і з приводу того, що всі ці заходи ощадливості не лише скоротять дефіцит бюджету, а й зведуть нанівець відновлення економіки. Адже, за останніми даними, споживчі витрати різко впали і Британія досі намагається стимулювати економічне зростання.
Однак результати нещодавніх місцевих виборів здивували всіх. Лейбористи, які зараз в опозиції, набрали мало голосів і ледве здобули хоч якісь нові крісла в місцевих радах. Водночас консерватори, яким усі прогнозували провал, здобули більше мандатів, ніж очікувалося. Проте менша Ліберально-демократична партія мало не вилетіла з органів місцевого самоврядування в усій країні. Зрозуміло, що електорат консерваторів задоволений Девідом Кемероном, а от ліберал-демократи – не дуже.
Попри таку сумну економічну картину, прем’єр залишається на диво популярним. Частково, бо справляє враження спокійної людини, яка не надто переймається своїм іміджем і не хоче наглядати за всім та всіма. Звідси дуже помітний контраст між ним та двома попередніми прем’єрами-лейбористами, Тоні Блером і Ґордоном Брауном, які обидва фанатично контролювали новини і власну репутацію.
Кемерон також відзначився разючою радикальністю. Він окреслив національну програму для Британії, абсолютно далеку від традиційної правої політики консерваторів. План передбачав збільшення допомоги людям із найнижчими доходами та фінансування охорони здоров’я і шкільної освіти, а також реалізацію нових суворих заходів щодо обмеження сваволі банків. Хоч Кемерон і вчився в Ітонському коледжі (найкращій приватній школі Британії) та Оксфорді, він поводиться так, наче не належить до «вищого класу». Нещодавно його сфотографували в аеропорту, звідки він вилітав із дружиною на відпочинок – пара чекала на звичайний бюджетний рейс до Іспанії, як і всі інші туристи.
Що стосується зовнішньої політики, то тут Кемерон швидко відкинув антиєвропейську риторику, до якої вдавався раніше, й почав розвивати хороші взаємини з президентом Франції Ніколя Саркозі та канцлером Німеччини Анґелою Меркель. Крім того, він сподівається налагодити наразі не надто теплі відносини Лондона з Москвою, плануючи відвідати її восени. Це буде перший візит британського прем’єра до Росії за останні п’ять років. А от зберігати належний баланс у відносинах з Америкою йому було непросто: значна підтримка Буша та війни в Іраку з боку попереднього прем’єр-міністра Тоні Блера розлютила багатьох британців, які вважали, що їхня країна перебуває в надто тісних відносинах зі США й дуже залежна від Вашингтона. Кемеронові довелося спробувати дистанціюватися від американської адміністрації на публіці, водночас залишаючись близьким із нею приватно.
Першим випробуванням стала «арабська весна». Кемерон від самого початку закликав допомогти лівійським повстанцям і разом із Саркозі взяв на себе лідерство в оголошенні безполітної зони над Лівією, намагаючись запобігти розправі режиму Каддафі з повстанцями в Бенгазі. Це було зроблено без великої підтримки Обами, який у даному випадку довірив кермо європейцям. З політичного та військового погляду хід виявився ризикованим, і лівійська операція опинилась у глухому куті. Але виборці оцінили сміливість Кемерона. Президент США, який доти дещо прохолодно ставився до Британії, у травні прибув із державним візитом, і його теплі слова, звернені до тамтешніх парламентаріїв, зіграли на користь прем’єра. Тепер назріло чергове питання: чи зможе той розпочати виведення військ з Афганістану? Його співвітчизники дуже негативно ставляться до цієї війни, де вже загинуло понад 350 вояків, і Британії буде непросто забрати звідтіля свій контингент так, щоб це не видавалося поразкою.
Уряд навряд чи можна оцінювати за роком роботи. Вже тепер з’являються ознаки напруження в коаліції, та ліберал-демократи навряд чи підуть із кабінету, адже на будь-яких загальних виборах партія з тріском провалиться. Наразі Кемерону вдавалося ігнорувати праве крило своєї партії, виразніше реалізовуючи центристську політику, через що лейбористам та їхньому новому лідеру Едові Мілібенду стало складніше присікуватися до роботи прем’єра. Тим більше проблеми, що наразі охопили єврозону, не заторкнули Британії, а Кемерон дав зрозуміти, що зосереджуватиме зовнішню політику на Китаї, Індії та інших країнах із ринком, що розвивається. Однак усе залежить від того, наскільки оговтається нестабільна економіка Сполученого Королівства від кризи. Якщо все буде добре, він швидше за все виграє наступні вибори. А коли ні, то на певному етапі його можуть замінити представником правого крила партії, яке вже нині невдоволене ліберальною політикою прем’єра.